Гетьманська Україна та Европа.

_u Великі війни початку XVIlI століття: північна й сукцесійнаеспанська усталили на довший час політичний вигляд Европи. Результатом цих воєн було: перевага Росії на сході Европи, упадок мо- гутности Швеції, а на заході політична рівновага коштом усунення політичної переваги Франції.

Від того часу найважнійшою справою на сході Европи була: поступи Росії в її війнах із Туреччиною. Так зване орієнтальне питання стало висуватися чим раз більше на перший плян, а в ньому головну ролю грали Австрія й Росія. По розгромленню турецької мілітарної сили з кінцем XVII і на початкуХѴІІІстановище Туреччини в Европі стгло загрожене й повстало питання, хто має бути на- слідником упадаючої держави. Ацепитаннячим раз більше вязало політику Австрії з політичними обставинами східної Европи. Дальше стояла до цього питання західня Европа.де наперший плян виступив антагонізм англійсько-француський.

Далеко менше значіння мала для Европи y- країнська справа. Швеція, побита в північній війні, ртратила політичне значіння й чераз те ії політична програма була далеко вузша й Україна ле* жала зовсім поза кругом її політики. Туреччина теж була занадто слабою, шоби думати про відновлення свого політичного становища на сході Европи з часів гетьмана Дорошенка. A в тім гетьманська Україна була занадто всунена в територію московської держави, щоби входити в рахубу при стратегічних операціях підчас воєн Туреччини з Росією. Ціллю турецької політики була тільки оборона північного берегу Чорного моря, а навіть і ця ціль не була осягнена.і в другій половині XVIII ст. Росія зіпхнула звідси Туреччину.

Що до иншгіх європейських держав, то вони не мали особлившої* ціли цікавитися Україною, бо зріст російської держави ще .не загрожував інтересам держав чи то середньої чи західної Европи. Через те не було в Европі антаґонізму до Росії, «авпаки, Австрія шукала з нею порозуміння ворі- ентальній справі, а Прусія і Австрія в польській справі.

Це й було причиною, що упадок самостійности України не викликав в* Европі якихось некорисних наслідків. Ечропа стала байдужною до української справи як за часів Орлика, так іпро- тягом цілого XVIII тай XIX ст. Для Европи перестала бути Україна не тільки активним, але навіть і пасивним політичним чинником.

Для одної тільки Польщі було справою першорядної ваги, як уложиться остаточно відношення гетьманської України* до Росії. Могутня Росія почала зовсім поважно загрожувати Польщі, ?ле Польща це здобулася на ніяку політику, яка ма- лаб на ціли шукання порозуміння з Гетьманською Україною. Хоча вона була ще по 'Росії найбільше просторою державою в Европі, та все таки у цій добі врна попала вже в цілковиту анархію. Про якусь далекосяглу внішню політику не було вже мови й Польща стала пасивним чинником у зовнішній європейській політиці, майже так само як Україна. Поділи Польщі та їїупадок стоять нетіль- ки хронольоґічно, але й ппаґматично дужеблизько до.упадку гетьманської України.

Гетьманська Україна була остаточно прилучена до російської держави в 1782 p., але увійшла в цю державу як чинник чужий і суперечний до суспільного й політичного ладу в російській державі. Україна опиралася на становій орґанізації,на становил привілеях і на особистій власности, чим нагадувала середяю й західну Европу, в Росії цього всього не було. Росія представляла собою тип _жпатріярхальної“ держави, де власть монарха ніколи не була обмежена становими привілеями, його дбсолютизм не виріс у боротьбі зі станами йне ч5ув наслідком побіди над ними, а опирався на давній патріярхальній засаді становища батька в po- .дині. 3 цієї засади вийшло, що він один e власником землі в своїй державі і що всі мешканці цієї держави є. однаковими його підданими, без ніяких особливших прав і без ніяких застережень.

