§ 3. Поняття і види судових витрат та їх розподіл

Розгляд справ адміністративної юрисдикції в межах адміністра­тивного судочинства завжди пов'язується з певними фінансовими витратами, які охоплюються поняттям судові витрати.

Стягнення судових витрат має на меті: а) створити несприят­ливі майнові наслідки для осіб, які порушили права, свободи та інте­реси фізичних або юридичних осіб у сфері публічно-правових відно­син або висунули необґрунтовані вимоги до адміністративного суду у вигляді подання завідомо безпідставних, безперспективних та дріб'язкових позовів; б) справедливо компенсувати учасникам судо­вого процесу зазнані ними судові витрати за встановленими КАСУ правилами; в) наповнити спеціальний фонд Державного бюджету України, кошти якого спрямуються на забезпечення здійснення ад­міністративного судочинства та належного функціонування органів судової влади.

Законодавець у ч. 1 ст. 132 КАСУ поділяє всі судові витрати на два види: 1) судовий збір; 2) витрати, пов'язані з розглядом адмініст­ративної справи. Нормами цієї ж статті визначено, що розмір судо­вого збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Водночас, до витрат, пов’язаних з розглядом адміністративної справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, пов'язані із прибуттям до суду;

3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, ек­спертів та проведенням експертиз;

4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду дока­зів за їх місцезнаходженням і забезпеченням доказів;

5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підгото­вкою до розгляду справи.

Варто звернути увагу на те, що в адміністративному судочинстві інколи трапляються випадки, коли особа, яка звертається до адміні­стративного суду з позовом чи заявою, не може самостійно сплатити судові витрати через брак грошових коштів.

У разі, якщо у встановлений судом строк судові витрати не бу­дуть оплачені, суд має право залишити позовну заяву без розгляду або розподілити витрати між сторонами відповідно до судового рі­шення у справі, якщо сплату судових витрат було розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Розглянемо окремі види витрат, пов'язаних із розглядом адміні­стративної справи.

Так, у процесі розгляду та вирішення адміністративної справи сторони можуть користуватися послугами адвоката з метою отри­мання правничої допомоги, окрім випадків надання такої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 КАСУ).

Після закінчення розгляду справи витрати на правничу допо­могу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повнова­жень на правничу допомогу адвоката.

За загальним правилом розмір плати за професійну правничу допомогу визначається згідно з умовами договору про надання пра­вничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті від­повідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник адміністративної справи подає де­тальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійс­нених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАСУ розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом нада­них адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та/або значенням справи для сторони, зокрема впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічною цікавістю до справи.

Характерно, що обов'язок доведення неспівмірності витрат пок­ладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення ви­трат на оплату правничої допомоги адвоката (ч. 7 ст. 134 КАСУ).

Наявність правил територіальної підсудності адміністративних справ зумовлює необхідність переїзду сторін або їх представників до іншого населеного пункту, в якому перебуває адміністративний суд, що розглядає справу. Це призводить до витрачання сторонами та їх представниками певних грошових коштів на такий переїзд і найман­ням житла. Саме тому у ст. 135 КАСУ законодавець чітко прописав особливості порядку оплати судових витрат, пов’язаних із прибут­тям до суду сторін та їх представників.

Відповідно до ч. 1 ст. 135 КАСУ зазначені фактичні витрати сто­рони несуть самостійно. Так, після розгляду адміністративної справи стороні, на користь якої було ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її законному представнику спла­чується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи від­рив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчи­слюється пропорційно до розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно до роз­міру мінімальної заробітної плати.

Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сто­рін та їхніх законних представників, пов'язаних із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У статті 137 КАСУ законодавець визначив особливості оплати судових витрат, пов’язаних із залученням свідків, спеціалістів, перек­ладачів та експертів і проведенням експертиз.

Наприклад, свідку у зв'язку з викликом до суду відшкодову­ються витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту та наймом житла, а також виплачується компенсація за втрачений за­робіток чи відрив від звичайних занять.

Спеціалісту, перекладачу або експерту сплачується винагорода за виконані роботи або надані послуги, пов'язані із справою, якщо це не входило до їхніх службових обов'язків.

У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат адмініст­ративний суд відповідно до ч. 4 ст. 137 КАСУ має правову можливість (за клопотанням іншої сторони) зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі обов'язок доведення неспів- мірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

У процесі розгляду адміністративної справи додатково може ви­никнути необхідність проведення огляду доказів за їх місцезнахо­дженням або їх витребування чи забезпечення, а також вчинення ок­ремих процесуальних дій з метою з'ясування всіх обставин у справі.

Зміст ч. 1 ст. 138 КАСУ визначає, що розмір витрат, пов’язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнахо­дженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється адміністра­тивним судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Більш того, законодавець гарантує особі, яка не вступала в адмі­ністративний процес у статусі його учасника, право на отримання грошової компенсації за зазнані витрати, пов'язані із наданням до­казу на вимогу суду, а також із вчиненням тих чи інших процесуаль­них дій.

У частині 4 ст. 138 КАСУ визначено, що граничний розмір компен­сації витрат, пов'язаних з проведенням огляду доказів за їх місцезна­ходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду адмініс­тративної справи, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Свої особливості має розподіл судових витрат у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача, повного чи часткового задоволення позову, відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, і примирення сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАСУ в разі задоволення позову сто­рони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень КАСУ, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта влад­них повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо від­повідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо позовні вимоги суб'єкта владних повноважень було задо­волено, то з відповідача стягуються виключно судові витрати су­б'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та про­веденням експертиз.

У разі часткового задоволення позову судові витрати поклада­ються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позо­вних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних пов­новажень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

У разі часткового задоволення позову, у разі покладення судо­вих витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено бі­льшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому разі сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

У разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, зазнані відповіда­чем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх зазнали, пропорційно до задоволеної чи відхиле­ної частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановле­ному Кабінетом Міністрів України.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторо­нами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ух­валення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат адміні­стративний суд обов'язково враховує:

1) чи пов'язані ці витрати з розглядом адміністративної справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, серед іншого чи міг ре­зультат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викли­кала справа публічну цікавість;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до за­тягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґру- нтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, якщо відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Також слід підкреслити, що уразі відмови позивача від позову зазнані ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивача звільнено від сплати судових витрат. Однак якщо по­зивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповіда­чем після подання позовної заяви, суд за заявою позивача присуджує всі зазнані ним у справі витрати із відповідача.

Нормою ст. 142 КАСУ чітко передбачено, що у разі досягнення примирення між сторонами без узгодження між ними розподілу су­дових витрат, кожна із сторін зобов’язана сплатити половину судо­вих витрат.

Крім того, законодавець закріпив у ч. 1 ст. 142 КАСУ правило, за яким позивачеві повертається п’ятдесят відсотків судового збору, сплаченого ним під час подання позову, у разі вирішення справи шляхом примирення, відмови позивача від позову або визнання по­зову відповідачем до початку розгляду справи по суті.