<<
>>

§ 5. Регуляторні аспекти впровадження процедур медіації

Центральним пунктом впровадження медіації є регуляторні під­ходи, тобто межі її законодавчої регламентації. Так, уряди двох про­відних країн Європи з добре розвиненою політикою посередництва, Великої Британії та Голландії, не є прибічниками регуляторного під­ходу.

Як вже зазначалося, не мають окремих законодавчих актів із питань посередництва і такі держави, як Німеччина, Франція, Італія тощо. Що стосується більшості європейських країн, вони спочатку прийняли закони про посередництво і лише згодом намагалися прак­тикувати посередництво (Хорватія, Чорногорія, Сербія, Македонія, Словаччина, Мальта, Боснія та ін.).

Серед деяких науковців і практиків існує певна пересторога сто­совно будь-якої законодавчої ініціативи з цього питання, оскільки вона, на їхню думку, може піддавати загрозі характерні риси посередництва, визначально пов'язані з приватною автономністю.

Що стосується переваг регуляторної бази для посередництва, ба­гато хто вважає, що закон має, так би мовити, «освітню дію» на по­середників, суддів, адвокатів та громаду загалом, і тому може підви­щити довіру до застосування посередництва.

Визнається, що загальною метою регулювання в галузі посеред­ництва може бути:

- заохочення в застосуванні посередництва;

- диспозитивні Межі регулювання самої процедури медіації;

- регулювання професії посередників.

Регуляторна база посередництва існує в різноманітних формах:

- загальне законодавство про посередництво та посередників (на­приклад, Закон про посередництво Македонії, Закон про посередництво Боснії);

Прозорість і ефективність судової системи України [Текст] : матеріали для під­готовки медіаторів із кола суддів Верховного Суду України, Вищих спеціалізованих судів та представників вищих навчальних закладів у рамках реалізації спільної про­грами Європейського Союзу та Ради Європи. 20-25 берез. 2011 p. - С. 6.

- законодавство про судоустрій та процесуальні закони (наприклад, ст.

309 Цивільно-процесуального акта Словенії);

- судове прецедентне право;

- професійні кодекси (Професійний кодекс юристів Німеччини В ОКА);

- рішення чи програми судів (Програма посередництва з метою скорочення кількості нерозглянутих справ Районного суду Любляни, Словенія);

- правила посередництва приватних установ (Правила третейсько­го розгляду (арбітражу) і медіації, затверджені Американською арбі­тражною асоціацією, Правила узгодження Міжнародної торгово- промислової палати);

- типові закони (Типовий закон «Про міжнародну комерційну по­годжувальну процедуру» 2002 p.);

- стратегічні документи («Зелена книга» про альтернативне вре­гулювання спорів у цивільному та комерційному праві Комісії Євро­пейських Співтовариств 2002 p.);

- рекомендації міжнародних організацій (Рекомендації Європейської комісії з ефективності правосуддя СЕРЕТ(2007)14 щодо покращення реалізації існуючих рекомендацій по медіації в сімейних і цивільних справах від 7.12.2007 p.; Рекомендації № К(99)19 Комітету міністрів державам-членам стосовно медіації у кримінальних справах; Директива 2008/52/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 21 травня 2008 р. «Про деякі аспекти медіації у цивільних і комерційних справах»).

У цілому визначально, що посередництво розвивалось завдяки екс­периментам, пілотним схемам, які розробляли самі суди. Найкращими прикладами влаштованих судами пілотних схем посередництва стали:

- Програми посередництва районного суду Любляни з цивільних, сімейних та комерційних справ, що були нагороджені спеціальною відзнакою Ради Європи та Європейської Комісії в 2005 році (Європей­ський приз — кришталеві ваги правосуддя);

- Моделі посередництва за участі суду від суто добровільної до напівобов'язкової (суди Англії та Уельсу);

- Схеми посередництва за участі суду, які діють по усій Голландії з 1 квітня 2005 року.

Беручи як приклад словенську модель пілотного впровадження судової медіації, можна зазначити, що до 2000 р. Словенія не мала традиції посередництва, не було чіткої регуляторної бази для медіації.

Тому посередництво не регулювалося ні законом, ні нормативними актами, які можна було б впроваджувати.