Колиб порівнати суспільний і політичний лад Гетьманської України цієї доби з иншими європейськими державами, то він в цій добі, які в попередній, найбільше зближений був до польського.

Ta сама перевага одної суспільної верстви над ин- шими, тут —.козацтва, там у Польщі — шляхти. Такий самий слабий розвиток міст на Україні, як I в Польщі. Адміністрація й судівництво дуже подібні до польського, навіть назви на означення де- якихурядів чи установ ті самі на Гетьманській У- країні, що й у Польщі. Ґродські, земські й підко- морські суди, це не тільки назви, але й їх ціла організація принесена на гетьманську Україну з Польщі. Навіть становище козацької аристократії дуже нагадує польську магнатерін>. Як у Польщі шляхетська аристократія верховодила над цілою шляхетською масою, так і тут, на гетьманській Україні козацька аристократія верховодила над козацькою масзю, не зважаючи на те, що ні одна, ні друга аристократія особливших прав на це не мала. Її політичне значіння опиралося на міцній економічній підставі, опертій на володінню великими земельними просторами й на вищій освіті. Це й було причиною, що як шляхетська, так і козацька маса не могла дорівняти своїй аристократ тії. A в тім, коли б нарівняти політичний, усдрій гетьманської України й Польщі, то він був більше аристократичним на Україні, як у Польщі. Доказом цього є те, що в польськім соймі сходилася рядова- шляхта з магнатами, а в гетьманськїй Україн» не допущено в цій добі до найширшого законодат- ного тіла, яким була „гетьманська рада“, не тільки рядових козаків, але навіть козаків, що стОя- ли ранґою нижче від полковника. Це йшло зрештою по давній лінії, якою йшли гетьмани: Самой- лович і Мазепа ще в попередній добі. Тільки в; цій добі не було вже боротьби між козацькою олігархією й гетьманством, а не було тому, що за- грожена в своїм становищі московською централістичною політикою козацька старшина потрібува- ла для оборони своїх прав і автономії України істнування авторітетного гетьманства.

Тільки що до свого суспільного ладу гетьманська Україна нё була такою аристократичнок> як Польща. A не була такою наслідком недокінче- ної ще кристалізації суспільних верств.

Завдяки подібности до Польщі свого політичного й по части суспільного устрою гетьманська Україна стояла в цій добі на кінці європейських держав разом із Польщею.

Європейські держави, оперлися вже тоді, або на парляментарній монархії, як Анґлія, або на абсолютній монархії, як переважна часть європейських держав, або .воештї на республиканізмі, як напр. Голяндія або Швай- царія. Гетьманська -Україна таксамо, як і Польща ні одного, ні другого не мала. Вона опиралася ще- сь.давніх, середновічних засадах. Гетьманська У- того'Д й Польща це типи наймолодших, европеД- спГаден£^л*^тичних організмів. Це було наслідком ^йдаііДн6іГ^?олюц*^я східної Європи була віддавна тіЛьки невеликорівнанню зі середньою й особливо їнській масі. Тропою. A заважили тут передовсіці економічні обставини, які переживала тоді східня Европа. Тимчасом, як на заході Европи продукція лромислових виробів відогравала в господарськім життю народів велику ро'лю і гріш вкладано вже «е тільки в торговлю, але й у продукцію, то тут, «а сході Европи мала ще перевагу натуральна •тосподарка. Звязання гетьманської України.з Росією *іддалило Українуще більше від Европи. — Про економічну самовистарчальність, яка була засадою державної політики в Европі, не могло бути й мови на гетьманській Україні так само, як у Польщі а в Росії.

<< | >>

↑

Источник: ОМЕЛЯН ТЕРЛЕЦЬКИЙ. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ. TOM I. КНЯЖА ДОБА. BИДABHИЦTBO ЧAPTOPИЙCЬKИX. H Ь Ю - Й O P K. 1972

Еще по теме Гетьманська Україна та Европа.: