історико-правовий ГЛОСАРІЙ

борть - колода, яка виконувала функції своєрідного вулика. У ній витесували тунель для бджіл і натирали мелісою, щоб при­вернути їх увагу, а тоді прикріплювали до високого дерева (зде­більшого сосни).

вальна копа - див. велика копа

велика копа - стадія судового розгляду в українському коп- ному судочинстві. її також називали «вальною копою».

верв - сільська територіальна громада у Київській Русі та Галицько-Волинській державі. Верв також була і в хорватського народу.

вервне право - комплекс правових звичаїв, які регулювали суспільні відносини у вервах.

вервний суд - судовий орган сільських територіальних гро­мад (вервей) у Київській Русі та Галицько-Волинській державі, зафіксований у «Руській правді» як «ізвод 12 мужів».

видачка - договір про явку на засідання копного суду, який укладався між сторонами копного судочинства шляхом проти­ставляння шапок чи інших символічних дій.

виж - особа, якій держава надавала право засвідчувати перед її органами окремі юридичні факти. Виж до 1566 р. також здій­снював від імені держави нагляд за діяльністю копних судів.

випробування вогнем - вид ордалій, який полягав в обпалю­ванні підсудного вогнем.

випробування водою - вид ордалій, який полягав у тому, що підсудного зв'язаним кидали у водойму. Винним вважався той, хто не тонув.

війт - з XIV ст. посадова особа місцевого самоврядування у містах із магдебурзьким правом. Із XVII ст. термін поширюється на керівників сільських громад незалежно від правового режиму села.

віра - кримінальний штраф у Київській Русі та Галицько- Волинській державі, якого злочинець виплачував державі.

вірник - судовий чиновник у Київській Русі та Галицько- Волинській державі, основною функцією якого було стягнення штрафів.

віче - народні зібрання у східних слов'ян, які вирішували широке коло питань державного (загальнодержавне віче) та міс­цевого значення (сільське та міське віче).

вложения - заходи, які застосовували копні судді з метою примирення сторін процесу.

воєвода - загальна назва для військового керівника; у Поль­ському королівстві місцевий чиновник, управитель воєводства.

воєводство — адміністративно-територіальна одиниця у Польському королівстві та Речі Посполитій, яка поділялась на землі та повіти.

возний - судовий чиновник у Польському королівстві, Вели­кому князівстві Литовському, Речі Посполитій і Гетьманщині. До початку XIX ст. возні функціонували навіть на українських землях у складі Російської імперії. Возні здійснювали державний нагляд за діяльністю копних судів.

волока - одиниця виміру земельної площі на українських, польських, литовських і білоруських землях, яку встанови­ла «Устава на волоки» 1557 р. Волока дорівнювала ЗО моргам (близько 16, 8 га).

волосний суд - сільський судовий орган у Російській імперії у другій половині XIX ст. - на початку XX ст., склад якого обирав­ся щорічно на волосному сході.

волость - у Київській Русі територія, підпорядкована єди­ній владі (князя, монастиря тощо); на українських землях XIV- XVIII ст. адміністративно-територіальна одиниця, яка містила кілька сіл; у Росії та в CPCP до 1929-1930 рр. адміністративно- територіальна одиниця, що входила до складу повіту.

волоське право - різновид звичаєвого права, яке діяло у XIII- XVIII ст. в гірських місцевостях Східної Європи (Молдови, Румунії, Угорщини, Польщі, України, Словаччини тощо). Від XIV ст. воно поширилось у карпатських селах Західної України та визначало осо­бливості їх самоврядування, судочинства та оподаткування.

гаряча копа - стадія попереднього розслідування злочину в українському копному судочинстві.

годовщина - штраф, який виплачувався винним родичам убитої ним людини.

гоніння сліду - процесуальна дія в копному судочинстві, яка полягала у розшуці злочинця за його слідами.

гродський суд - державний суд, який діяв у повітах (укра­їнських, польських, литовських і білоруських) у XV-XVIII ст.

