Органи верховної дєржавної влади

Функції органів верховної, в тому числі законодавчої (представницької), влади в Україні за доби Директорії УНР виконували власне Директорія, Конгрес Трудового народу та Державна Народиа Рада Спалі - ДНР).

Директорія сформувалася як колегіальний орган надзвичайної sifldu в умовах підготовки до антигетьманського повстання. Щє в ході повстання Директорією були здійснені перші кроки в будівництві нових державних структур та створенні адміністративно- управлінського апарату. Серед створених у другій половині листо- пада-грудні 1918 p. при Директорії адміністративно-управлінських структур, що мали характер надзвичайних органів центральної вла- Ди, були: Рада завідувачів державними справами, яка технічно віл імені Директорії здійснювала керівництво цивільним життям країни, Український військовий революційний комітет, який одразу після зречення влади гетьманським урядом перебрав владу у Києві ¹ встановив контроль над діяльністю державного апарату; Рада ^foMkupie (проіснувала 10 днів — до 24 грудня 1918 p.), іцо була ствсн P^a при Революційному комітеті з метою здійснення поточної УРядової роботи. Дослідники (О. Peaim) відзначають, що Рада комі- ^саР|^в за короткий час зуміла взяти під свій контроль технічний апарат иністерств і забезпечити роботу уряду на найголовніших ділянках.

Якорган надзвичайної влади, Директорія у певний час (із 13 ли- ^т°пада i9i8 p. до 22 січня 1919 p.) діяла одноосібно і, відповьжо,

зосереджувала у своїх руках усю повноту законодавчої та виконавчої влад, хоча її державно-правовий статус залишався не.

Попри визнання Директорії вишою владою в державі, у науковій літературі (O. Реснт) підкреслюється, що впродовж усього існування Директорії залишалися нерегламентованими межі її компетенції та взаємини з Радою Народних Міністрів. Однієюзі спроб регламентувати функції Директорії була нарада її представників у Рівному (квітень 1919 p.). Згідно з цією міжпартійноюдомов- леністю. Директорія мала затверджувати державні законн тільки після їх ухвалення PHM, призначала голову уряду за згодою керівництва партій, іцо входили до її складу, та репрезентувала УНР на міждержавному рівні. Директорія отримувала чітко встановлений бюджет і мала видавати свої розпорядження через відповіди міністерства. Bci члени Директорії визнавалися рівними у правах, а повноправний кворум складався з трьох осіб.

Після Конгресу Трудового народу України змінився склад Д¹¹" ректорії. внаслідок суперечностей між правлячими партіями та aU тиском французької окупаційної адміністрації, котра вимагалауЧ' нення з вищого державного органу лідерів соціалістичних партій- зі складу Директорії вийшов прихильник орієнтації на співробіт ниціво з Радянською Росією В. Винниченко (11 лютого l9l9p' натомість увійшов Є. Петрушевич, представник ЗУНР (12 беР^езИ*

1919 p.), який, однак, не брав практичної учасгі в її роботі. Наприкінці 1919 p. Директорія перестає бути колегіальним органом верховної влади, n компетенція цілком переходигь до C. Петлюри. Згідно з спільною посіановою Директорії та PllM (15 листопада 1919 p.), «верховне керування всіма держачншш справами PecnyCt- ііки покшдасться на голову Директоріі пана Головного отома- w C. ГІеттору. який іменем Директорії затверджус всі закони і постанови, ухвалені Pадою Народиш Міністрів».

B умовах фактично одноосібного правління C. Петлюри було зроблено ще одну спробу вирішення проблеми розмежування повноважень Директоріїта уряду. Підготовлений проектзакону «Тимчасовий закон про державний устрій і порядок законодавства УПР» (14ЛЮТ0ГО 1920 p.) передбачав скликати до 1 травня передпарламент республіки -Державної Народної Ради, а до того часу Директорія мала реалізовувати свої повноваження через Раду Народних Міністрів. Однак тоді у планах C. Петлюри не було намірів ділитися владою.

