1.7. Вбивство через необережність

Склад злочину, передбачений ст. 119 КК, від усіх інших видів вбивства відрізняється лише ознаками суб'єктивної сторони. При цьому можливі обидві форми необережності - злочинна самовпевненість і злочинна недбалість.

Вбивство через злочинну самовпевненість має місце тоді, коли винний передбачає абстрактну можливість настання смерті, але розраховує її усунути, відвернути, вважаючи, що в даному випадку вона не настане.

У тих же випадках, коли винна особа передбачала хоч би й абстрактну можливість настання смерті потерпілого і розраховувала на те, що вона не настане, але цей її розрахунок був на якусь випадковість (на «авось»), а не на щось реальне, то таке вбивство визнається умисним.

Вбивство при злочинній недбалості вчиняється тоді, коли винний не передбачає, що від його дій може статися смерть, але за обставинами події він повинен був і міг передбачити такі наслідки своїх дій чи бездіяльності.

Наприклад, П. під час сварки вдарив кулаком у живіт п'яного С. Від цього удару потерпілий упав, ударився головою об бруківку, від чого і помер.1

Від необережного вбивства треба відрізняти невинне

Радянське право- 1970.-№ 9.-С. 105.

148

заподіяння смерті (casus), коли особа не могла передбачити настання таких наслідків своїх дій чи бездіяльності.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого (за відсутності умислу на заподіяння смерті), кваліфікується за ч. 2 ст. 121 КК. В усіх інших випадках, коли тілесні ушкодження призвели до смерті потерпілого, вони кваліфікуються за ст.

Так, зокрема, були кваліфіковані дії Русова, який під час сварки двічі вдарив Сіренка по обличчю. Від цих ударів Сіренко впав і помер. Смерть настала внаслідок крововиливу в мозок. Миколаївський обласний суд кваліфікував дії Русова за ч. 1 ст. 115 КК. Касаційна інстанція перекваліфікувала дії Русова за ч. 2 ст. 121 КК. Пленум Верховного Суду СРСР у постанові в цій справі визначив, що для звинувачення Русова за ч. 2 ст. 121 КК треба було довести, що він мав намір заподіяти Сіренку тяжкі тілесні ушкодження. Доказів цього немає. У діях Русова не було нічого такого, що свідчило б про наявність у нього наміру заподіяти Сіренку тяжкі тілесні ушкодження. Він хоч і не передбачав, але повинен був і міг передбачити і такі наслідки, які фактично настали, тобто заподіяв смерть необережно. '

Необережне вбивство має такі суб'єктивні властивості, що для визнання особи винною досить довести, що вона могла передбачити такі наслідки своїх дій, бо згідно зі ст. 22 КК кожна особа, яка до вчинення злочину вже досягла 14 років, повинна була (зобов'язана) такі наслідки передбачити.

Наслідком багатьох злочинів, крім передбаченого ст. 119 КК, може стати смерть потерпілого.

Такі злочини передбачені ч. 2 ст. 194, ст. 196, ч. 2 ст. 134, ч. 2 ст. 271, ч. 2 ст. 240, ч. 2 і 3 ст. 286 КК та ін. Всі ці злочини кваліфікуються за відповідними статтями. Застосовувати ст. 119 КК у таких випадках немає потреби.

За ст. 119 КК кваліфікуються дії, якими необережно була заподіяна смерть потерпілому, при використанні винним різних машин, механізмів при виконанні ним певних робіт (ремонтних, будівельних і т. ін.).2

2 Бюллетень Верховного Суда СССР.- 1971.-№ 4- С. 21. Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 22 черв->2 р. у справі П. // Практика...- С. 131; а також від 13 березня 1986 р. у справі К.- Там само.- С. 132.

149

Усі види вбивства, передбачені статтями 115-119 КК, слід відрізняти від інших злочинів, пов'язаних з позбавленням життя людини чи посяганням на нього.

а) посягання на життя державного чи громадського ді яча, вчинене у зв'язку з його державною діяльністю, або на життя представника іноземної держави, вчинене з ме тою спричинити міжнародні ускладнення, є злочинами проти держави і повністю охоплюються відповідно ст. 112 чи ст. 443 КК і додаткової кваліфікації за п. 8 ст. 115 КК не потребують. Посягання на життя державного чи гро мадського діяча або представника іноземної держави охоп лює як умисне вбивство, так і замах на умисне вбивство;

б) бандитизм, поєднаний з умисним вбивством, є по сяганням на основи державного управління у сфері гро мадської безпеки та на життя людини. Оскільки диспо зицією ст. 257 КК не передбачені такі наслідки, як по збавлення життя людини, дії винного у таких випадках кваліфікуються за сукупністю злочинів як бандитизм і умисне вбивство;

в) посяганням на життя, відповідальність за яке перед бачено ст. 348 КК, вважається умисне вбивство або за мах на вбивство працівника правоохоронного органу у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків, а також члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з охороною громадсь кого порядку і державного кордону. Такі дії кваліфікую ться за сукупністю злочинів, передбачених ст. 348 та п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, ст. 15 і п. 8 ч. 2 ст. 115 КК;

г) у разі умисного вбивства, при вчиненні злочинів, у яких кваліфікуючою ознакою є загибель людей (ч. З ст. 110, ч. 2 ст. 241 та ч. 2 ст. 242, ч. З ст. 277, ч. 2 ст. 294 та ч. 2 ст. 326, ч. 2 ст. 339 КК), дії винного кваліфікують ся за відповідним пунктом ч. 2 ст. 115 КК чи за ч. 1 ст. 115 КК та статтею Кримінального кодексу, що перед бачає відповідальність за один із зазначених злочинів. Заподіяння під час вчинення таких злочинів смерті з необережності додаткової кваліфікації за ст. 119 КК не потребує;

д) дії винного по незаконному заволодінню транспорт ним засобом, поєднані з позбавленням життя потерпілого, кваліфікуються залежно від спрямованості умислу. Якщо

150

при цьому ставилася корислива мета - заволодіти транспортним засобом, то такі дії кваліфікуються за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК і ч. З ст. 187 КК. Вбивство з метою полегшити захоплення транспортного засобу кваліфікується за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК і ч. З ст. 289 КК.1