ПРОЕКТ ЗАКОН УКРАЇНИ «Про сільське господарство України»

Цей Закон визначає правові, економічні та соціальні засади функ­ціонування сільського господарства України як сфери економіки, що виробляє винятково значущу і незамінну сільськогосподарську про­дукцію в життєдіяльності людини і суспільства.

Закон спрямований на створення умов для виробництва високо­якісної сільськогосподарської продукції, її перероблення та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель сільськогосподарського призначення, сталого розвитку аграрного виробництва і сільських територій.

Розділ І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:

аграрні відносини — сукупність суспільних відносин з виробни­цтва сільськогосподарської продукції, її перероблення та реалізації;

державна аграрна політика — комплекс правових, організаційних і економічних заходів, спрямованих на підвищення ефективності функ­ціонування сільського господарства України, розв’язання соціальних проблем сільського населення та забезпечення комплексного і сталого розвитку аграрного виробництва і сільських територій;

сільське господарство (сільськогосподарське виробництво) — вид господарської діяльності з виробництва продукції, яка пов’язана з біо­логічними проце сами її вирощування і призначена для споживання в сирому і переробленому вигляді та використання на нехарчові цілі;

сільськогосподарська діяльність — виробництво сільськогосподар­ської продукції, її перероблення та реалізація, а також надання послуг, пов’язаних з обслуговуванням сільськогосподарського виробництва;

сільського сподарська продукція (продукція сільського господар­ства) — продукція, що виробляється в сільському господарстві та від­повідає кодам 01.11-01.42 та 05.00.1-05.00.42 Державного класифіка­тора продукції та послуг ДК 016-97;

сільськогосподарське підприємство — юридична особа незалежно від форми власності та господарювання, основним видом діяльності якої є вирощування (виробництво) сільськогосподарської продукції та в якої валовий доход, отриманий від операцій з реалізації сільськогос­подарської продукції власного виробництва та продуктів її перероблен­ня, за наявності сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень тощо) та/або поголів'я сільськогосподарських тварин у власності, користуванні, в тому числі й на умовах оренди, за попередній звітний (податковий) рік перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу;

сільськогосподарський (аграрний) товаровиробник — фізична або юридична особа, яка займається виробництвом товарної сільськогос­подарської продукції, перероблення власно виробленої сільськогоспо­дарської продукції та її реалізацією.

Стаття 2. Законодавство про сільське господарство

Відносини, пов'язані з функціонуванням сільського господарства України, регулюються Конституцією України, Цивільним, Господар­ським та Земельним кодексами України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Розділ ІІ ДЕРЖАВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА Стаття 3. Державна аграрна політика та її принципи

1. Державна аграрна політика спрямована на забезпечення вироб­ництва високоякісної сільськогосподарської продукції, її перероблення та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також на забез­печення раціонального використання і охорони земель сільськогоспо­дарського призначення, сталого розвитку аграрного виробництва та сільських територій.

Основні засади державної аграрної політики, що поширюється на сільське господарство, визначаються законом.

2. Принципи державної аграрної політики в сфері сільського гос­подарства:

пріоритетність розвитку сільського господарства України серед інших галузей економіки;

невтручання держави у виробничо-господарську діяльність аграр­них товаровиробників;

гарантування рівності прав учасників аграрних відносин; аграрний протекціонізм;

гарантування продовольчої безпеки держави;

забезпечення комплексного і сталого розвитку аграрного виробни­цтва і сільських територій;

поєднання галузевого і територіального розвитку.

Стаття 4. Органи державного регулювання сільського госпо­дарства

1. Державне регулювання сільського господарства України здій­снюється системою органів державної влади, що очолюється цен­тральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики, ді­яльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

До системи органів державного регулювання сільського господар­ства України входять обласні, м. Севастополь та районні органи ви­конавчої влади з питань аграрної політики.

Стаття 5. Методи та форми державного регулювання аграрних відносин

1. Державне регулювання аграрних відносин здійснюється за до­помогою поєднання методів дозволу, прямих приписів, заборони, ре­комендацій.

2. Державне регулювання аграрних відносин здійснюється у пра- вотворчій, правозастосовній, правоохоронній та організаційній формах.

Стаття 6. Державна підтримка аграрних товаровиробників

1. Держава надає бюджетну, кредитну, цінову, страхову та іншу підтримку для стимулювання виробництва сільськогосподарської про­дукції, розвитку аграрного ринку, а також забезпечення продовольчої безпеки населення.

2. Заходи державної підтримки аграрних товаровиробників: регулювання цін окремих видів сільськогосподарської продукції; регулювання ринку сільськогосподарського страхування;

державні заставні закупівлі зерна та іншої сільськогосподарської продукції;

кредитна підтримка виробників сільськогосподарської продукції; дерегуляція українського ринку сільськогосподарської продукції та заборона дискримінації прав її власників;

підтримка виробників продукції тваринництва.

