<<
>>

Політико-ідеологічні та правові засади "великого терору"

Ідеологічним підгрунтям системи державного терору, що iipii- падас па 1930-ті pp., вважають висунуте И. Сталіним положення про нсмииуче «загострення класової боротьби» у перебігу соціалістичного будівництва (1928 p.).

Ця теза давала нідстани каральним органам посилено шукати «противників соціалізму», «контрреволюціонерів», «ворогів народу», нарощувати масштаби ііасильсгва. Усу- снільстві створювалася атмосфера масового психозу, страху та непевності у завтрашньому дні. Згодом на XVlI з’їзді ВКП(б) 1934 p. було відзначено, іцо політичні та інші проблеми зумовлені розривом між «директивами партійного керівництва і тим, як вопн виконуються». Й. Сталін дав свосрідну класифікацію нннних такого розриву: «невиправні бюрократи, що обманюють своє керівницгво». «чесні говоруни, віддані владі, однак нездатні до керівництва», «люди, які стали вельможами..., які вважають, що партійні і радннськіза- кони писані нс для них». Для подолання розриву вимагалося «посилення контролю і боротьби з бюрократизмом і шкідництвом». З’їзд оголосив, що головна мста - «побудова соціалізму досягнута», а труднощі — лише результат некомпетентності або шкідництва. Влада була готова до проведення масового терору (репресій).

За характером масовий терор поділяють (C. Кульчицькии) на груповий та індивідуалізований. До групового терору в Украіні і на Кубапі відносять розкуркулешія. терор голодом, депортації національних меншин і малочиссльних народів. У випадку застосування індивідуалізованого терору на кожного репресованого заводн- лася спеціальна справа. Вважаггься, що в Україні сталінськийте- pop мав превентивний характер: знищувалися або ізолювалися від суспільства ті, хто міг би чинити опір (C. Кульчицькии, Ю. UJwo-

пленуму ЦК ВКП(б), іцо вимагала від каральних органів розширення масштабів репресій, HKBC у численних наказах, директивах та циркулярах пропонував підлеглим органам максимально спростити слідство.

Відтак порядок проведення слідства було визначено четвертим розділом Оперативного пакту народного комісара внутрішніх справ CPC 'P Ws 00447 від 30 липня 1937 p., що складався лише з двох пунктів. Фактично він підміняв собою весь Кримінально- процесуальний кодекс.

Для отримання необхідних їм свідчень працівники каральних органів вдавалися до позазаконних методів здобуття фальсифікованих свідчень - т. зв. иконвесрів». Мордування і витончені тор. тури руйнували нервову снстсму, внутрішні органи допитуваного, часто перетворювали його на каліку. Закатовані майже до смерті обвинувачені не отримували медичноїдопомоги. За вказівкоюслід- чих секретні агенти HKBC піддавали незговірливих співкамсрпиків т. зв. «внутрішньокамерній об/юбці», переконуючи їх зізнатися у псскосиому злочині, запевняючи заарештованих, що цс нібито пом’якшить їх долю і майбутне поки що неосиротілої родини (/. Illyit- chKHii). Слідчий, зі свого боку, піддавав допитуваного шантажу з приводу родини, яку каральні органи мали змогу заарештувати у будь- який момент. Заарештований не міг знати, що за таемним наказом НКВД CPCP за № 00486 від 15 серпня 1937 p. найближчі родичі ви- критих«ворогів народу»з I серпня 1936 p. підлягали негайномуарешту Підготовчі заходи до нової хвилі масових репресій обгрунтовувалися у наказі наркома HKBC CPCP M. Єжова від 4 липня 1937 p. Він вимаїав від місцевих органів HKBC взяти па облік усіх осілих в області куркулів, колишніх злочинців, що повернулись після відбуття покарання, втікачів із таборів та місць заслання. Відповідію до згаданого наказу, всі куркулі поділялись на дні категорії: I) іий- більш ворожі елементи, що підлягають арешту і розстрілу у порядку адміністративного проведення справ через «трійки»; 2) хіеїші активні, але все ж ворожі елементи, що підлягають висланню в райони за вказівками HKBC CPCP. У числі організаційних заходів з підготовки проведення масштабної репресивної операції були створення в обласних УНКВС спеціальних штабів з керівииитм операцією, поділ кожної області на оперативні ссктори, які збігалися з територією декількох районів.