Відсутність ініціативи з боку приватного сектору щодо розвитку та застосування процедур вирішення суперечок було причиною того, що таку ініціативу тимчасово взяли на себе державні суди. Суди тлу­мачили загальні положення ст. 307 Цивільно-процесуального акта Словенії, який закріплює обов'язок суду допомагати сторонам у при­миренні в будь-який момент судового розгляду, як достатню процесуально-правову основу для пропонування добровільного по­середництва. Суди тлумачили ст. 62 Закону Словенії про суд, як до­статню законодавчу базу для створення програми посередництва під егідою суду, та ст. 171 Правил судочинства Словенії — як нормативний акт для його впровадження. Обидва вищенаведених положення перед­бачають обов'язок суду створити програму для скорочення кількості нерозглянутих справ, які офіційно затверджує голова суду. Основні принципи, правила та етичні стандарти посередництва були передба­чені цією програмою. Таким чином, посередництво під егідою суду було запроваджене як спеціальна програма для зменшення надмірної кількості нерозглянутих справ у відповідних районних судах.

Примітно, що в 2002 р. Цивільно-процесуальний акт Словенії було доповнено альтернативною процедурою розв'язання суперечок, що знайшло закріплення у ст. 309. Цей закон уповноважив суд призупи­няти судову процедуру на прохання обох сторін з метою здійснення спроби (будь-якої) альтернативної процедури розв'язання суперечки. Останнім кроком на шляху нормативної регламентації інституту меді­ації у цій державі стало прийняття у 2008 р. Закону Словенії «Про медіацію в цивільних та господарських справах».

У рамках Спільної Програми Ради Європи та Європейського Со­юзу «Прозорість та ефективність судової системи України» з 2007 р. започатковано пілотний проект по впровадженню присудової медіації як альтернативного судовому методу вирішення спорів. У Моніторин- говому звіті «Оцінювання стану впровадження програми судової ме­діації у чотирьох пілотних судах України», який був розроблений за результатами проведених процедур медіації в 4 пілотних судах (Біло­церківському міськрайонному суді, Вінницькому окружному адміні­стративному суді, Донецькому апеляційному адміністративному суді та Івано-Франківському міському суді), подається детальний аналіз щодо можливості законодавчого закріплення медіації в Україні.

Наприклад, у частині Звіту, яка описує особливості впровадження судової медіації у Вінницькому окружному адміністративному суді, зазначається, що досягнення мети та завдань медіації є можливими за умов її відповідності чотирьом основним принципам медіації — доб- 1326

ровільності, самовизначення сторін, нейтральності та незалежності медіатора та організаційного забезпечення програми медіації.

Так, із 28 відібраних справ на участь у медіації сторони погодилися на проведення цієї процедури у 26 справах. Сторони, які дали згоду на участь у медіації, мали можливість припинити участь у ній у будь-який момент, що відбулося у 3 справах, де сторони не мали бажання продовжувати процес медіації і повернулися до судового розгляду. Хоча можливість припинити участь у медіації гарантувалась тільки в усному вигляді, все ж, очевидно, що дане право сторін було реалізоване на практиці.

У звіті звертається увага на те, що самовизначення сторін означає прийняття сторонами відповідальності за зміст та результат медіації. При цьому предмет спору визначається самими сторонами. Медіатори не ознайомлювалися із матеріалами справи до процедури та дізнава­лися про суть справи від сторін конфлікту. А сторони, які припинили процедуру медіації, відзначали, що вони «не досягли порозуміння», їх «не влаштовує рішення» та ін., або, навпаки, що «угода ґрунтувалася на інтересах кожної зі сторін».

Стосовно нейтральності та незалежності медіатора зазначається, що рішення про призначення медіатора для проведення кожної окремої спра­ви приймалося по черзі з урахуванням можливостей і наявності вільного часу в суддів-медіаторів. Задля забезпечення принципу нейтральності медіатором ніколи не був суддя, який розглядав дану справу в суді.

Важливе значення також мають основні аспекти організаційного забезпечення програми медіації, перш за все інформування громадян про можливість вирішення спорів за допомогою процедури медіації, наявність у суді листівок із більш детальною інформацією про посеред­ництво, опитувальних анкет про процедуру медіації, інформації з цієї проблематики на веб-сайтах судів, спілкування з уповноваженою осо­бою щодо медіації тощо.

Важливим є також порядок відбору і направлення справ на медіа­цію. Так, станом на 15.11.2010 р. у Вінницькому окружному адміні­стративному суді пропонувалися такі категорії адміністративних справ, які вважаються можливими для передачі на медіацію:

- справи щодо безспірного стягнення заборгованості у випадку визнання боржником позову, але несплати такого у зв'язку з відсутні­стю коштів;

- спори, пов'язані з прийняттям, проходженням та звільненням з публічної служби;

- спори фізичних та юридичних осіб із суб'єктом владних повно­важень щодо оскарження бездіяльності останнього.