Порядок та умови надання державної підтримки аграрним товаро­виробникам визначаються законом.

Розділ ІІІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІ ТОВАРОВИРОБНИКИ

Стаття 7. Сільськогосподарські підприємства та особливості їх правового становища

1. Основними виробниками сільськогосподарської продукції ви­ступають сільськогосподарські підприємства.

Сільськогосподарські підприємства можуть створюватися та функ­ціонувати у будь-яких організаційно-правових формах, передбачених законодавством України, зокрема, як фермерські господарства, сіль­ськогосподарські кооперативи, аграрні господарські товариства, при­ватні, державні та комунальні сільськогосподарські підприємства.

2. Порядок створення та функціонування, особливості здійснення виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських підпри­ємств визначаються законом.

Стаття 8. Фізичні особи як учасники аграрних відносин

1. Фізичні особи можуть бути учасниками аграрних відносин і ви­ступати як аграрні товаровиробники, — громадяни, що ведуть осо­бисте селянське господарство, члени і наймані працівники сільсько­господарських підприємств, аграрні підприємці.

2. Особливості статусу фізичних осіб як учасників аграрних право­відносин визначаються законом.

Розділ ІУ

МАЙНО СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРОВИРОБНИКІВ

Стаття 9. Склад майна сільськогосподарських товаровиробників

До майна сільськогосподарських товаровиробників можуть нале­жати будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні па­пери, продукція, вироблена підприємством у результаті господарської діяльності, одержані доходи, сільськогосподарські тварини, бджолосім’ї, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, бу­дівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність).

До складу майна сільськогосподарських підприємств включається також майно, передане їх членами як пайові внески, внески (вклади) до статутного (складеного) капіталу.

Стаття 10. Особливості правового режиму майна сільськогос­подарського призначення

Законом можуть визначатися особливості використання окремих видів майна (рухомого і нерухомого) сільськогосподарських товарови­робників.

Розділ V

ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ ТА ІНШИХ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 11. Особливості використання та охорони земельних ділянок у сільському господарстві

1. Землі сільськогосподарського призначення виступають основним засобом виробництва у сільському господарстві.

Підстави виникнення і припинення права власності та користуван­ня земельними ділянками сільськогосподарського призначення, права і обов'язки їх власників та користувачів визначаються Земельним ко­дексом України.

2. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ве­дення товарного сільськогосподарського виробництва використову­ються відповідно до розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають за­ходи з охорони земель.

Стаття 12.

1. Власники і користувачі земель сільськогосподарського призна­чення мають право використовувати в установленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корис­ні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші ко­рисні властивості землі.

Порядок використання загальнопоширених корисних копалин, торфу, лісових насаджень, водних об'єктів, інших корисних властивос­тей землі при здійсненні сільськогосподарської діяльності визначаєть­ся законодавством.

Розділ УІ

ВИРОБНИЧО-ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРОВИРОБНИКІВ Стаття 13. Загальні засади здійснення аграрної виробничо- господарської діяльності

1. Сільськогосподарські товаровиробники самостійно визначають напрямки своєї виробничо-господарської діяльності та спеціалізацію сільськогосподарського виробництва.

2. Планування сільськогосподарськими товаровиробниками виробничо-господарської діяльності здійснюється на основі укладених із контрагентами правочинів (договорів, угод, контрактів).

3. Окремі види виробничо-господарської діяльності можуть здій­снюватися агарними товаровиробниками лише на підставі отриманого спеціального дозволу (ліцензії, сертифікату).

4. Сільськогосподарські підприємства з метою більш повного ви­користання матеріальних та трудових ресурсів мають право створю­вати підсобні виробництва та промисли.

Обсяг доходів від діяльності підсобних виробництв та промислів не повинен перевищувати 25 відсотків від загального обсягу доходів сільськогосподарського підприємства.

Підсобні виробництва і промисли сільськогосподарських підпри­ємств можуть створюватися та функціонувати як структурні підрозді­ли підприємств або ж як міжгосподарські утворення.

Примірне положення про підсобні виробництва та промисли сіль­ськогосподарських підприємств затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 14. Здійснення виробничо-господарської діяльності в окремих галузях сільського господарства

1. Порядок і правила здійснення окремих видів виробничо- господарської діяльності в рослинництві, тваринництві, бджільництві, рибництві, при виробництві продукції лісового господарства, інших га­лузях сільського господарства визначаються законодавством України.