давання вини - процесуальна дія в копному судочинстві, якою завершувалось попереднє слідство. її суть полягала в тому, що підозрюваному висували обвинувачення та передавали на судовий розгляд.

децький — середньовічний судовий чиновник, який викону­вав функцію сприяння судочинству.

дика віра - особливий вид давньруського штрафу, який спла­чувала верв, яка не могла знайти злочинця чи приховувала його.

доменіальний суд - судовий орган феодала, в якому він осо­бисто або через своїх представників здійснював судочинство у справах його підлеглих. На українських землях його також нази­вали вотчинним або боярським судом.

єднання - примирення сторін у копному судочинстві.

завита копа - будь-яке засідання ко иного суду, яким завершу­валось провадження у справі; завершальна стадія копного судо­чинства, на якій приймалось і виконувалось остаточне рішення.

задруга — родова община. Здебільшого таку назву вона мала у південних слов'ян (сербів, хорватів тощо), проте термін інколи застосовується і до інших народів.

заклад — це додатковий спір між сторонами копного судочин­ства про те, хто переможе в судовому процесі. Преметом закла­ду були гроші та інші речі. Переможець у справі набував право власності на них, а той, хто відмовлявся від закладу автоматично програвав справу.

звичаєве право - система правових звичаїв.

звід - процесуальна дія в копному судочинстві, яка поляга­ла у розшуці крадених речей і винних у розкраданні. Володілець краденої речі повинен був довести свою добросовісність і вказати на особу, від якої отримав дану річ.

земський суд - державний суд, який розглядав цивільні справи шляхти (рідше - інших станів) у повітах (українських, польських, литовських і білоруських) у XV-XVIII ст. Його склад формувався шляхом виборів серед місцевої шляхти.

знаки - рухомі та нерухомі речові докази.

знахар - народний лікар.

іспаш - див. потрава.

каптуровий суд - судовий орган Речі Посполитої, який діяв замість гродського, земського та підкоморського судів у періоди відсутності короля (безкоролівства), поширював юрисдикцію на територію повіту та більшість категорій справ. У його склад вхо­дили колишні судді гродських, земських і підкоморських судів, які засідали одягнутими у жалобні каптури.

князь - голова феодальної монархічної держави чи окремо­го політичного об'єднання (удільний князь) у слов'ян та інших народів, а згодом - дворянський титул, який прирівнювався до західноєвропейського герцога.

козацьке право - система правових звичаїв, які формувались у правовідносинах козацтва на Запорізькій Січі, а потім пошири­ли свою дію територію Гетьманщини.

копа—узагальнююче поняття (невизначена кількісно сукупність осіб або предметів); одиниця виміру урожаю (60 снопів); одиниця лічби (число 60); одиниця грошової лічби; срібна монета; терито­ріальна громада; громадське зібрання (віче); громадський (копний) суд; стадія копного судочинства; слідча дія (присяжна копа).

копна в’язниця - місце утримання підсудних у копному судо­чинстві, коли перерва між судовими засіданнями була тривалою. Найчастіше цю нею була комора певного селянина.

копне коло — вільне місце посередині копного зібрання на коповшці, куди ставали учасники копи для висловлення своїх свідчень і думок по справі. Також копні мужі кидали у нього свої шапки, що означало відкриття провадження.

копне право - історичний тип (вид) українського звичаєвого права, що виражався в підсистемі матеріальних і процесуальних норм, які застосовували копні суди в своїй діяльності, а також інститутів, котрі ці норми в себе об'єднували.

копне судочинство - врегульована правовими звичаями та нормативно-правовими актами діяльність копних судів у XIV- XVIII ст., яка складалась із розслідування злочинів, розгляду та вирішення цивільних і кримінальних справ, а також виконання ними своїх рішень

копний декрет - рішення копного суду.

копний муж - суддя копного суду, якого обирали жителі коп­ного округу з-поміж найавторитетніших членів громади.

копний оговор — усна заява злочинця, засудженого копним судом до смертної кари, яку він виконував перед смертю. У цій заяві він повідомляв копу про відомі йому злочини та осіб, що їх вчинили.

копний округ - територія, на яку поширювалась юрисдикція копного суду. Зазвичай до нього входило декілька сусідніх сіл.

копний суд - громадський юрисдикційний орган сусідсько­го об'єднання сільських територіальних громад, який здійснював судочинство у цивільних і кримінальних справах, розслідування злочинів, примирення винного з потерпілим та виконував свої рішення на українських і білоруських землях у XIV - XVIII ст. на підставі норм звичаєвого права, що грунтувались на національ­них і релігійних особливостях цих народів і визнавались органа­ми державної влади Польського королівства, Великого князівства Литовського, Речі Посполитої та «Війська Запорозького».

копник - учасник засідання копного суду.

коповище — визначене звичаями громади місце (як правило, під відкритим небом), де проводив свої засідання копний суд.

лавник — посадова особа місцевого самоврядування у міс­тах і селах магдебурзького права. Член лави - місцевого судового органу.

лице - рухомий речовий доказ у копному судочинстві (напри­клад, украдена річ або рани на тілі).

личкування - процедура позначення предмету як речового доказу. Наприклад, краденій птиці надрізували крила.

люди сторонні - учасники копного судочинства із сусідніх копних округів, які своєю присутністю забезпечували неуперед­женість суддів.

магдебурзьке право — комплекс правових норм, який надавав середньовічним містам (інколи селам) право на самоврядування. Сформоване у 1188 р. у німецькому місті Магдебург та згодом поширене на німецькі, польські, чеські, словацькі, литовські, угорські, українські та білоруські землі.

магістрат - узагальнена назва органів станового міщан­ського самоврядування і суду (за магдебурзьким правом) в серед­ньовічних містах Європи, у тому числі й українських.

метельник — давньоруський судовий чиновник, який вів облік штрафів і стягував їх, а потім передавав вірнику.

муки - випробування підсудного шляхом побиття батога­ми чи ордалій. Якщо підсудний зізнавався в злочині, то він вва­жався винним, а якщо не зізнався під час мук, його визнавали невинуватим. Коли він витримував муки і не зізнавався, позивач виплачував йому компенсацію (мав 'язку на муки), а в разі смерті підсудного під час мук - годовщину.

нав’язка на муки - грошова компенсація, яку виплачував позивач (потерпілий) підсудному, який витримав муки та не зізна­вся.

обча копа — надзвичайна стадія копного судочинства, яка полягала у перегляді копного декрету значно ширшою колегією суддів, до якої залучались представники сусідніх копних округів.

общинний суд - судовий орган родової общини у додержав- ному суспільстві, в якому суддями були старійшини роду.

оправця - особливий суддя (юстиціарій) у Польському коро­лівстві; професійний кат.

ордалія - вид доказів у копному судочинстві, що мали арха­їчне походення та базувались на містичних віруваннях. Шляхом ордалій учасники копного судочинства намагались схилити над­природні сили до вирішення справи. Ix інша назва - «Божі суди».

отаман - кошовий - керівник Запорізької Січі; курінний - очолював курінь на Запорізькій Січі, займався питаннями казни та продовольчого забезпечення; сільський - голова села у Геть­манщині.

нам ’ятковий прочухан - звичай своєрідної підготовки май­бутніх свідків у копному судочинстві при розгляді земельних спорів, який полягав у тому, що кількох молодих хлопців (14-15 років) ставили на межі земельної ділянки та били різками, при­мовляючи: «Оце щоб ти пам'ятав, що тебе бито, щоб знав, де межу проведено!».

пересуд і пам’ятне - матеріальна винагорода, яку виплачу­вали сторони справи копним суддям за їх працю.

підкоморій - посадова особа у Польському королівстві, Вели­кому князівстві Литовському та Речі Посполитій, яка займалась розмежуванням земель і вирішенням земельних спорів.

повіт — адміністративно-територіальна одиниця, яка з XIV ст. існувала на українських, польських литовських та ін. землях. У Російській імперії повіти об'єднувались у губернії.

поволання - процесуальна дія, яка полягала в оповіщенні околиці про факт злочину та ім'я особи, яка його вчинила.