Для організації та проведення акції по кожному секгору формувалась оперативна група, якуолф лював відповідальний співробітник обласного управління HKH УРСР. Ila нього покладалось керівництво обліком та виявленням осіб, що підпадали під репресії, керівництво розслідуванням, за гвердженпя звинувачувального висновку та виконання винесених «грійками» вироків. Відповідно до вимог оперативної обстановки діяльність таких груп забезпечувалася військовими чи мілшСІ ськими підрозділами ГІКВС.

Сигналом для початку проведения цієїонераціїз I ссрнпя l937p. став згаданий вище оперативний наказ HKBC № 00447 від 30 липня 1937 p. У ньому визначалися «цільові групи» репресій. Зокрема, окрім боротьби з «рештками ворожих класів» (колишніх куркулів,' церковників, шпигунів і т. і 11.), ставилося завдання ліквідації r зв! переродженців і дворуишиків в партії, здійснити «чистку» військових кадрів тощо. Однак найбільш вражаючою ознакою цього документа було встановлення «лімітів» на арешти, що свідчило иро ретельну підготовку і сплаиовапість репресій. Наприклад, для HKBC УРСР спочатку було встановлено ліміт на арешт 28 800 громадян (P. Ііші- iicp, Г. Ьордюгов. M Юіізи).

Вирішального значення для розмаху цієї масштабної репресивної операції набуло положення, відповідно до якого зазначені к наказі HKBC № 00447 цифри були лише орісіпнром. Допускалося підвищення цих цифр. Завдяки цьому ноложенню було знайдено механізм, що спонукав регіональних керівників IIKBC до змагання за найвищі показники і що одночасно давав цензральному керівництву в Москві інструмснтдозуванпя репресій. Приблизно у третині телеграм, що надійшли в ЦК ВКП(б), регіональні партійні керівники просили керівниірводатидозвіл на переслідування, разом з куркулями і колишніми злочинцями, інших груп населення, які відзначалися духом ворожості, небезпеки або шкідливості {P. Ііші- Iiер, /’. БорОюгои, M Юизи).

Масштаби терору дозувалися і кадровими перестановками. Кожен новопризначений начальник управління ІІКВД і кожен новий партійний секретар, що став насіуппиком колишнього, оголошеного «ворогом народу», вступав на свою посаду з гострою критикою курсу попередника. Після такого доносу можна було клопотати в Москві про новий ліміт репресій. Особливо місцеві керівники просили збільшити розкладку, що припала на область, за першою категорією (розстріл). Прискорення маховика терору зверху супроводжувалося активністю знизу. Органам IIKBC на місцях нс бракувало різного роду ссксотів. Доносіттсльство набуло епідемічного карактеру, відомі і його мотиви - заздрість, нрагнсппя отримати кімнату сусіда або усунути колегу, добитися заступництва властей чи просто відвес ти від себе підозру.

