§ 2. ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА УКРАЇНИ ЯК НАУКОВА СПЕЦІАЛЬНІСТЬ І НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

У правознавстві як галузі знання та практичній сфері діяльності, як й інших сферах людської інтелектуальної ак­тивності, таких як математика, фізика, хімія тощо теорія і практика йдуть поруч.

Перша - це фундаментальні юридичні науки. До них можемо віднести філософію права; історію держави і права; теорію держави і права; історію політичних і правових учень. Це найбільш абстраговані від конкретної правової дійсності галузі юридичного наукового знання, до завдань яких належить виявлення найбільш загальних закономірно­стей, історико-теоретичного фундаменту пізнання всіх дер­жавно-правових явищ та розвитку всіх інших галузей як юридичної науки, так і галузей права.

Друга група напрямів юридичної науки відповідає га­лузевій структурі системи права. Це наукові спеціальності конституційного права, муніципального права, цивільного права і цивільного процесу, сімейного права, міжнародного приватного права, господарського та господарсько-процесу­ального права, трудового права, права соціального забезпе­чення, земельного права, аграрного права, екологічного права, природоресурсного права, адміністративного права і процесу, фінансового права, інформаційного права, кримі­нального права, кримінально-виконавчого права, криміна­льного процесу, міжнародного права.

Третя група має специфічні прикладні характерис­тики та методи, її наукове пізнання спрямоване на забезпе­чення пізнання теоретичних і галузевих правових явищ, на практику юридичної та правоохоронної діяльності.

Відповідно історико-правова наука досліджує як дер­жавно-правові явища в цілому, в системному вигляді, зок­рема, проблеми формування і розвитку правової культури.

Наука історії держави і права перебуває в постійному розвитку, науковому пошуку, вона знаходить і опрацьовує нові факти державно-правового минулого України, пере­осмислює відомі та освоює знаходить нові методи дослі­дження, аналізу й узагальнення. Саме на ґрунті досягнень іс- торико-правової науки формується інформаційний масив на­вчальної дисципліни історії держави і права України. Вона створює єдиний стрункий і внутрішньо несуперечливий

курс, який спрямований на формування особистості майбут­нього юриста, попри того, в якій саме сфері правотворчої, правозастосовної та правоохоронної діяльності він буде реа­лізовувати свої професійні знання, вміння та навички.

Навчальна дисципліна «Історія держави і права Укра­їни» показує всю історичну глибину розвитку держави і права на теренах нашої країни, закономірності цього розви­тку, його еволюційний і революційний шлях, наслідки не правових (економічних, соціальних, загальнокультурних) впливів, моменти стагнації й деградації, тобто все те, що спричинило той стан держави і правової системи України, в якому вони перебувають зараз. Накопичені дослідниками історії держави і права України знання дають можливість не механістично, а логічно розуміти сучасну правову дійс­ність, сприймати її в динаміці, такою, яка ґрунтована на сто­літтях попереднього розвитку. До навчальної дисципліни «Історії держави і права України» висуваються інші вимоги, ніж до науки: вона повинна бути логічною, достатньо прос­тою і доступною для викладу і сприйняття, давати можли­вість бачити генетичне походження сучасних інститутів держави і права в Україні.

Відповідно навчальна дисципліна історія держави і права України у своїй логічній побудові курсу, поєднанні ле­кційних, семінарських занять і поза аудиторної роботи, спрямована на формування навчальних і професійних ком­петентностей майбутнього юриста - фахівця з вищою юри­дичною освітою.

Місце історії держави і права України серед юридич­них та інших суспільних наук. Історія держави і права Ук­раїни, передусім, розглядається як юридична наука. Вона аналізує й узагальнює розвиток державно-правової реально­сті в усьому її різноманітті. Це і матеріальні носії права,

суб’єктивне і об’єктивне право, виникнення і розвиток право­вих систем, галузей та інститутів права, підсистем та елеме­нтів механізму держави, правозастосування правовідносини та їх результати (соціальні наслідки правової діяльності), і ро­звиток правової культури та зміни правової свідомості.

Існування людини і суспільства пов’язані із дуже важ­ливими явищами. Людське буття відбувається в умовах пос­тійної нагальної необхідності пізнання навколишьного світу, його явищ і проявів, як природніх, так і суспільних. Ми живемо в системі координат, де відносини між людьми, інтеграція особистості до спільноти відбуваються у вимірі моралі та права, а суспільний організм накладається і співіс­нує з механізмом держави. Ці питання є найбільш загаль­ними, базовими, світоглядними.

Їх досліджує філософія права. Це наука, яка вивчає світоглядні, аксіологічні (ціннісні), антропологічні (людино- вимірні) та гносеологічні (пізнавальні) основи права як регу­лятора суспільних відносин у їх взаємодії з індивідом, суспі­льством і державою^[3]. Таким чином, філософія права надає історії держави і права України методологію дослідження, розуміння найбільш загальних закономірностей розвитку держави і права на вітчизняних теренах. Зі свого боку, істо­рія держави і права, зокрема України, надає для філософії права величезний емпіричний (дослідницький), фактичний матеріал, який спричиняє найбільш загальні, філософсько- правові висновки, пошуку універсальних закономірностей розвитку людини і суспільства.

Найбільш тісними і системними є зв’язки історії дер­жави і права України та науки теорії держави і права. Оби­дві ці науки і навчальні спеціальності охоплюють усі пра­вові явища, всі сфери дії права та діяльності державних ор­ганів. Теорія держави і права має справу з усіма закономір­ностями будови і функціонування правових систем і держа­вного апарату. Предметом теорії держави і права є основні

загальні закономірності виникнення, розвитку та функціо­нування державних і правових явищ (сутність держави, фо­рма держави, тип держави, функції держави, механізм дер­жави,сутність права, форма права, система права, правові відносини, суб’єктивні права, правопорушення, застосу­вання норм права, механізм правового регулювання тощо). Основні загальні закономірності є фундаментальними і за­гальнимизакономірностями, оскільки вони однаково прита­манні різним державам та їхнім правовим системам^[4]. Отже, загальна теорія держави і права створює передумови для сприйняття правових систем і держави в цілому, в єдності й взаємодії, показує їх системно-структурні взаємозв’язки і взаємовплив. Вона також забезпечує історію держави і права України як науку понятійно-категорійним апаратом, дозволяє відділити при аналізі історичних фактів правові від економічних, соціальних, культурних тощо, забезпечує можливість досліджувати державно-правову реальність ми­нулого, спираючись на сучасні доктринальні (теоретичні) досягнення. вторична дистанція дає змогу зрозуміти об’єктивні суспільні процеси державно-правового харак­теру з точки зору наявного на час роботи дослідників теоре­тичного фундаменту, бачити й усвідомлювати тенденції та закономірності, які не були доступні сучасникам державно- правових подій.

Всі теоретичні поняття у праві мають власну історію, вони не склалися такими, якими є сьогодні, одразу, а за­знали тривалого розвитку і формування. Це - узагальнення великого масиву правових і державних явищ, які мають мі­сце упродовж багатьох століть і навіть тисячоліть.

У градації юридичних наук і юридичного знання дуже близько до теорії держави і права стоїть порівняльне пра­вознавство або юридична компаративістика. Юристи-нау- ковці вже упродовж більш ніж століття поділяються на дві групи. Перша з них вважає порівняльне правознавство важ­ливою, порівняно відособленою частиною загальної теорії держави і права. Друга - це наймолодша самостійна наукова спеціальність у юридичних науках. Вони аргументують це наявністю особливого предмету - дослідження правових си­стем не лише власної, а переважно зарубіжних держав.

Предметом порівняльного правознавства як науки в узагальненому його вигляді охоплюється, по-перше, теорія порівняльно-правового методу, а також загальні принципи та закономірності виникнення, функціонування і розвитку різних правових систем^[5]. Наука історія держави і права Ук­раїни широко використовує порівняльно-правовий метод. Без нього, вона, по суті, не спроможна відтворити картину історико-правового минулого українського народу. Разом з тим, порівняльне правознавство ні як наука, ні як навчальна дисципліна не в змозі обійтися без історичного аналізу об’єктів порівняння, починаючи від окремих норм (кожна з яких має своє походження) і закінчуючи правовими систе­мами. Саме історія обумовлює їх сучасний стан, у ній коре­няться спільні та відмінні риси правових систем і державно- правових явищ другого і подальших порядків.