полк - військовий підрозділ; адміністративно-територіальна одиниця Гетьманщини.

полковий суд - державний судовий орган середньої ланки судової системи Гетьманщини, який поширював свою юрисдик­цію на територію полку.

потік і розграбування - найважче кримінальне покарання за «Руською правдою», яке полягало у конфіскації майна злочинця та вигнанні його разом із сім'єю за межі громади.

потрава - правопорушення, яке у полягало у випасанні худо­би на чужій земельній ділянці. Його також називали «іспаш».

правовий звичай — у спеціально-юридичному значенні: загальнообов'язкове правило поведінки, сформоване суспільною практикою та санкціоноване чи забезпечене державою з метою регулювання, охорони і захисту суспільних відносин; у загально- соціальному значенні: загальнообов'язкове правило поведінки, яке виникає і розвивається незалежно від згоди і санкції держа­ви, набирає чинності в суспільному житті внаслідок переконання народу в його необхідності та справедливості.

присяжна копа - слідча дія у ко иному судочинстві, яка поля­гала в тому, що пре ставники сіл (їх обирав позивач, копний суд і возний) присягали, що не вчиняли злочину та нічого про його обставини не знають. Особи, які відмовлялись скласти таку при­сягу, притягались до кримінальної відповідальності. Коли ж усі присягнули, то провадження у справі закривалось.

просока - матеріальна винагорода, яку потерпілий виплачу­вав соку за його працю.

райця - посадова особа місцевого самоврядування в містах магдебурзького права, член магістрату.

родова община - це перша соціальна форма виробничого та громадського об'єднання людей на засадах кровного споріднен­ня, що характеризується спільною власністю на засоби виробни­цтва і повним або частковим самоврядуванням.

руги - слідча дія в польському та німецькому праві, подібна до присяжної коті. На ругах шляхтичі певної місцевості під при­сягою свідчили про відомі їм злочини.

сервітор - судовий чиновник, якого призначав гродський суд у Галичині серед жителів приміських сіл. Виконував функцію сприяння державному судочинству.

сок - особа, яку наймав потерпілий або його родичі для роз­шуку злочинця, свідків і речових доказів. Він отримував за це плату та мав право викласти отриману ним інформацію в копно- му суді як свідок.

сотенний суд — державний суд першої (інколи другої) інстан­ції в Гетьманщині, який поширював свою юрисдикцію на терито­рію сотні.

сочіння - діяльність сока, тобто розшук інформації про обставини злочину та осіб, які його вчинили, а також надання такої інформації потерпілому та копному суду.

співприсяга — колективна присяга у середньовічному судо­чинстві, яка мала велике значення для остаточного рішення суду. За допомогою співприсяги копні мужі підтверджували рішення копного суду у гродському суді. Це було найбільш поширеним у Галичині.

співприсяжник — учасник колективної присяги. У Галичині функції співприсяжників часто виконували копні мужі.

староста — у різних періодах і різних державах так назива­ли посадову особу наділену певною владою на рівні села, міста, волості, землі, воєводства тощо.

табу - заборона.

тіун — у Київській Русі та Галицько-Волинській державі чиновник, який здійснював за дорученням князя владу на місцях. На українських землях у XIV-XVIII ст. керівник села з руським (українським) правовим режимом.

трясіння - слідча дія обшуку в українському ко иному судо­чинстві.

феодал - власник земельного наділу (феоду), отриманого за службу королю чи князю. Наділений у Середньовіччі значними привілеями та владою над людьми, які проживали на підвладній йому території.

ходіння під дерном - звичаєво-правова ордалія, за якою сто­рона процесу доводила правильність земельної межі шляхом прийняття присяги, покладення на голову скиби землі (дерну) та проповзування із ним навколішки по тій межі, яку вважала пра­вильною.

цирульник - перукар, який володів певними медичними зна­ннями. У копному судочинстві інколи залучався як спеціаліст при огляді ран і побоїв.

шлякування - так називали гоніння сліду! у Гетьманщині