2. Забороняється використання для вирощування біомаси для біопали­ва земельних ділянок, що згідно з проектами землеустрою мають викорис­товуватися для вирощування зернових культур та цукрових буряків.

3. Сільськогосподарська діяльність, яка зумовлює забруднення земель і ґрунтів понад встановлені гранично допустимі концентрації небезпечних речовин, забороняється.

Розділ УІІ ОПОДАТКУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРОВИРОБНИКІВ

Стаття 15. Особливості оподаткування діяльності сільськогос­подарських товаровиробників

1. Сільськогосподарські товаровиробники можуть за власним ба­жанням перейти на сплату фіксованого сільськогосподарського по­датку, який нараховується виходячи з площі сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, в тому числі на умовах оренди, а також земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах).

Порядок нарахування та сплати фіксованого сільськогосподарсько­го податку визначається законом.

2. Сільськогосподарські підприємства можуть обрати спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість.

Порядок застосування спеціального режиму оподаткування подат­ком на додану вартість визначається законом.

3. Особливості нарахування та сплати сільськогосподарськими товаровиробниками плати за землі сільськогосподарського призна­чення, а також сплати сільськогосподарськими підприємствами по­датку на прибуток визначаються законом.

Розділ УІІІ СТРАХУВАННЯ РИЗИКІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА

Стаття 16. Види страхування ризиків у сільському господарстві

1. З метою мінімізації ризиків втрати врожаю (його частини), інших майнових втрат, аграрні товаровиробники можуть застрахувати ризики своєї діяльності.

2. Страхування ризиків у сільському господарстві здійснюється на добровільних засадах.

Обов’язковому страхуванню підлягають врожай зернових культур і цукрових буряків, багаторічні насадження, сільськогосподарські тварини на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків.

Стаття 17. Договір страхування сільськогосподарських ризиків

1. Договір страхування ризиків сільськогосподарського виробни­цтва укладається сільськогосподарським товаровиробником зі страхо­виком відповідно до законодавства України.

2. Правила та умови обов’язкового страхування врожаю сільсько­господарських культур, сільськогосподарських тварин затверджують­ся Кабінетом Міністрів України.

Розділ ІХ

БЕЗПЕЧНІСТЬ ТА ЯКІСТЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ ТА ПРОДУКТІВ ХАРЧУВАННЯ

Стаття 18. Виробництво безпечних та якісних харчових про­дуктів і сільськогосподарської сировини

1. При виробництві харчових продуктів і сільськогосподарської сировини сільськогосподарські товаровиробники зобов’язані дотри­муватися вимог законодавства щодо безпечності та якості такої про­дукції.

2. Харчові продукти повинні бути безпечними, придатними до спо­живання, правильно маркованими та відповідати санітарним заходам і технічним регламентам.

Стаття 19. Використання генетично-модифікованих організмів при виробництві харчових продуктів і сільськогосподарської си­ровини

Порядок та умови використання генетично-модифікованих орга­нізмів при виробництві харчових продуктів і сільського сподарської сировини визначаються законом.

Розділ Х

ОСОБЛИВОСТІ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН У СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

Стаття 20. Трудові відносини у сільськогосподарських підпри­ємствах

1. Трудові відносини у сільськогосподарських підприємствах (за винятком трудових відносин їх членів) регламентуються законодав­ством про працю.

2. Особливості праці членів сільськогосподарських підприємств, у тому числі й фермерських господарств, визначаються їх статутами та іншими локальними нормативними актами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються членам сільськогосподарських підприємств в порядку, передбаченому законодавством про працю.

Стаття 21. Робочий час, час відпочинку, оплата праці у сіль­ськогосподарських підприємствах

1. Статути та інші локальні нормативні акти сільськогосподарських підприємств можуть передбачати особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку працівників (членів та найманих працівників) відповідного підприємства.

2. Виконавчий орган управління сільськогосподарського підпри­ємства за попереднім погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації підприємства у разі виробничої необхіднос­ті може збільшувати тривалість робочого дня для працівників підпри­ємства, зайнятих у рослинництві, до 10 годин на добу. У менш напру­жені періоди польових робіт тривалість робочого дня для зазначених працівників може зменшуватися до 5 годин (а за бажанням працівни­ків — і більше).

У разі виробничої необхідності працівники можуть залучатися до роботи у вихідні, святкові та неробочі дні з наданням інших днів від­починку.

3. Оплата праці у сільськогосподарських підприємствах може про­водитися поряд із грошовою у натуральній формі.

Порядок та умови застосування оплати праці у натуральній формі визначаються законодавством та колективним договором.