Розрядити вкрай загострену ситуацію мала спільна Постанова Раднаркому CPCP та ЦК ВКП(б) «IIpo арешти, прокурорський iia- ?іяд пш иедечня слідства» (17 листопада 1938 p.), яка обмежила розмах репресій і упорядкувала ведення слідства. Однак сам прин- Чип пошуку та боротьби з «ворогами народу» нова постанова не виключала, а, більш того, орієнтувала органи HKBC на подальшу «очистку CPCP від шпигунів, диверсантів, шкідників... за допомо- •оіобільш надійних тадоскопалих методів». Фактично незмінним талишався мехамізм репресій. Ha заміну «трійкам» та «двійкам» формально відповідно до Закону про судоустрій CPCP (|93g p j почали створюватися спеціальні суди - військові трибунали військ HKBC, які перебрали на себе значну кількість справ, розслідуваних органами IIKBC стосовно як військових, так і цнвільнихосіб. Крім того, продовжувала функціонувати Особлива нарада при HKBC CPCP як позасудовий репресивний орган. I Ic були скасовані: Постанова ЦВК CPCP «Про порядок провадженім справ про підготовку чи CKOCiiiM терористичних актів» (1 грудня 1934 p.), якою встановлювався виключний порядок розслідування та судового розгляду кримінальних справ про шкідництво, терористичні акти і диверсії. I надалі, виконуючи вказівки політичною керівництва країни, органи HKBC нерідко порушували чинні закони. Л цссср- йозпо дискредитувало та дезоргапізовувало їхіно роботу.

Отже, найбільшої «.масовидності» (неологізм, запропонованим В. Леніним) державний терор набирас у 1937-1938 pp. Толі діяльність органів держбезпеки була спрямована на ліквідацію неіснуючого антирадянського підпілля та боротьбу з «ворогами народу», пошук яких здійснювався в усіх галузях суспільно-політичногота скономічногожиття. I Іростір для посилення репресивної діяльності органів HKBC відкривали ідеологія і практика більнюинцькоїдер- жавності, іцо основувалися на нехтуванні правами людини та її цілковитому підпорядкуванні інтересам держави. Правотворчнй проікс нс тільки не виключав, але й юридично обґрунтовував провсдсния «великого терору». Було сі ворспо чіткий механізм його здійснення, розширене правове поледіяльності HKBC.

Законодавче регулювання організаційноїпобудови /діяльностіорганів прокуратури

Загальна авторигарна система влади у Країні Рад породила cy- ворий централізований режим нагляду за дотриманням законності, який покладався на органи прокуратури. Попри формальну відсутність до 1933 p. сдиного центру, який об’еднував би усю прокурорську систему CPCP та керував нею, нормативне регулювання діяльності прокуратури радянської України здійснювалося па основі сдиного загальносоюзного законодавства, а її організаційні cipy*t- тури формувалися за спільними для всіх союзних республік принципами. У радянській адміністративно-командній систсмі сталінського зразка місце прокуратури автоматично визначило нове розуміння соціалістичноїзаконності як законності, спрямованоі проти «ворогів режиму». Як наслідок - з органу захисту законних прав трудящих прокуратура послідовно перетворювалася (їв 1 ^cc"' коw) па щс один каральний меч у руках держави.

ВІЛ початку 1930-х pp., як і раніше, прокуратура республіки та усі її місцеві органи входили до системи парком'юсту. Очолював прокуратуру УСРР Генеральний прокурор, який одночасно був наркомом юстиції УСРР. Утверджувався функціональний нринцигі прокуратури як головний організаційний принцип її побудови. Фактично прокуратура була суто наглядовою інстанцією, і в цілому впродовж 1930-х років функціональна модель прокуратури пс зазнала сутггвих ЗМІІІ.

Основним актом, іцо визначав правовий статус органів прокуратури, було затверджене ЦВК і PIIK CPCP «Положеним про Bep- xotmiiii Суд CPCP і Прокуратуру Верховного Суду С'РСР» (24 липня 1929 p.). Цим актом до компетенції прокуратури було включено нагляд за законністю, себто відповідністю постанов наркоматів і внжчого рівня центральних союзних установ Конституції CPCP і загальносоюзному законодавству, постановам президій ЦІЇК союз- івтх республік. Прокуратура Верховного суду CPCP також мала здійснювати нагляд за законністю дій ОДІІУ, наркомаїіп, інших цсіггральних установ CPCP та організацій загальносоюзного значення (J. Усенко); наглядза правильним і однаковим застосуванням загальносоюзного законодавства в судових органах CPCP і союзних республік, а також за провадженням сирав у військових ірнбуналах і військовій прокуратурі. Відповідно, органи прокуратури мали нраво порушувати кримінальні справи проти тнх, хто вчинив злочин; опротестовувати у встановленому законом порядку носгапови, накази, іцтркуляри і розпорядження, якщо вони не відповідали закону; здійснювати керівництво діяльністю органів дізнання та слідства.

