Правотворчий процес і вимоги до правових актів
У юридичній науці переважає думка, що правотворчий процес - це порядок здійснення юридично значущих дій з підготовки, прийняття й опублікування нормативно-правових актів. Ці дії процесуально оформлені, юридично опосередковані, мають офіційний характер.
Це організаційно оформлена діяльність держави зі зведення в закон державної волі шляхом виявлення потреб у нормативно-правовому регулюванні суспільних відносин і створення відповідно до потреб нових норм права, заміни та скасування чинних.Будь-який процес, зокрема правотворчий, проходить у певних формах і може бути поділений на стадії (етапи). Говорячи про окрему стадію правотворчого процесу, визначимо її як самостійний етап процедурних дій із формування державної волі, організаційно відокремлений комплекс тісно пов'язаних між собою дій, що спрямовані на створення нормативно-правового акта.
Сукупність цих дій утворює те, що називають правотворчим процесом. Це технологія створення нормативно-правових актів і доведення їх розпоряджень до адресатів. Сам правотворчий процес завдяки його суспільно-політичному значенню регулюється конституційними та іншими юридичними нормами.
У літературі наведено таку послідовність стадій правотворчого процесу:
а) вивчення, аналіз суспільних явищ і процесів, виявлення потреби
правової регламентації;
Шутак І. ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА: курс лекцій для бакалаврів
б) визначення виду органів, суб'єктів, уповноважених ухвалювати
197
правові рішення, і види нормативно-правових актів;
в) ухвалення рішення про підготовку нормативно-правового акта;
г) розробка концепції, ідеї, аналізу майбутнього нормативно-правового акта;
ґ) підготовка проекту нормативно-правового акта - розробником,
робочою групою, органом;
д) попередній розгляд проекту нормативно-правового акта;
е) розгляд проекту нормативно-правового акта відповідним органом
з дотриманням необхідних процедур;
ж) прийняття нормативно-правового акта, його оформлення, підписання, опублікування, набуття юридичної чинності.
Правотворчість класифікується за різними критеріями.
Наприклад, залежно від способу встановлення норм права розрізняють три способи правотворчості:1) безпосередня діяльність уповноважених державних органів;
2) санкціонування державними органами норм, що склалися незалежно від них у вигляді правового звичаю або вироблені недержавними
організаціями (наприклад, кооперативами, громадськими організаціями);
з) безпосередня правотворчість народу, здійснена у формі всенародного голосування (референдуму).
За юридичною силою та суб'єктами можна виділити п'ять основних
видів правотворчості: законотворчість, підзаконна правотворчість, локальна нормотворчість місцевого самоврядування (муніципальне право), пряма безпосередня правотворчість, договірна нормотворчість.
Серед усіх видів правотворчості виділяють законотворчість, що наділяє найвищою юридичною силою нормативно-правові акти, які ухвалюються
в такий спосіб.
Законотворчість - це діяльність з підготовки, обговорення і прийняття законів.
Закон - нормативно-правовий акт найвищої юридичної сили, що відрізняється певною стабільністю, покликаний регулювати найважливіші суспільні відносини, прийнятий вищим представницьким органом законодавчої влади (парламентом) в особливому процедурному порядку.
Законом регулюються питання, що мають найважливіше державне значення: питання конституційного ладу; принципи організації, порядок формування, діяльності вищих і місцевих органів державної влади та самоврядування; основні права, свободи та обов'язки громадян, гарантії їх
забезпечення; основні умови створення, діяльності суспільних і політичних організацій; вирішення питань прийняття і зміни бюджету; оподаткування;
Лекція 11. ТЕХНІКА ПРАВОТВОРЧОСТІ
198
встановлення основних положень регулювання економіки; основні питання
оборони, міжнародних відносин тощо.
4.