Розділ ХІ

ДОГОВІРНІ ВІДНОСИНИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРОВИРОБНИКІВ

Стаття 22. Договори за участю сільськогосподарських товаро­виробників

1. Аграрно-правовий договір — це угода сільськогосподарських товаровиробників, яка встановлює, змінює чи припиняє зобов’язання сторін у сфері сільськогосподарської діяльності при виробництві сіль­ськогосподарської продукції, її переробленні та реалізації, виконанні робіт, наданні послуг.

2. Аграрно-правові договори укладаються сільськогосподарськими товаровиробниками на добровільних засадах.

Укладення договору є обов’язковим для сільськогосподарського товаровиробника, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов’язком для названого суб’єкта.

Стаття 23. Види договорів за участю аграрних товаровироб­ників

1. Сільськогосподарські товаровиробники можуть укладати аграрно- правові договори, що опосередковують:

реалізацію сільськогосподарської продукції (договори контрактації сільськогосподарської продукції, купівлі-продажу, у тому числі біржо­ві угоди на реалізацію сільськогосподарської продукції, міни, інші види договорів);

матеріально-технічне забезпечення (договори поставки, міни, оренди, лізингу, інші види договорів);

обслуговування, надання послуг (договори на агрохімічне, авіахі- мічне, гідромеліоративне та інше обслуговування, виконання ремонт­них та технологічних робіт, інші види договорів).

Сільськогосподарські товаровиробники можуть укладати й інші види договорів.

2. У порядку та випадках, визначених законодавством, уповнова­женими органами державної влади можуть затверджуватися орієнтов­ні умови договорів (примірні договори), а у визначених законом ви­падках — типові договори, що є обов’язковими до використання сільськогосподарськими товаровиробниками.

3. Особливості виконання договорів контрактації сільськогоспо­дарської продукції встановлюються Положенням про контрактацію сільськогосподарської продукції, яке затверджується Кабінетом Міні­стрів України.

Розділ ХІІ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ

Стаття 26. Сільські території та їх соціальна сфера

1. Держава забезпечує пріоритетний розвиток сільських територій, що знаходяться за межами міст і є переважно зонами сільськогоспо­дарського виробництва та сільської забудови.

2. Визначальним складником сільських територій є їх соціальна сфера як сукупність структурних елементів сільського поселення, по­кликаних забезпечити сільське населення належними умовами праці і відпочинку, створити сприятливе, комфортне та гармонійне життєве середовище.

Соціальна сфера села включає до свого складу, крім іншого, об'єкти житлово-комунального господарства, зв'язку, транспортної інфраструк­тури, дорожнього сполучення, побутового обслуговування населення, об'єкти охорони здоров'я, освіти, культури, мистецтва, фізичної куль­тури, спорту.

Стаття 27. Забезпечення сталого розвитку сільських територій

1. Держава забезпечує сталий розвиток сільських територій шляхом: створення сприятливих умов для проживання населення на сіль­ських територіях;

забезпечення охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки;

оптимізації землекористування, формування ринкових земельних відносин;

підвищення конкурентоспроможності всіх галузей сільського гос­подарства;

удосконалення системи управління розвитком сільських територій.

2. Умови та напрямки реалізації заходів сталого розвитку сільських територій визначаються законодавством.

Розділ ХІІІ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Стаття 28. Відповідальність за порушення вимог цього Закону

За порушення вимог цього Закону винні особи несуть цивільно- правову, адміністративну та інші види відповідальності, передбачені законом.

Розділ ХІУ

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

2. Кабінету Міністрів України:

1) внести до Верховної Ради України у тримісячний строк з дня опублікування цього Закону перелік законодавчих актів (їх окремих положень), які мають бути визнані такими, що втратили чинність, та перелік законодавчих актів, до яких слід внести зміни у зв'язку з на­бранням чинності цим Законом;

2) затвердити нормативно-правові акти, передбачені цим Законом;

3) забезпечити перегляд, приведення у відповідність із цим Законом або визнання такими, що втратили чинність, нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та нормативно-правових актів мініс­терств, інших центральних органів виконавчої влади^[355].

Проведене дослідження дає змогу констатувати, що у структурі законодавства України виділяється така комплексна галузь, як аграрне законодавство України. Це утворення включає до свого складу нормативно-правові акти різного рівня (закони, підзаконні, локальні). Сучасний стан аграрного законодавства характеризується його низькою ефективністю, неспроможністю належним чином забезпечувати регу­лювання сучасних аграрних відносин. Аграрне законодавство України поки що перебуває в стадії свого формування. Напрямками вдоскона­лення аграрного законодавства виступають передусім його адаптація до законодавства ЄС і систематизація шляхом прийняття Закону Укра­їни «Про сільське господарство України» (проект якого й запропоно­вано), а в майбутньому — й Аграрного кодексу України.

2.2.