До 1932 p. в Україні діяли міжрайонні, міські тадільїшчні прокуратури. У складі між/кііюнша п/юкуритур працювали старші слідчі, що розслідували справи, підсудні міжрайонним судам; iipo- водилн нагляд за розслідуванням справ у міжрайонних секторах ОДНУ (щобули підсудні надзвичайним сесіям міжрайоннихсудів) ra судовий нагляд за розглядом кримінальних і цивільних справ міжрайонним судом як першої, так і другої інстанції. У містах, де дислокувалися міжрайпрокуратури, міські прокуратури не організовувалися. Виконання їх функцій, у т. ч. і із загалыюго нагляду, покладалося на міжрайпрокурора і підлеглих йому прокурорів. Дільничні і міські прокурори підлягали I еисральному прокуророві УСРР безпосередньо. У районах були запроваджені народні слідчі (підпорядковувалися дільничним прокурорам).

Повий етап законодавчого регулювання організаційної побудови і діяльності оріанів прокуратури пов’язаний з ГІостановою ЦВК і HIK CPCP «Про Jticiiyeainm Прокуратури CPCPn від 20 червня l933 p. Однак до кінця 1933 p. ще функціонувала прокуратура Bep- -Wuuoro Суду CPCP, і органи прокуратури і далі залишались у снс- темі народних комісаріатів юстиції союзних республік. B Україні народний комісар юстиції, він жс I еперальпий прокурор, був підлеглим Прокуророві CPCP, а як член Уряду УСРР - ще і ВУЦВК, який призначав його на посаду. Згадана постанова покладала па Прокуратуру CPCP лише здійснення загального керівиицтвадіяль- пістю прокуратур союзних республік, а також нагляд за відповідністю постанов і розпоряджень окремих відомств CPCP, союзних республік і місцевих органів влади Конституції та постановам уряду, правильним застосуванням законів. Крім того, Прокуратура CPCP могла порушувати кримінальні справи та в усіх судових інстанціях мала підтримувати обвинувачення. Нагляд за законністю дій силових структур - ОДПУ, міліції, карного розшуку і виправно-трудових установ регулювався особливим положенням.

Згодом середоснонних нормативних актів, що визначали правовий статус прокуратури, були: затверджене Постановою ЦВК і Рад- наркому CPCP «Положення про Прокуратуру СРСГ» від 17 грудію 1933 p., Конституції CPCP (1936 p.) та УРСР (1937 p.), Закон CPCP «ГІро судоустрій Союзу PCP, союзних і автономних республік» (16 серпня 1938 p.), Постанова PHK CPCP «Про структурупроку- pamvpii Союзу РСРь (5 листопада 1936 p.) та деякі інші акти.

Положення про Прокуратуру CPCP (17 грудня 1933 p.) ліквідувало Прокуратуру Верховного Суду CPCP, конкретизувало функції Прокуратури CPCP, визначило взаємовідносини та форми керівництва Прокурора CPCP діяльністю прокуратур союзних республік, сформулювало завдання прокуратури. Поряд зі зміцненням соціалістичної законності, відтепер основним завданням прокуратури CPCP визначалася охорона суспільноївласності як основи соціалістичного устрою.

