§ 1. ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА УКРАЇНИ ТА її ПРЕДМЕТ

Держава і право є універсальними феноменами в сус­пільному житті. Немає жодного народу чи нації в світі, які існували б поза межами державно-правового виміру. Багато поколінь людей користуються правом і державою, які «вже є» - незалежно від того якої форми вони набули.

Старше покоління українського народу живе вже у дру­гому державному утворенні - спершу до 24 серпня 1991 року у складі Радянського Союзу - Українській радянській соціа­лістичній республіці, а потім - у незалежній Україні. Вони живуть послідовно у двох правових системах, більше того, на­віть у двох сім’ях правових систем - соціалістичній і романо- германській (тут автори забігають наперед, ці поняття будуть детально вивчатися спершу в курсі загальної теорії права, а потім - у межах порівняльного правознавства, або як його ще називають, юридичної компаративістики).

Таким чином, держава і право розвиваються упродовж усієї письмово зафіксованої історії людства. Держава і право - це справжнє надбання людства, можливість раціо­нально організувати співжиття людей, забезпечити без­пеку, мир, добробут. Вони сприймаються у двох вимірах, за двома сходинками абстрактності.

По-перше, це та держава, у якій конкретно живе лю­дина, з якою вона має правовий, тобто формально визначе­ний як сукупність прав і обов’язків, зв'язок у вигляді грома­дянства. Це ті суб’єктивні права, які має людина і які гаран­туються їй державою. Це та правова система, сукупність за­конів, інших джерел права, яка забезпечується, санкціону­ється цією державою. Тобто йдеться про конкретну держа­вно-правову реальність буття людини.

По-друге, це держава і право як абстрактні категорії, як узагальнення, як соціальні феномени і інститути взагалі.

В обох випадках держава і право пройшли величезний шлях розвитку. Перші держави у світі виникли у долинах плодючих і могутніх рік Нілу, Тигру, Євфрату близько ше­сти тисяч років тому. За цей час людство пережило велику кількість форм, видів, особливостей організації свого життя. Саме тому всесвітня, або загальна історія держави і права є безпрецедентним масивом юридичних норм, фактів, подій, які мали правове значення для всіх суспільств, які коли-небудь існували на планеті Земля. Цей єдиний безпе­рервний процес розвитку державно-правових форм отри­мує прояви в історії окремих держав і правових систем.

Подібно до того, як неможливо зрозуміти психологію, характер, звички, поведінку конкретної людини, не знаючи про її життєвий шлях, походження, освіту, соціальний ста­тус, досвід тощо, як неможливо пояснити жодне природне чи соціальне явище, без урахування обставин його виникнення, неможливо зрозуміти й усвідомити державно-правове буття без знання й розуміння того, яким чином виникли і розвива­лися держава і право, їх окремі складові, галузі та інститути. Це потрібно як професійним правникам для формування фа­хового юридичного мислення, так і звичайним громадянам. Адже без належного рівня правової обізнаності й правової ку­льтури пересічного громадянина, так званого «обивателя» не можна збудувати в Україні правову державу.

Якщо людина є повноцінним членом суспільства у психологічному й психічному сенсі, тобто є правоздатною та дієздатною, висловлюючись юридичною мовою, вона всту­пає у правові відносини - тобто ті відносини, ті зв’язки, які

або спрямовані на реалізацію її законних прав, або виконан­ням обов’язків. Ці відносини передбачені чинними законами чи іншими правовими актами і можуть мати наслідки, які будуть юридично значущими.

Виникає ще одне важливе запитання. Упродовж істо­рії людства історичною ареною розвитку пройшли чимало народів, держав і систем права.

Як наслідок, абсолютної більшості держав на політич­ній, і правових систем на правовій карті світу не існувало дві (і більше) тисячі років тому, переважної більшості - тисячу років, а багатьох - навіть і сто. Мінливість державно-право­вих утворень спричиняє безглуздість і шкідливість апелю­вань до історичних фактів (як правило, тенденційно підібра­них і нерідко перекручених) для перекроювання кордонів, повернення «ісконних» земель чи територій. Саме історія держави і права переконливо доводить повну абсурдність ідей відновлення, скажімо, імперій Олександра Македонсь­кого чи Римської, або повернення Греції всіх міст і терито­рій, колонізованих стародавніми греками, або відтворення кордонів імперії Наполеона чи Російської імперії тощо. На практиці нерозуміння цієї абсурдності іноді спричиняє жах­ливі трагедії. Достатньо згадати людиноненависницьку спробу гітлерівського нацизму відродити райх (імперію) як спадкоємця першого райху - Священної Римської імперії, яка у Середньовіччі охоплювала більшу частину сучасної Європи.

Нерозуміння простих уроків історії, передусім історії держави і права спричиняє ту драматичну ситуацію, яка склалася сьогодні в Україні внаслідок зовнішньої військово- політичної агресії. Вивчення історії держави і права Укра­їни за таких обставин носить підвищено ідеологічний хара­ктер, її об’єктивне і неупереджене дослідження і вивчення є

неспростовним аргументом на користь незалежної україн­ської державності, невід’ємного права українського народу на власну державність, правову систему, ґрунтовану на кра­щих гуманних і демократичних взірцях.

Таким чином, ми підходимо до розуміння предмета іс­торії держави і права України.

Варто зазначити, що як і всі інші галузі юридичного знання, історія держави і права, і зокрема історія держави і права України існує у двох відмінних формах - як наукова галузь, формалізована у вигляді певної наукової спеціально­сті, та відповідна навчальна дисципліна. Про спільне й від­мінне в них йтиметься нижче, при цьому те, що стосується і науки, і навчальної дисципліни, окремо обговорюватися не буде. Якщо ж ті чи інші положення будуть стосуватися кон­кретно або науки історії держави і права України, або нав­чальної дисципліни історії держави і права України, це буде обумовлюватися у кожному випадку окремо.

Наступне питання - про порядок слів у назві як науко­вої спеціальності, так і навчальної дисципліни. Це стосу­ється як історії держави і права України, так і історії дер­жави і права зарубіжних країн, яка ще має назви «загальна історія держави і права (або права і держави)» і відповідно «всесвітня історія держави і права (права і держави)».

Автори підручника у викладенні навчального матері­алу виходять з поняття рівноцінності обох значущих слів у назві.

На території сучасної незалежної України наука істо­рії держави і права як відносно самостійна галузь наукового знання (саме юридичного) почала складатися на межі ХУІІІ - ХІХ століть, коли в суспільному житті виникли перші уні­верситети як вищі освітянські та наукові заклади.

У незалежній Україні ця назва збереглася, але в ній за­кладено вже інший, не класовий, а загальнолюдський і зага- льноцивілізаційний зміст. Чимало науковців, як західних, так і євразійських, вважають правильною послідовність по­нять «право і держава», а не «держава і право». Обґрунтову­ють вони це тим, по-перше, принципи верховенства права і правової держави доктринально і конституційно закріплені у праві усіх демократичних країн світу, держава «зв’язана правом», право домінує над державою, по-друге, історично право виникло раніше ніж держава.

Починаючи з середини ХІХ ст. чимало авторитетних науковців Європи і світу відстоювали існування права у до- державний період у вигляді звичаєвого права, за родового ладу. При цьому загальнообов’язковість права як його не­від’ємна характеризуюча риса забезпечувалася, на їх думку, не державою, а силою суспільного впливу, морального чи ре­лігійного авторитету тощо. Інші науковці вважають, що за

таких умов норми права по суті важко відділити від норм (правил) моралі, тісно пов’язаної з релігійно-містичним сприйняттям світу людиною і себе в ньому.

За цієї точки зору право у «чистому» вигляді виникає, коли за ним постає легальний (правильний, законний, суспі­льно загальновизнаний) примус з боку держави. Держава як суспільна організація, формалізує право у нормах законів та судових рішення і забезпечує суспільну стабільність і ро­звиток. Знову-таки, третій підхід, який можна назвати кла­совим або постмарксистським, відстоює виникнення дер­жави як засобу забезпечення класового панування (тобто до­мінування й реалізації волі певної суспільної групи, відно­сно однорідної за своєю природою, у першу чергу економіч­ною), а тоді право породжується цією державою як інстру­мент здійснення вказаного панування.

Для засвоєння навчального матеріалу з історії дер­жави і права України достатньо знати про вказані вище під­ходи, не надаючи цій принциповій для науковців дискусії вирішального з точки зору практичної юридичної діяльно­сті значення. Формулюючи зміст навчального курсу історії держави і права України автор виходять із другого, з нашої точки зору, найбільш зваженого підходу. Тому «держава» і «право» в назві навчальної дисципліни авторами підручника розташовані в такій послідовності як однопорядкові, спорід­нені й такі, що не мають пріоритетів одне перед одним.

Предметом науки історії держави і права України є процеси виникнення, зміни, розвитку, перетворення, зане­паду і припинення існування різних типів та форм держави і права, окремих органів держави та галузей інститутів права, правових систем народів, що населяли і населяють територію сучасної України, а також їх правової культури Історія держави і права України - це складова частина істо­рії держави і права, яка відбиває національні та регіональні особливості України і викладається хронологічно.

Певний час історія держави і права України, внаслідок тривалої відсутності національної держави, розглядалася в межах історико-правової науки імперій, які розчленували Україну. Самостійного статусу вона набула на межі XIX і XX століть, завдяки роботам українських науковців, переду­сім, фундаментальним методологічним дослідженням М. Грушевського. Слід погодитись із думкою авторів пер­шого тому «Великої української юридичної енциклопедії», який має назву «Тсторія держави і права України». Вона по­лягає в тому, що основним предметом дослідження україн­ської історико-юридичної науки є історико-правова реаль­ність на українських землях Київської Русі, Галицько-Воли­нського князівства, Великого князівства Литовського, Коро­лівства Польщі, Речі Посполитої, Російської імперії, Авс­тро-Угорщини та українських держав 20 століття^[2].

Тсторія держави і права України є історією держави і права європейського народу. Це і є визначальним як для окре­слення предмета цієї' науки, так і для розуміння її' змісту.