Принципи професійного навчання

Оскільки йдеться при єдину загальнонаціональну систему професійного навчання державних службовців, слід акцентувати увагу на систему її принципів. В юридичній науці питанням принципів професійного навчання державних службовців приділено надзвичайно мало уваги.

Попри це, узагальнюючи існуючі точки зору із цього питання, можна вважати, що таку систему становлять принципи:

системності. Принцип системності полягає в тому, що процес професійного навчання являє собою не просто сукупність елементів, а систему взаємопов’язаних, взаємообумовлених і взаємозалежних елементів, без яких воно функціонувати не може;

єдності. Принцип єдності має прояв у тому, що в Україні розроблена єдина загальнонаціональна система професійного навчання державних службовців, яка є складовою єдиної державної кадрової політики у сфері державної служби. Ця єдність зумовлює визначення переліку навчальних закладів, на які покладається завдання професійного навчання державних службовців, затвердження загальних Програм щодо професійного навчання державних службовців тощо;

загальності. Із принципу єдності логічно випливає принцип загальності професійного навчання державних службовців, який означає, що державні службовці усіх категорій і рангів, чинів і класів, інших спеціальних і військових звань проходять професійного навчання. Це є їхнім правом і обов’язком водночас. Не може бути нормативно визначено будь-якого винятку з цього правила;

диференційованості. Принцип диференційованості тісно пов’язаний з вищеназваними принципами і означає, що професійне навчання має здійснюватися з урахуванням таких чинників, як: рівень і статус державного органу, в якому проходить службу державний службовець; посада, яку займає державний службовець; рівень його освітньої та професійної підготовки; стаж роботи за спеціальністю і стаж державної служби тощо. При цьому, зміст навчання за освітньо-професійними програмами професійного навчання державних службовців має включати в себе ряд загальних нормативних дисциплін, незалежно від вищеназваних чинників, які, у свою чергу, мають включати практичні аспекти діяльності працівників державного апарату щодо виконання та забезпечення реалізації завдань і функцій держави; розроблення та впровадження економічної, соціальної, гуманітарної політики; забезпечення соціального партнерства; технологію державного управління тощо;

обов’язковості та безперервності.

Принцип обов’язковості та безперервності професійного навчання державного службовця зумовлюється низкою обставин. Як уже зазначалося вище, державний службовець має право на створення умов щодо підвищення свого рівня професійної компетентності і обов’язок підвищувати свою професійну компетентність. Окрім цього планування і проходження службової кар’єри державного службовця безпосередньо пов’язані з обов’язковим і безперервним підвищенням свого рівня професійної компетентності. Якщо обов’язковість означає, що державний службовець повинен не рідше одного разу на 3 років проходити підвищення кваліфікації, а особи, які прийняті на державну службу вперше — протягом першого року роботи, то безперервність проявляється у тому, що державний службовець між обов’язковими строками навчання повинен постійно працювати над собою, тобто займатися самоосвітою. Важливу роль у цьому повинно відігравати дистанційне навчання, яке запроваджується у багатьох навчальних закладах. Тобто, значно зростає роль особистісного фактору, який має за мету досягнення того рівня службової кар’єри, який для себе визначив державний службовець;

випереджувального характеру навчання. Він обумовлюється особливостями його професійної діяльності, посадовими обов’язками. Професійна компетентність державних службовців багато в чому залежать від їхнього вміння прогнозувати, аналізувати та стратегічно мислити, своєчасно враховувати динаміку тих чи інших змін, які відбуваються в державі. А це може забезпечити тільки навчання випереджувального характеру;

встановлення взаємних прав, обов’язків та відповідальності. Важливим є принцип встановлення взаємних прав, обов’язків та відповідальності учасників навчального процесу, тобто: державного органу, державного службовця і навчального закладу. На державний орган покладається обов’язок надати державному службовцю можливість: підвищувати свій професійний рівень за рахунок державних коштів; реалізовувати своє право на просування по службі у залежності від професійного рівня; брати участь у конкурсі на заміщення вакантної більш високої посади.