Положення давало поштовх до подальшої централізації прокурорського апарату. Прокурор CPCP отримував право давати прокурорам союзних республік обов’язкові вказівки, скликати наради прокурорів союзних республік, перевіряти діяльність органів прокуратури союзних республік. Однак згідно з цим документом оргаи держбезпеки - ОДПУ - знову залишалося фактично поза прокурорським наглядом: нагляд за його діяльністю міг здійснювати тільки Прокурор CPCP, а при ньому з цією метою створювалася прокуратура із спеціальних справ на чолі зі старшим помічником Прокурора CPCP. У союзних і автономних республіках, краях і областях засновувалися посади прокурорів зі спеціальних справ і прокурорів для нагляду за оперативними секторами ОДПУ, які призначалися і відкликалися тільки Прокурором CPCP. Отже, прокурорський нагляд за діяльністю органів ДІ1У набув формального характеру13 був функціонально та структурно відрізаний від загальної схеми прокурорського нагляду. Більш того, прокурорські працівники були

орієнтовані партійним керівництвом (В. Окітіюк) на сприяння органам ДМУ У проведенні масових репресій, залучалися до участі у позасудових органах. 7

Для остаточного формування системи низових органів прокуратури важливе значення мала Постанова ВУЦВК і PMK УСРР «При організацію районних прокуратур УСРР» (21 березня 1934 p.). за якою до місцевих органів прокурагури належали: I) прокуратура ЛМСРР; 2) обласні прокуратури; 3) у містах, підпорядкованих безпосередньо обласним виконавчим комітетам або центру,- міські прокуратури; 4) в областях, дс ще залишалися округи (iianp.. у Донецькій області — Старобільський округ, шість прикордонних округів па території Київської та Вінницької областей),- окружні прокуратури; 5) районні прокуратури. Cteiaimi створювалися з «мстою поліпшення нагляду за здійсненням законності і зміцнення прокурорського нагляду» замість колишніх дільничних прокуратур.

Завершилася централізація усіх органів Прокуратури CPCP з прийняттям Постанови ЦВК і РИК CPCP «Проупнюрєішя Hapn

<< | >>
Источник: Терлюк I. Я.. Історія держави і права України: Навчальний посібник,- K.,2011.- 944 c.. 2011

Еще по теме Політико-ідеологічні та правові засади "великого терору":

  1. §7 Державні інтереси, політика та міжнародне право
  2. 4.3.4. Децентралізовані форми політико-територіального устрою
  3. 10.1. Правові особливості спільної торговельної політики Співтовариства
  4. Тема 11 СПІЛЬНА МИТН А ПОЛІТИКА ТА МИТН Е ПРАВО СПІВТОВАРИСТВА
  5. 12.1. Поняття та функції права Співтовариства з конкурентної політики
  6. 14.1.1. Передумов и спільної аграрної політики Співтовариства
  7. 14.1.2. Поняття та засад и спільної аграрної політики Співтовариства
  8. 14.1.3. Засад и спільної аграрної політики Співтовариства
  9. 14.3. Правові інструменти спільної аграрної політики Співтовариства
  10. Розділ 1. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ТА ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ПЕРЕДУМОВИ БРИТАНСЬКОЇ КОЛОНІЗАЦІЇ ПІВНІЧНОЇ АМЕРИКИ
  11. Політико-правові засади організації рабської праці напередодні війни за незалежність США
  12. Розділ VIII. Держава і право України в умовах нової економічної політики (1921 — початок 1929 рр.)
  13. Зміни в політико-адміністративному устрої
  14. Політико-ідеологічні та правові засади "великого терору"
  15. Загранична політика Хмельницького та його> союз із Москвою.
  16. ОСНОВНІ ЗАСАДИ (СТРАТЕГІЯ) державної екологічної політики України на період до 2020 року
  17. 2.1. Теоретико–правові засади діяльності міліції, інших правоохоронних органів по забезпеченню реалізації правового статусу неповнолітніх.
  18. § 1. Загальна характеристика полі тико-державного режиму
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -