Яким чином при вирішенні цивільних справ суд застосовує норми права інших держав?

Стаття 9 ЦПК (застосування норм права інших держав) виключена з цього Кодексу згідно із Законом України від 23.06.2005 р. № 2709-ІУ у зв'язку із прийняттям Закону України «Про міжнародне приватне право» (23.06.2005 р.).

Суд, установивши, що він вправі розглянути спір за участю іноземних осіб, зобов'язаний визначити, законодавство якої держави застосовується при вирішенні цього спору.

Частинами 1 і 2 ст. 2 ЦПК передбачено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України «Про міжнародне приватне право». Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Таким чином, питання застосування норм права інших держав при здійсненні судочинства виникає у випадку присутності в процесі іноземного елементу. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземний елемент - це ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: а) хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; б) об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; в) юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави.

Крім того, цим же Законом передбачено, що застосування норм права інших держав передбачено у наступних випадках: в силу міжнародного договору; в силу колізійної норми (норма, що визначає право якої держави може бути застосоване до правовідносин з іноземним елементом), закріпленої у вітчизняному законодавстві; в силу принципу автономії волі (принцип, згідно з яким учасники правовідносин з іноземним елементом можуть здійснити вибір права, що підлягає застосовуванню до відповідних правовідносин).

Отже, за загальним правилом, розглядаючи спори за участю іноземного елементу, суди здійснюють процесуальну діяльність в рамках національного процесуального законодавства або, як зазначають, в рамках закону суду (lex fori).

Разом з тим, ч. 6 ст. 8 ЦПК зазначено, що норми права інших держав суд застосовує у разі, коли це встановлено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Таким чином, для ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого судового рішення нерідко (в силу міжнародного договору чи колізійної норми) суди повинні застосовувати норми матеріального права іноземної держави. Це пов'язано з широкою участю іноземних фізичних чи юридичних осіб у відносинах з громадянами України, юридичними особами, створеними за законами України.

Судам слід знати принципи застосування норм права інших держав:

а) суд зобов'язаний застосувати іноземний закон за своєю ініціативою, незалежно від того, чи посилаються на це сторони;

б) іноземний закон повинен застосовуватися виходячи з того, як він тлумачиться в своїй країні (враховуючи офіційне тлумачення, звичаї, судову практику, доктрину);

в) порушення чи неправильне застосування норм права інших держав є підставою для скасування чи зміни судового рішення вищестоящою судовою інстанцією.

В силу принципу закону суду, який не носить колізійного характеру, рух процесу визначається за законом суду, до компетенції якого віднесено розгляд справи, тобто за правилами ЦПК України. Це стосується всіх стадій цивільного процесу, всіх процесуальних питань, які виникають при вирішенні справи та виконання рішення суду. В цьому специфіка застосування іноземного публічного права.

Застосування іноземних процесуальних норм можливе лише у випадках, передбачених нормами міжнародного договору, наприклад, Конвенцією про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, підписаної у Мінську 22.01.1993 р. Це передбачена таким договором можливість при виконанні судових доручень іноземних судів застосовувати законодавства запитуючої сторони, якщо остання звернулася в суд запитуваної сторони з таким проханням.

При вирішенні деяких спорів, у яких беруть участь іноземці чи, іноземна юридична особа, одним з головних питань є встановлення норми права іншої держави, яка підлягає застосуванню, оскільки від того, правом якої держави буде регулюватися той чи інший спір, залежать правові наслідки, які наступлять для учасників цього спору.

Слід зазначити, що в багатьох випадках підстави для визначення судової юрисдикції і для застосування права однакові. Наприклад, при вирішенні спорів про право власності та інших речових прав на нерухоме майно застосовується законодавство держави, на якій зазначене майно знаходиться, і компетентним розглядати такі спори є суд цієї держави. Проте такі випадки, коли підстави для визначення компетентного суду співпадають, існують далеко не завжди і виникає питання застосування матеріально-правових норм іноземної держави, незалежно від того, чи посилаються на це сторони. І тоді для судді виникає питання, якими правилами слід керуватися при виборі права, яке застосовується. -

В основному, норми про те, яке право застосовується, містяться в міжнародних договорах, конвенціях. Так, ст. 28 Мінської Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах визначено, що у справах про розірвання шлюбу застосовується законодавство Договірної сторони, громадянами якої являються подружжя в момент подання заяви. Дещо спростити процедуру вибору права, яке підлягає застосуванню, може договір між сторонами, в якому вони вибрали право, яке підлягає застосуванню до їх прав та обов'язків у разі виникнення між ними спору в певних відносинах (принцип автономії волі). У даному випадку сторони добровільно беруть на себе зобов'язання керуватися нормами права цієї держави.

Для вірного встановлення змісту норм права іноземної держави, якщо суд позбавлений можливості самостійно отримати офіційне тлумачення, звичаї чи судову практику (наприклад, узагальнення, постанови Пленуму Верховного Суду), доктрину він вправі, а не зобов'язаний, звернутися за допомогою до Міністерства юстиції України, іншого компетентного органу чи експерта (спеціаліста) в галузі іноземного права, а також до консула України в цій країні. Порядок такого звернення законом чітко не встановлений, тому таке прохання може бути оформлене як ухвалою суду, так і запитом судді.

Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм.

Разом з тим, слід враховувати, що колізійна норма може обирати право будь-якої держави, а передбачити всі наслідки цього вибору неможливо, тому з метою запобігання настання можливих негативних наслідків використовується загальноприйнятий інститут міжнародного приватного права - застереження про публічний порядок.

Згідно з цим інститутом, норма права іноземної держави не застосовується у випадках, якщо її застосування призводить до наслідків, явно несумісних з основним правопорядком (публічним порядком) України. У таких випадках застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок з правовідносинами, а якщо таке право визначити або застосувати неможливо, застосовується право України.

Відмова в застосуванні права іноземної держави не може ґрунтуватися лише на відмінності правової, політичної або економічної системи відповідної іноземної держави від правової, політичної або економічної системи України.

Також суд при застосуванні норми міжнародного договору визначає дію цих норм у часі та просторі відповідно до вимог розділу 2 частини III Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23.05.1969 р.