Водночас, обов’язком державного службовця є підвищення свого рівня професійної компетентності. Державний службовець не має права відмовитися від проходження планового навчання, оскільки це буде розглядатися, як порушення трудової дисципліни, яке тягне за собою певні юридичні наслідки, зокрема накладення дисциплінарних стягнень, або заходів дисциплінарного впливу. Така відмова може мати суттєві негативні наслідки при оцінюванні результатів службової діяльності державного службовця. Водночас, державний службовець має право на підвищення свого рівня професійної компетентності, що враховується при здійсненні службової кар’єри. При цьому важливо зазначити, що це право є його об’єктивним, а не суб’єктивним правом, тобто він може вимагати надання йому умов для участі на просування по державній службі, але не на однозначне призначення на вищу посаду. Навчальний заклад, який здійснює професійне навчання державного службовця, має забезпечити належний теоретичний рівень такої підготовки з урахуванням специфіки виду державної служби, виду державного службовця, категорії, рангу, терміну навчання тощо;

встановлення правових наслідків професійного навчання. Принцип встановлення правових наслідків безпосередньо випливає з попереднього принципу і, певним чином, завершує його. Державний службовець проходить професійне навчання з певною метою, і такою кінцевою метою є просування по державній службі. А це є можливим тільки за належного професійного виконання ним своїх посадових обов’язків що, у свою чергу, залежить від рівня його професійної підготовки. Досить важливо, щоб правові наслідки навчання були закріплені законодавчо. Так, чинний Закон передбачив ряд положень, які й закріплюють правові наслідки професійної підготовки державного службовця, зокрема передбачено, що: право на державну службу мають громадяни України... які одержали відповідну освіту і професійну підготовку (ст. 4); право на просування по службі з урахуванням професійної компетентності (ст. 7) тощо;

забезпечення високої якості та ефективності професійного навчання.

Важливість цього принципу зумовлена, перш за все, необхідністю надання державним службовцям високих рівня і якості знань, їх швидкої адаптації до конкретних посад. Реалізація названого принципу покладається на навчальні заклади, які здійснюють професійне навчання державних службовців. Висока якість навчання державних службовців може бути забезпечена високим рівнем тих навчальних закладів, які здійснюють підготовку державних службовців. Саме тому, підготовку і перепідготовку державних службовців здійснюють тільки ті вищі навчальні заклади, які визначені КМУ. Не менш важливим є питання кваліфікації науково-педагогічних кадрів, забезпечення навчання методичною та інформаційно-аналітичною базою. Ефективність навчання державних службовців нерозривно пов’язана з якістю навчання і має прояв у тому, наскільки державний службовець, який одержав необхідну теоретичну підготовку, здатний до її застосування у практичній діяльності. Тобто йдеться про підготовку державних службовців, які здатні до аналітичної діяльності, відзначаються стратегічним мисленням та особистісними якостями, необхідними для прийняття ефективних управлінських рішень;

державного управління й координації діяльності усіх елементів системи професійного навчання державних службовців. Названий принцип обумовлений тим, що сама система державної служби є об’єктом управління, а це означає, що всі її елементи, у т.ч. і професійне навчання державних службовців також є об’єктом державного управління. Більше того, всі види професійного навчання державних службовців є складовою державної кадрової політики, а отже, підлягає управлінському впливу з боку відповідних державних органів. Це наочно має прояв у тому, що важливі питання організації і функціонування системи підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців вирішуються на рівні постанов КМУ та наказів НАДС;

врахування вітчизняного та зарубіжного досвіду підвищення кваліфікації державних службовців. Цей принцип відіграє важливу роль в удосконаленні системи професійної підготовки державних службовців.

Він є завершальним у системі принципів підготовки і підвищення кваліфікації державних службовців не тільки тому, що знаходиться на останньому місці у названому переліку, але й за своїм змістом і сутністю. Сьогодення вимагає вибору і практичної реалізації національної моделі державної служби, системи професійного розвитку державних службовців, оскільки державна служба має національну природу, базується, насамперед, на історичному і культурному розвиткові своєї країни. Вивчення вітчизняного досвіду сприятиме вирішенню як теоретичних, так і практичних питань навчання державних службовців, а також урахуванню його позитивних та негативних моментів. Вивчення зарубіжного досвіду підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців закріплює дві важливі умови: а) визнання та встановлення еквівалентності документів іноземних держав про підготовку та підвищення кваліфікації державних службовців; б) розвиток зв’язків між системами підготовки і підвищення кваліфікації державних службовців, включаючи обмін службовцями, які навчаються, та викладачами, а також ідеями.

10.4.

<< | >>

↑

Источник: Біла-Тіунова Л.Р.. Державна служба України. Загальна частина: навчальний посібник.2020. 511 с.. 2020

Еще по теме Принципи професійного навчання:

- Административное право зарубежных стран - Административное право Р. Казахстан - Административное право России - Адміністративне право України -