Стаття 96. Вимоги, за якими може бути видано судовий наказ

1. Судовий наказ може бути видано, якщо:

1) заявлено вимогу, яка ґрунтується на правочині, вчиненому у письмовій формі;

2) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;

3) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника.

2. Судовий наказ може бути видано і в інших випадках, встановлених законом.

1. Коментована стаття передбачає вимоги, щодо яких може виникнути наказне провадження. Вимоги, перелічені у ч.1 ст. 96 ЦПК повинні бути документально підтвердженими та безспірними, тобто не може викликати сумнівів ні момент настання права вимоги, ні сума грошових коштів чи вартість майна. В наказному провадженні не може розглядатися спір про право.

Першою підставою для видачі судового наказу є вимога, яка ґрунтується на правочині, вчиненому у письмовій формі. Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, ст. 207 ЦК України зазначає, що правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторонами.

Воля сторін на укладення правочину може бути виражена також за допомогою телетайпного або іншого технічного зв’язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти:

· правочин між юридичними особами;

· правочин між фізичною та юридичною особою, крім тих, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення;

· правочин фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, крім правочинів, що повністю виконуються в момент їх вчинення;

· інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Крім цього, ЦК України надає право сторонам обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Тобто учасники відносин можуть вчинити правочин у письмовій формі навіть тоді, коли він за загальним правилом укладається усно. Слід мати на увазі, що правочин повинен бути правомірним, тобто не суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

2. Другою підставою видачі судовога наказу є заявлення вимоги про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати.

Проблема невиплати заробітної плати набула значного розповсюдження, тому вказана вимога буде найпоширенішою. Потрібно зазначити, що на цю підставу не поширюється позовна давність. Відповідно до ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом (в нашому випадку з заявою) про стягнення йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Оплата праці регулюється гл. 7 Кодексу законів про працю України та Законом України “Про оплату праці” від 24.03.1995 р.

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені у колективному договорі, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше, ніж за три дні до початку відпустки.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що йому належать від роботодавця, проводиться у день звільнення. Якщо особа не працювала у день звільнення, то не пізніше наступного дня після пред’явлення нею вимоги про розрахунок.

Доказом нарахування заробітної плати є довідка з місця роботи про розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати. Стягнення ненарахованої заробітної плати відбувається в позовному провадженні.

3. Останньою підставою для видачі судового наказу, яка передбачена ЦПК, є вимога про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника.

4. У ч. 2 ст. 96 ЦПК передбачено можливість встановлення законом інших випадків, за яких може бути видано судовий наказ. Це означає, що коментована стаття не містить вичерпного переліку вимог.

Висловлювалася пропозиція про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо надання особі право звернутися за видачею судового наказу, коли сума аліментів, заявлених особою, дорівнюватиме тридцяти відсоткам прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України). Це пов’язане насамперед з тим, що лише в цьому випадку можна вести мову про без спірність вимоги, тобто немає спору щодо батьківства та чітко визначена сума, яка підлягає стягненню.

Для порівняння, ЦПК Російської Федерації передбачає, що судовий наказ видається, якщо:

1) вимога ґрунтується на нотаріально посвідченій угоді;

2) вимога грунтується на угоді, вчиненій у простій письмовій формі;

3) вимога ґрунтується на вчиненому нотаріусом протесті векселя в неплатежі, неакцепті і не датуванні акцепту;

4) заявлено вимогу про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, не пов’язану зі встановленням батьківства, оспоренням батьківства (материнства) чи необхідністю залучення інших заінтересованих осіб;

5) заявлено вимогу про стягнення з громадян недоїмок по податках, зборах та іншим обов’язковим платежам;

6) заявлено органом внутрішніх справ, підрозділом судових розпорядників вимогу про стягнення витрат, пов’язаних з розшуком відповідача або боржника і його майна, або дитини, відібраної у боржника за рішенням суду, а також витрат, пов’язаних зі збереженням майна на яке накладено арешт, вилученого у боржника, і збереженням майна боржника, виселеного із займаного ним житлового приміщення.

5. Глава 14 Закону України “Про нотаріат” від 02.09.1993 р. та розділ 32 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Міністерством юстиції України від 03.03.2004 р.

Виконавчий напис вчиняється на оригіналі документа, що встановлює заборгованість. Цим власне виконавчий напис відрізняється від судового наказу.

У Російській Федерації ч. 3 ст. 35 Конституції проголошує, що ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, ніж за рішенням суду. Тому виконавчий напис не відповідає конституційним положенням РФ, оскільки будь-яке позбавлення права власності не за рішенням суду не допускається.

Конституція України у ст. 41 задекларовано, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, тобто незаконно, оскільки Закону України “Про нотаріат”, а також ст. 18 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року передбачають можливість такого способу захисту, ця діяльність нотаріусів відповідно відповідає Конституції. Виключно за рішенням суду застосовується лише конфіскація – вид кримінального покарання (ч. 2 ст. 52, ст. 59 Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року) або вид адміністративного стягнення (ст. 29 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року) залежно від вчиненого правопорушення.