Державний устрій.

2.1 центральні органи влади.

За формою правління, литовсько - польська держава - станово- представницька монархія на чолі з князем та королем.

Політичний режим її був авторитарний, а форма державного устрою - федерація.

Прийнято виділяти кілька етапів у розвитку системи центральних органів державної влади та управління:

Етап 1 - др. пол. XIV - перш. пол. XV ст. - станово -

представницька монархія на чолі з королем.

- однопалатний парламент (склад: королівська рада (магнати, шляхта, католицькі священики)).

Етап 2 - др. пол. XV ст. 1572 р. - період ранньофеодальної республіки на чолі з королем:

- 1476 р. - посольська зборня (шляхетська палата)

- двопалатний сейм: а) сенат верхня палата, куди входила світська та духовна знать); б) посольська зборня (шляхта, частина міських жителів);

- Король - носій виконавчої та певною мірою законодавчої влади, був головою сенату, без нього рішення сейму були неправомірними

Етап 3 -1572 -1791 роки - різке послаблення королівської влади.

Особливість - роль ’’Генрікових артикулів’’, які вплинули на еволюцію центральних органів влади:

- Річ Посполита проголошувалась дворянською республікою на чолі з королем, якого обирали;

- король визнавав ’’вільну елекцію’’, тобто вільні вибори глави держави;

- король відмовлявся від принципу успадкування влади;

- король вирішував разом із сенатом питання внутрішнього життя, скликання ’’посполитого рушіння’’, погоджувався на перебування при ньому 16 сенаторів; зобов’язувався кожні два роки скликати сейм, оберігати територіальну цілісність Речі Посполитої;

- якщо король порушував права і привілеї шляхти, то остання могла йому не коритися.

Отже, внаслідок Люблінської унія та «Генрікових артикулів» верховна влада належала коронному сейму, що за польськими джерелами складався з трьох компонентів:

1) Король, його повноваження:

- вимоги до претендента (з родової польської знаті, католик, знання польського права);

- виконавча влада;

- затвердження законів

- особиста охорона (800 чол., утримувалися за кошти короля);

- без згоди сейму не міг виїзджати за кордон;

2) Сенат, його повноваження:

- сенаторами ставали довічно, тому вони були незалежні від нових королів;

- після Люблінської унії кількість - 140 чол.;

- перший сенатор - глава польської католицької церкви;

- компетенція сенату: а) розглядав законопроекти;

б) обговорював питання зовнішньої політики; в) участь у розгляді справ у сеймових судах під головуванням короля.

3) Посольська зборня:

- найвпливовіша частина (170 деп., 48 з Литви);

- скликалась королівськими універсалами за кілька тижнів до засідання сейму;

- кожен депутат мав право законодавчої ініціативи;

- усі питання сейму ухвалювалось одностайно.

З метою ухвалення узгоджених рішень перед засіданням вального сейму всі три стани підписували спільне зобов'язання - конфедерація.

У сенаті принцип одностайності не застосовувався, оскільки король мав вирішальний голос.

Отже, вальний сейм у Речі Посполитої мав такі повноваження:

- ухвалював закони;

- встановлював розміри та нові види податків;

- скликав посполите рушіння;

- проводив нобілітацію (надавав шляхетство);

- укладав міжнародні договори і союзи;

- здійснював помилування та амністування засуджених;

- окреслював зовнішню політику;

Компетенція вального сейму була такою аж до ухвалення Конституції 3 травня 1791 року, після якої Річ Посполита стала конституційною монархією.

Окрім короля до вищих чиновників належали: а) великий, або коронний маршалок (відав королівським двором); б) надвірний маршалок (заступник коронного); в) коронний гетьман (головнокомандувач збройних сил, обіймав посаду довічно);

г) коронний канцлер і підканцлер (королівська канцелярія);

д) коронний підскарбій (державна скарбниця); е) референдарії (духовний та світський - помічники короля у королівському суді).

2.2 органи місцевої влади та місцевого самоврядування.

Характерні риси.

1). Система місцевих органів державного управління українськими землями будувалася відповідно до адміністративно - територіального поділу, влада зосереджувалась в руках шляхти і магнатів, які мали широкі повноваження і майже не залежали від центральної влади.

2). Значна розбіжність в організації її окремих ланок, що. пояснювалося частою зміною адміністративно - територіального поділу у зв'язку із загарбанням українських земель (так система управління західно - українськими землями до 1434 р. організовувалася за давньоруським зразком).

3). В адміністративному аспекті Річ Посполита поділилась на три провінції: а) Велику Польщу, б) Малу Польщу (більша частина українських земель, 6 воєводств), г) Литву.

Органи місцевого самоврядування - згідно з Конституцією 1509 року ними визнавалися шляхетські сеймики (за станом на 1569 р. їх було 70 і лише 24 у Литві). Адміністративний апарат Речі Посполитої не був достатньо розвинений, цьому, насамперед, перешкоджала шляхта.

Конституція 1611 року встановила у державі наступну ієрархію посад:

- підкоморій;

- хорунжий;

- земський суддя;

- стольник;

- чашник;

- підчаший;

- ловчий;

- войський;

- писар;

- мечник;

Волосні органи (волосний староста та писар)

Сільські органи - сільський сход, на якому обирали старосту.

3 часом ці самоврядні органи втратили свій вплив, а на їх місце призначалися управителі.

Міське управління, характерні особливості:

а) до III Литовського статуту (1588 р.), правове становище міст і містечок було строкатим;

б) III Литовський статут закріплює поділ міст на: привілейовані (з магдебурзьким правом) та непривілейовані.

в) в Україні першими магдебурзьке право одержали карпатські міста (Хуст, Тячів, Вишкове), 1339 р. - Сянок; 1356 р. - Львів, а до середини XVII ст. більшість великих міст України. У них діяло не класичне магдебурзьке право, а пристосоване до місцевих умов. Його норми були перероблені і поєднували такі правові джерела: а) праці юристів М. Яскера, П. Щербича та Б. Гроцького, щодо пристосування саксонських правових норм до польських; б) українське звичаєве право; в) правові норми Литовських статутів.

Управління за магдебурзьким правом - регулювало діяльність органів влади та управління містами, цехових корпорацій, норми цивільного та кримінального права, судоустрій та провадження справ у судах.

Магістрат складався з:

а) ради - розпорядчий орган, щорічно обирали від 6 до 24 райців і писаря на чолі з бурмистром;

б) лава - судовий орган, 12 лавників (присяжних) на чолі з війтом (солтис), який вважався найвищим міським урядовцем.

Молодші урядовці: комісар (межувальник), городничий

(комунальна служба), возний (судовий виконавець), кат; інстигатор (слідчий), перекладачі, канцеляристи.

Права міст з магдебурзьким правом: вільні жителі; право власності в місті; платили податки, виставляли ополчення; місто могло мати казну, проводити торги і ярмарки.

Водночас, один із головних принципів магдебурзького права про річний термін перебування у складі ради в українських землях не дотримувався.

Таким чином, хоча українські міста використовували лише форму магдебурзького права, а не його змістову сутність, воно відіграло прогресивну роль в розвитку судової системи в Україні, позитивно вплинуло на суспільно - політичне та економічне життя.

3.