Наступною за переліком, але не за значенням є історія держави і права зарубіжних країн, або загальна історія держави і права, або всесвітня історія держави і права. Її по­єднує з історією держави і права України як предмет, так і методологія та джерельна база дослідження.

Вони співвідносяться як загальне і часткове. Орім цього, державно-правова реальність на українських землях розвивалась упродовж тривалих і драматичних періодів без­державності і прямим втручанням і дією іноземних держави

і права - Великого князівства Литовського, Польського коро­лівства, Речі Посполитої, Російської, Австрійської (Австро- Угорської з 1867 р.) імперій.

Тому виділяються основні закономірності, віхи, типові риси виникнення, розвитку і вдосконалення держави і права, правової культури, які конкретизуються в історії дер­жави і права окремих держав, у тому числі й України. Як наука загальна історія держави і права формується шляхом узагальнення історії конкретних держав і правових систем - тобто від менш абстрактного до більш абстрактного знання. Водночас вирішення завдань реконструкції історико-право- вої минувшини певних держав, зокрема України вимагає переходу від менш конкретних до більш конкретних форм.

Історія держави і права України та історія держави і права зарубіжних країн у сфері наукового пізнання є однією наукою історії держави і права, а як навчальні дисципліни є найбільш спорідненими.

Фундаментальні юридичні науки та навчальні дисци­пліни мають ще одну історичну спеціальність. Сьогодні вона має назву «історія політичних і правових учень». Ця спеціа­льність має ще кілька найменувань, які по суті є синоніміч­ними: «історія держави і права», «історія права і держави», «історія політико-правової думки». Цілком справедливою була б і назва «історія загальної теорії держави і права». Найдавнішою назвою цієї галузі науки є «історія філософії права». Предметом науки історії вчень про державу і право (історії політичних і правових учень) є державно-правові

ідеї та цілісні вчення (доктрини, теорії), їх виникнення, істо­ричний розвиток, зв’язки із сучасністю та суспільною прак- тикою^[6].

Таким чином, історія політичних і правових учень до­сліджує не власне розвиток правових систем і державного механізму, а їх відображення в ідеях, концепціях, доктри­нах, вченнях, створених людьми, мислителями. Із одного боку, на царині політико-правової думки узагальнювалися і осмислювалися явища правової реальності, вироблявся по­нятійно-категорійний апарат, що своєю чергою давало поту­жний поштовх для розвитку права і держави. Тривала від­сутність національної державності, періодична втрата влас­ної еліти шляхом її полонізації, русифікації, онімечування тощо призводили до того, що стосовно України мову слід ве­сти не тільки і не стільки про історію політичних і правових учень, скільки про історію політичної та правової або дер­жавно-правової думки. Історія держави і права України на­дає їй відомості про стан правової системи і держави на тому чи іншому етапі, які створювали історичні умови для вини­кнення політико-правових ідей, концепцій і доктрин. Із ін­шого боку, у зворотному напрямку збагачення йде шляхом на­дання відомостей про правову ідеологію кожної епохи, а отже - про правову культуру, пріоритети, цілі та завдання, які ста­вили перед собою правотворці, про те, що було ідейним ру­шієм державно-правового розвитку.

Історія держави і права України пов’язана також із не- юридичною суспільною наукою. Йдеться про загальну, або так звану цивільну історію України. Їх об’єднує спільність підходів до формування джерельної бази, використання притаманних історичній науці спеціально-наукових методів (про це мова більш детально йтиме нижче). Історія України допомагає з’ясувати загальноісторичний, соціально-еконо­мічний та суспільно-політичний контекст становлення і ро­звитку державно-правової реальності. І навпаки, історія держави і права України надає можливість цивільній історії

зрозуміти розвиток найбільш структурованих систем суспі­льства,які багато в чому є визначальними - держави і права.