9.3. Замах на злочин

Згідно з ч. 1 ст. 15 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченою відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

З цього визначення випливають ознаки замаху:

1) скоєне діяння безпосередньо спрямоване на вчинення злочину, тобто виконана певна частина об'єктивної сторони складу злочину.

моментів знаменує діяльність, яка визнається замахом на злочин. При припиненні дій винного в один із зазначених моментів він буде відповідати за замах на злочин;

замах на злочин вчиняється лише з прямим умислом. При цьому в злочинах з матеріальним складом винний передбачає настання певних наслідків і бажає цього, але такі наслідки не настали з незалежних від його волі причин, а в злочинах з формальним складом усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій (бездіяльності), спрямованих на спричинення шкоди суспільним відносинам, що охороняються кримінальним законом, і бажає спричинити їм шкоду, тобто довести свої дії до кінця;

на відміну від закінченого злочину, при замахові об'єктивна сторона повністю не виконується. Для злочинів з матеріальним складом це може означати, що не настають наслідки, які передбачав винний, або настають не ті, які він передбачав. Скажімо, винний стріляє в потерпілого з метою його вбивства, але промахується, або тільки ранить його. Для злочинів з формальним складом це означає, що неповністю виконані дії, які створюють об'єктивну сторону певного злочину. Скажімо, при вчиненні фінансової операції з грошовими коштами, здобутими завідомо злочинним шляхом, з метою їх легалізації (відмивання), ця операція була припинена у зв'язку із затриманням злочинця;

злочин не доводиться до кінця з причин, що не залежали від волі винного.

Закон твердить, що замах може бути вчинений шляхом дії або бездіяльності. Практично — це завжди дія; бездіяльність можлива у ситуаціях, коли, особа, зобов'язана не допустити настання суспільно небезпечних наслідків, не виконує своїх зобов'язань. Наприклад, лікар не дає хворому ліків, бажаючи щоб він помер, або мати не годує немовля, бажаючи того ж.

Умисні злочини з матеріальним складом завжди можуть мати стадію готування і стадію замаху. Умисні злочини з формальним складом, як правило, можуть мати стадію готування, а стадію замаху — не всі. Так, не мають стадії замаху усічені склади

злочинів (про них далі), скажімо, змова про вчинення дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення держаної влади (ч. 1 ст. 109 КК), розбій (ст. 187 КК); склади так званої чистої бездіяльності, наприклад, невиконання судового рішення (ст. 382 КК); склади, де перший акт дії вже означає закінчений злочин, наприклад, відмова свідка від давання показань (ст. 385 КК).

Замах поділяється на закінчений і незакінчений.

Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі (ч. 2 ст. 15 КК).

Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця (ч. 3 ст. 15 КК).

Отже, в основі поділу замахів на види лежить суб'єктивний критерій, пов'язаний з оцінкою особою, що вчиняє злочин, своїх дій як повністю чи неповністю виконаних для доведення злочину до кінця. Закінчений замах (так званий "невдалий") розглядається в теорії й практиці як більш небезпечний порівняно з незакінченим (так званим "перерваним").

В теорії права виділяється також так званий непридатний замах, який може бути як закінченим, так і незакінченим.

Замах на непридатний об'єкт має місце тоді, коли можливість спричинення шкоди об'єкту виключається у зв'язку з особливими якостями предмета злочину або потерпілого або у зв'язку з відсутністю їх на місці злочину, про що винному не було відомо і внаслідок чого винний не може довести злочин до кінця (наприклад, особа розраховує, що стріляє в живу людину, насправді стріляє в трупа; відкриває сейф з метою заволодіння грошима, а грошей в сейфі не виявилось тощо. У зазначених випадках шкода не була заподіяна ні життю, ні власності). Тобто, наявна фактична помилка.

Замахом із непридатними засобами є помилкове чи через незнання використання винним для досягнення злочинної мети таких засобів, які об'єктивно не могли привести до завершення злочину.

При цьому засоби можуть бути як абсолютно, так і відносно непридатними для заподіяння шкоди (наприклад, спроба отруїти людину речовиною, помилково прийнятою за отруту, чи спроба вчинити вбивство з вогнепальної зброї, яка виявилася зіпсованою, або особа кидає в людину гранату з метою її вбивства, не знаючи, що це фактично макет справжньої бойової гранати. Тут теж наявна фактична помилка. Керуючись принципом суб'єктивного ставлення за вину необхідно визнати, що обидва різновиди непридатного замаху мають всі ознаки злочину і тягнуть за собою відповідальність на загальних підставах як за замах на злочин.

Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин (готування до злочину і замах на злочин) настає за статтею 14 або 15 і за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин (ст. 16 КК). Нагадаємо, що готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 14 КК).

При призначенні покарання за незакінчений злочин (ч. 1 ст. 68 КК) суд, як і в інших випадках, має керуватися загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК), враховувати обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання (ст. 66-67 КК), ступінь тяжкості вчиненого особою діяння (ст. 12 КК), ступінь здійснення злочинного наміру (готування, незакінчений замах, закінчений замах) та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця (скажімо, є різниця в тому, що крадій був затриманий в чужій квартирі господарем, чи припинив посягання у зв'язку з тим, що не зміг відчинити дверей).

Закон не зобов'язує суд обов'язково призначати менш суворе покарання за попередню злочинну діяльність, ніж за злочин закінчений, але на практиці питання вирішується саме так.