Повноваження Директорії (в особі її Голови) були підтверджені у прийнятих через рік (12 листопада 1920 p.) декількох важ- тнвих законах: «Про тимчасове верховне управління та порядок тоиодавства в УНР» і «ЛроДержавну Народну Раду УІІР». Згідно з цими нормативними актами. Директорія УПР в особі її Голови ;повноважувалася затверджувати: закони, ухвалені Державною Народною Радою, призначення та звільнення, ухвалені PHM, а також )xeajKiii Державною Народною Радою, умови зв’язків з іншими державами. Директорія УНР в особі її Голови мала б видавати, па пропозицію PHM, акти амністіїта помшіування, репрезентувати У1IP перед іншими державами, призначати Голову та затверджувати членів PHM.

Конгрес Трудового народу України (офіційна назва) леїітимі- зував владу Директорії, об’єктивно намагаючись вирішиги нроб- ^ЛЄмУ конституювання державної влади (оскільки Констиіуція УНР '^Іе відповідала зміненим умовам і пе набрала чинності) й набути Фупкціу законодавчої влади. Конгрес Грудового народу України,

IUO його скликала Директорія УНР у січні 1919 p. в Києві, був пред. ставницьким органом (своєрідним (перед) парламентом, що ф₀р. мувався із представників селян, робітників і трудової інтелігенції). Важливим нормативно-правовим актом, який регламентував формування Конгресу Трудового народу, була Інструкція для виборів на Конгрес Трудового народу (5 січня 1919 p.). Вона встановлювала представництво, закріплювала принципи і систему виборів. Зокрема, до складу Конгресу Трудового народу можна було обирати громадян віком від 21 року незалежно від ix статі, віросповідання та національної належності. Передбачалося, що мандати (всього 593) до майбутнього українського (перед) парламенту мали розподілятися між губерніями за куріями: 377 - від селян, 118- від робітників, 33 - від трудової інтелігенції, 65 місць надавалося представникам Наддністрянської України (ЗУНР). Реально Тимчасова комісія зі скликання Конгресу зареєструвала 287 представників віл Наддніпрянщини і 48 - від Наддністрянщини. 1 хоча керівництво Директорії вважало, що форма виборів недосконала, і планувало замінити парламент постійним представництвом трудового народу - Установчими Зборами УНР, у цілому цю діяльність УНР відзначають (T.

Правовими підсумками роботи Конгресу Трудового народуУк- раїни стало прийнятгя декількох нормативних актів. Насамперед- Уншерсачу Директорії УНР (22 січня 1919 p.) - політико-правс- пого акта об’єднання (злуки) УНР і ЗУНР в єдину соборну Україну. Після злуки уряди обох українських республік, враховуючи реальну геополітичну ситуацію, визнали за доцільне зберегти повноваження західноукраїнського уряду й адміністрації в рамках автономіі Західної Області УНР (30 УНР). Отже, по суті, цс була тільки декларація про наміри об’єднання, реальне ж об’єднання двох українських держав не відбулося через несприятливі обставини, шо склалися на той час. Ta, попри той сумний факт, демократичні традиції і державна символіка об’єднаної УНР успадковані сучасною Україною. День Соборності є нашим державним святом.

Як крок, що мав на меті удосконалення законодавчої діяльно сті, на Конгресі прийнято Закон «Про форму влади на S Kjioitiі» (28cw- ня 1919 p.). Згідно з цим нормативним актом, у складі Конгресу ⁵ делегатів створювалося шість комісій: оборони республіки, земельна, бюджетна, закордонних справ, харчових енрав і культурно-освітня (Загалом до складу комісій увійшло 27 депутатів). Кожна з ко'Н- сій, крім законодавчої діяльності (підготовки документів до наст>¹¹ ноі сесії), мала контролювати одне або декілька міністерств. Головиі положення Закону «Про фор.му влади на Україні» (28 січня l9l4> доводилися до населення через виданий Конгресом Універсал W дового конгресудо українського народу (28 січня 1919 p.). Протягом майже року цей важливий документ виконував роль тимчасової Конституції УНР, декларуючи обов’язковість закріплення демократичною ладу в Украіні (в перспективі мав бути підготовлений окремий Закон «Про вибори Всенародного парламенту Незалеж- тСоборноі Української Республіки»),

Правові рішення другої (і останньої) сесії Конгресу Трудового народу України (резолюція «Про внутрішнє таміжнародне cma- weuu|e Української Породної Республіки») через політичну нестабільність не були реалізовані.

Державші Народна Рада була утворена як законодавчий орган вяади УНР доби Директорії на підставі ухваленого PHM Закону «Про державну Народну Раду УНР». Останній затвердила Директорія в особі C. Петлюри 12 листопада 1920 p. Зазначений законодавчий акт мав конституційний характер: визначав склад, порядок формування, скликання й компетенцію пропонованого законодавчого органу влади (за О. Мироненком,- передпарламенту) УНР та права депутатів ДНР.

Зокрема, у законі йшлося про те, що робота ДНР мала відбуватися сесійно. Чергові три сесії (тривалістю по два місяці кожна) Державної Народної Ради мали відбутися до жовтня 1921 p. Передбачались і надзвичайні сесії, за ініціативою голови Директорії, самої ДНР, PHM або Президії ДНР. Перше засідання Ради планувалось відкрити голові Директорії чи голові PHM, а потім надати трибуну найстаршому за віком члену ДНР. Згодом Рада сформувала би Президію у складі голови ДНР, його заступників і секретарів. Термії/ функціонування ДНР мав тривати до скликання парламенту УНР.

Закон досить чітко визначав компетенцію Ради: 1) обговорення законопроектів, внесених головою PHM; 2) розробка законопроектів за власною ініціативою; 3) затвердження бюджету, обчислення державних прибутків і видатків; 4) розгляд справ про поточні та інші Державні зобов’язання; 5) контроль діяльності уряду шляхом інтерпеляції, запитів, призначення парламентських анкетних та слідчих комісій; 6) заслуховування звітів державного контролю; 7) ратифікація і денонсація міжнародних договорів; 8) оголошення війни і Укладення миру; 9) виключне право визначати валюту і дозволяти емісію державних кредитних білетів і державних облігацій; 10) прийняття петицій від громадян УНР, приватних і державних товариств, кооперативів, корпорацій та установ; 11) створення тимчасових і 18' постійних комісій для вирішення спірних питань, 12) висловленни недовір’я PHM або окремим міністрам, які у такому разі мали негайно йти у відставку. Голова і члени уряду мусили з’являтисьу визначений для них час на засідання ДНР або її комісій чи братн участь у них за власною ініціативою. При цьому ім надавалось право виступів поза чергою. ДНР за наявності не менше половини її членів двома третинами голосів присутніх мала можливість за умисні або тяжкі недбалі порушення службових обов’язків чи законів притягти голову уряду або міністрів до кримінальної відповідальності через Виший суд УНР. У такому разі призупинялося виконання такою особою повноважень, а при виправданні судом вони поновлювалися.

Щодо статусу депутата ДНР, то він вважався представником громадян УНР, його заборонялось відкликати або пов’язувати будь- якими інструкціями. Свої обов’язки депутат мав виконувати тільки особисто, за свою діяльність відповідав лише перед ДНР. Особа депутата проголошувалась недоторканною. Він не підлягав прнзо- ву до армії чи флоту і не втрачав попередньої посади на державній чи муніципальній службі. Члену ДНР дозволялось висловлювати на засіданнях будь-які погляди і міркування, але за непристойну поведінку під час сесії ДНР головуючий міг накласти на винного дисциплінарне стягнення, згідно з Регламентом. 3 дозволу ДНР приватна особа, яка вважала, що депутат порушив її права у виступі на сесії, могла притягти його до суду. Члену Ради заборонялось купувати або орендувати державне майно та отримувати державні концесії. Платню і пільги для депутатів визначала сама ДНР. Мандат втрачався внаслідок смсрті його власника, за рішенням ДНР. добровільного складання повноважень, втрати виборчого права.

Конституційний закон про ДНР виявився, по суті, останнім на українській землі практичним кроком C. Петлюри та його уряду створити дієздатний передпарламент, який би поклав початок формуванню органу законодавчої влади у класичному її розумінні.

Слід також додати, шо в різний час за доби Директорії УНР⁶ Україні створювалися владні органи, діяльність яких тривала декілька днів. Вони створювалися як опозиційні до Директорії (^{в X}