ДЕКЛАРАТИВНІ ПОЛОЖЕННЯ КОНСТИТУЦІЇ

Декларативна частина документу має найважливіше значення для нас як маніфест “ мазепин- ського„ руху, тобто як програма борців за українську незалежнІ££мючатку XVIII ст.

1. концепція етнічно - державної історії української нації, іцо пояснює наступні п’ять постулатів;

2. державна незалежність України;

3. православна віра як державна релігія;

4. вічність і недоторканість встановлених кордонів;

5. затвердження шведської протекції над Україною (фактично встановлення союзу двох держав);

6. необхідність встановленні дружніх і союзних відносин з Кримським ханством.

У документі відтворюється теорія українського сарматизму (хазаризму^: український (козацький) народ, 'Давній та відважний", раніше називався хазарським, мав велику територію і утворював незалежне князівство. Він був навернений у християнство Константинопольським Апостольським престолом. Навіть Візантійська імперія боялася хазарського кагана, і для встановлення союзу з ним імператор одружив свого сина з дочкою кагана.

Треба сказати, що ця теорія не була винаходом Конституції, Вона виникла па підставі звісток ‘античних джерел про сарматів, що населяли колись Східну Європу. Теорія мала дві гілки: польський і український сарматизм, зовсім різні за значенням.

Сама ж назва "козаки" виводилася від етноніму "хазари" — народу, який населяв територію Східної Європи (Хазарський каганат — до 1240 р.) і який дослідники XVII - XVIII ст. ототожнювали із сарматами.

Теорія ж про прийняття християнства на Русі не Володимиром, а хазарськими - козацькими каганами є суто політичним міфом Конституції,

' що мав пояснити, чому українська церква буде підлягати Константинопольському, а не Московському патріархові. (Московські царі були династично пов’язані з Володимиром).

Таким же міфом, викликаним до життя політичною необхідністю, була теорія про походження хазарів —козаків від готів (спільне походження із шведами). За допомогою його, а також права давнього “дружнього сусідства,, і “тісного зв'язку любові,, українців і Криму Конституція пояснювала історичну необхідність та неминучість коаліції Швеції, України і Кримського ханства.

Український сарматизм у Конституції, замішаний на актуальній для освічених кіл теорії походження українців, був розвинений до політичного міфу, що не мав вже серйозних історичних аргументів. Безперечно, ця теорія була введена в Конституцію для пояснення політичної позиції “мазепинського„ руху — Україна споконвічно була незалежною від Москви, складовою частиною європейської християнської цивілізації.

Теорія сарматизму - хазаризму як історично - етнічна і політична досить повно висвітлюється у виступі О. Пріцака на міжнародній конференції україністів (Дзвін. — 1990. — №2 — С 146 - 148).

Конституція першим пунктом проголошує православне християнство державною релігією України. Вона наводить релігійну концепцію повстання Б.Хмельницького ("захищаючи Православну віру") і приєднання України до Москви ("задля союзу Православної віри"). Визнаючи православ’я як єдину вірну релігію, держава (в особі гетьмана) повинна піклуватися про його поширення та не допускати існування в Україні інших релігій.

Конституція другим пунктом проголошує вічність і недоторканість кордонів У країни, встановлених в угоді між Б.Хмельницьким і Польщею (мається на увазі Зборівський мир 1649 р.). Звичайно, ці межі не охоплювали української етнічної території. Але, пам’ятаючи викладений

у “Виводі прав України,, договір І. Мазепи з Карлом XII, можна припустити, що зборівські межі — тільки гарантований мінімум території, а після війни всі українські етнічні земці мали увійти до Української незалежної держави.

Крім цього, пункт другий Конституції зазначає, що Україна приймає шведську протекцію. Оскільки умови цього, по суті, міждержавного договору практично не вказані, то, вірогідно, вони залишалися такими ж, як і за договором Мазепи з Карлом ХИ. Вочевидь, союз не ущемляв інтересів України, хоча його положення про передачу деяких міст Швеції на період “небезпеки,, може тлумачитися як її завуальоване бажауня зробити Україну в майбутньому васалідрю державою, хоча ми не поділяємо такої позиції.

Союз із Швецією, окрім фантастичних теорій, описаних вище, обгрунтовується як продовження співпраці, розпочатої Б.Хмельницьким і Карлом X. Зрештою, на нашу думку, це обгрунтування більш реальне і логічне.

Пункт третій Конституції містить цілком слушну тезу про необхідність підтримання союзних відносин з Кримським ханством, обгрунтованих історично і очевидних для сучасників. Передбачалося введення суворішого нагляду за порушниками “братських,, відносин двох держав. З цього Можна зробити висновок, іцо декларативні положення Конституції досить повно розкривають систему державного суверенітету України і принципи її зовнішньої політики.

ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА УКРАЇНИ ЗА КОНСТИТУЦІЄЮ

У преамбулі Конституції 1710 р. вказується на т^е, іцо вона складена для попередження самодержавних замахів гетьманів, що перейняли московську деспотію, для підтвердження старих вольностей. Але функції документу в цьому плані істотно перевищують межі зазначеної тези. Конституція описує не стільки старі норми, скільки зовсім новий і вперше зафіксований устрій козацької держави. Цим питанням в документі приділено артикули VI - X, XIV - XV.

Говорячи сучасного мовою, в Україні за Конституцією встановлювалася парламентська республіка.

Основою її мало стати загальне виборче право, виборність усіх цивільних і військових посад і принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу й судову.

ЗАКОНОДАВЧА ВЛАДА

Парламент у складі: генеральної старшини, цивільних полковників з урядниками і сотниками, генеральних радників від полків (по декілька “знатних ветеранів досвідчених і вельми заслужених мужів„ від кожного полку) і послів від Низового Війська Запорозького.

Україна переходила до територіального представництва. Цей устрій відповідає головним постулатам західних буржуазних конституцій, що відрізняє їх від середньовічних правничих актів і є загальновизнаним у світі в наш час.

ВИКОНАВЧА ВЛАДА

Найвищу виконавчу владу уособлював гетьман разом із генеральньою старшиною. До її складу тепер входить ще генеральний скарбник (міністр фінансів) із своїм апаратом: по два підскарбія в кожному полку, яким підлягали по одному скарбнику в кожному місті.

Він мав завідувати державною казною, прибутками і витратами держави, перебираючи цю функцію від гетьмана і тим відділяючи казну державну від скарбу гетьманського.

Гетьман подавав кандидатури генеральних старшин на затвердження парламенту (вірогідно). Генеральна старшина мала подвійну підзвітність—перед гетьманом і перед парламентом. Вона мала постійно знаходитись при гетьмані. У періоди між сесщми парламенту гетьман мав повноваження вирішувати певні законодавчі питання разом із радою генеральної старшини. Крім того, через раду гетьмана й генеральної старшини Проходило офіційне міждержавне лютування України.

Як вже було зазначено, гетьман знаходився у становищі сучасного спікера парламенту. Новообраний гетьман складав присягу на вірність державі. Гетьман був підзвітний парламентові і, вірогідно, обирався і виводився ним з уряду.

Гетьман користувався прибутками з рангових маєтностей. Він не мав права карати за образу чи змову проти своєї особи, а віддавав ці справи у Генеральний Суд.

Місцеву адміністрацію уособлювали полковники із полковими старшинськими радами (до яких входили і генеральні радники від полку), полковими і міськими підскарбіями та нижчою адміністрацією. Полковники, як і гетьман, отримували певні рангові маєтності.

СУДОВА ВЛАДА

У Конституції їй приділено менше уваги,.ніж іншим гілкам влади.

Встановлюється найвищий у державі Генеральний Суд, який уповноважений розглядати всі судові справи державної ваги.