§ 6. Кримінальне право

Цікавими особливостями в Галичині та Волині відрізнялося кримінальне право. Ha початку розселення слов’янських племен на цих землях їхнє кримінальне право за своїми рисами швидше відносилося до приватного, аніж до публічного права.

Покарання за правопорушення, незалежно від того, чи призначалося воно громадою як третейськими суддями, чи досягалося за домовленістю між потерпілим і правопорушником, не було індивідуалізованим: покарання міг понести не тільки сам правопорушник, а й представники його роду за принципом кругової поруки, а отримати відшкодування міг будь-який представник роду потерпілого. У цьому принципі закладається майбутня публічність кримінального права.

Виокремлення вождя в племені та збільшення його повноважень не суттєво вплинуло на перехід кримінального права від приватного до публічного, адже функції вождів, а потім племінних князів тривалий час обмежувалися військовими та управлінськими.

Через пожвавлення відносин між племенами кримінальні правопорушення стали коїтися не тільки всередині територіальної громади, між родами, які були її членами, а отже, могли вирішити справу само-

¹ Российское законодательство X-XX веков.

e* стійно, на приватному рівні. 1 Ipu вчиненні злочину щодо представників інших територіальних громад справа могла виходити за межі інтересу окремого роду, адже тепер дії злочинця чи потерпілого впливали на всю територіальну громаду: вчинки однієї особи могли призвести до зневажання громади, економічного чи політичного бойкоту та навіть кланової війни. Як наслідок, розгляд обставин справи, призначення покарання та нагляд за його виконанням набуває громадського, публічного інтересу й виноситься на колегіальний публічний суд усієї громади. Очолює цей суд старійшина громади або старійшини та виборні представники декількох територіальних громад, мешканців яких стосується справа. Зміст норм кримінального права на цьому етані є винятково звичаєвим, повністю відповідає суспільній моралі, релігійним поглядам і менталітету населення, а існують вони у формі правового звичаю.

Наступний етап розвитку кримінального права Галичини та Волині пов’язаний із підсиленням князівської влади, а згодом її централізацією в Києві. Разом із призначеними з Києва князями з династії Рюрикови- чів на Волинь і Галичину потрапляють нормативно-правові акти князівської влади — «Руська правда», статути Володимира та Ярослава та інші акти, у більшості з яких містяться норми кримінального права. Князі таким способом починають впливати на зміст звичаєвих норм кримінального права, систематизуючи їх шляхом кодифікації, але при цьому доповнюючи та змінюючи під власні та суспільні потреби. Письмове затвердження норм кримінального права в князівських владних актах забезпечує додаткову захищеність і нагляд за їхнім виконанням з боку князівської влади та підтвердження князівським авторитетом.

Важливим моментом участі князя в розгляді кримінальних справ, призначенні та виконанні покарання стає поділ майнового відшкодування на дві частини — віру та головщину, з яких віра передається до княжої скарбниці, а головщина виплачується безпосередньо потерпілому та його родині¹.

Після таких змін у філософії кримінального права розгляд кримінальних справ почав проводитися в різних судах. Справи невеликої тяжкості — дрібні крадіжки, образи нижчих прошарків населення, нанесення легких тілесних ушкоджень — розглядалися громадськими або общинними судами, де керувалися здебільшого усним звичаєвим правом. Справи середньої тяжкості щодо завдання значної майнової шкоди, нанесення значних тілесних ушкоджень, справи я великою кількістю потерпілих або якщо потерпілі та правопорушники походили з вищих

¹ Российское законодательство X-XX веков. — 1984. — T. 1. — С. 48-49.

прошарків суспільства розглядалися представниками князя та керувалися здебільшого писаним князівським правом.

Особисто князь міг розглядати справи надзвичайної важливості, які посягали на державні інтереси, князівську родину, загальний суспільний спокій або справи, що потрапляли до нього як до апеляційної інстанції. При призначенні покарання в таких випадках князь міг керуватися не своїми нормативно-правовими актами, а власними уподобаннями, державними та суспільними потребами й розсудом. Порушуючи норми як звичаєвого, гак і писаного князівського права, він міг призначати як найважчі покарання — включно з кваліфікованою смертною карою, гак і навпаки — застосувати амністію чи помилування до визнаного винуватим злочинця.

Злочини в кримінальному праві Галичини та Волині поділялися аналогічно до інших земель Pyci на групи:

• скоєні навмисно та з необережності;

• скоєні одноособово та в співучасті;

• скоєні з обтяжуючими обставинами (щодо жінок, батьків, способом небезпечним для всієї громади та ін.) та з пом’якшуючими (у стані крайньої необхідності, необхідної оборони, під примусом тощо);

• за різним об’єктом посягання — злочини проти майна, життя, здоров’я, громадського порядку, статевої недоторканості, у сфері торговельної діяльності, моральних і релігійних засад суспільства.

Види покарань за кримінальні злочини поділялися на майнові: штраф, який складався з віри та головіцини, конфіскація майна у формі «потока та пограбування» і особисті нсмайнові: публічне вибачення, примусове відпрацювання боргу, фізичні покарання, вигнання з громади, у виняткових випадках — смертна кара.

Отже, з усього вищевикладеного можна зробити висновок, що Галичина та Волинь мали як спільні риси розвитку права з іншими землями Русі, так і свої унікальні особливості.