Внутрішніми документами, що регулюють організацію та прове­дення процедури медіації у Вінницькому окружному адміністративно­му суді, є:

1. Наказ від 08.02.2010 р. № 012 «Про заходи з підготовки до впро­вадження у Вінницькому окружному адміністративному суді системи альтернативного врегулювання спорів (медіації)».

2. Положення про медіацію, затверджене 15 лютого 2010 р.

3. Орієнтовні критерії справ, що можуть підлягати медіації.

4. Картка передачі справи на медіацію.

5. Картка за результатами медіації.

6. Медіаційна угода.

У нормативних пілотних документах визначається порядок передачі справи на медіацію. Так, процедура передачі справи на медіацію у Вінни­цькому окружному апеляційному суді проводилась таким чином. Після того як суддя запропонував сторонам взяти участь у медіації та отримав їх усну згоду на участь у процедурі, він призупиняє судовий розгляд спра­ви і передає її на проведення медіації. Після згоди сторін він інформує аналітичний відділ про наявність справи для проведення медіації. Праців­ник суду веде облік усіх справ з медіації, чергу їх передачі до суддів- медіаторів та стежить за документообігом по цих справах. Він інформує суддів-медіаторів про наявність справи і виявляє можливість проведення медіації одразу в суді після отримання згоди сторін. Якщо в той же день провести медіацію ніхто із суддів-медіаторів не має можливості, тоді зі сторонами домовляються про інший день проведення медіації.

До судді-медіатора справа не надходить, він отримує тільки картку передачі справи на медіацію, в якій визначені сторони, предмет кон­флікту та суддя, який направив справу на медіацію.

Ніяких попередніх зустрічей зі сторонами суддя-медіатор не про­водить і з'ясовує інформацію вже під час процедури медіації. Також сторони не підписують угоду про проведення медіації, бо, з досвіду суддів-медіаторів, ця практика викликала недовіру у сторін, і поступо­во медіатори від неї відмовились.

Після успішного проведення медіації та укладання медіаційної угоди існують три варіанти щодо долі справи:

- відкликання позовної заяви позивачем;

- закриття справи у зв'язку з примиренням;

- зупинення справи на виконання угоди.

Медіаційна угода разом із карткою за результатами медіації зна­ходиться в аналітичному відділі суду. Співробітник відділу також вносить інформацію в картку про виконання медіаційної угоди.

Якщо сторони не дійшли згоди у процесі медіації, вони поверта­ються до судового розгляду справи, а до картки за результатами меді­ації вноситься відповідна інформація.

Досвід впровадження присудової медіації судами України у пілот­них проектах показав, що через відсутність традиції посередництва особливо необхідно завоювати довіру сторін спору, адвокатів та гро­мадськості загалом до посередництва у тих судових системах, де по­середництво є значною або навіть повного новиною. Надання послуг посередництва безкоштовно, заради суспільного блага, паралельно з виконанням суддею основних обов'язків, захищають суд від будь-якої критики щодо отримання суддями-посередниками оплати за послуги одночасно із заробітною платою, оскільки посередництво включає справи, які суд зобов'язаний вирішити в будь-якому випадку.

Питання для самоконтролю

1. Якою є правова природа медіації, у чому полягають її пере­ваги як альтернативного способу вирішення спорів?

2. У яких сферах можуть використовуватися медіаційні про­цедури для врегулювання правових спорів?

3. Які принципи є спільними для медіаційної процедури та цивільного процесу, а які - різними?

4. У чому виявляється принцип добровільності медіаційної процедури?

5. Порівняйте принцип конфіденційності медіаційної про­цедури та принцип гласності цивільного процесу.

6. У чому вбачаються відмінності між присудовою та досудо- вою медіацією?

7. Чим відрізняється статус медіатора у присудовій та досудо- вій медіації?

8. Що таке медіаційна угода? Які наслідки виникають після її укладення під час проведення присудової та досудової медіації?

9. У яких випадках при проведенні медіації доцільно викорис­товувати метод об'єктивної оцінки, а в яких — спрощений метод знаходження компромісу?

10. Назвіть особливості становлення інституту медіації у країнах англосаксонської та романо-германської правових систем.

11. Яким є внесок Ради Європи у розвитку медіації?

12. Які передумови для запровадження медіації в Україні іс­нують у національному законодавстві?

<< | >>
Источник: В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін.. Курс цивільного процесу: підручник / В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін. ; за ред. В. В. Комарова. - X.,2011. - 1352 с.. 2011

Еще по теме § 5. Регуляторні аспекти впровадження процедур медіації:

  1. § 5. Регуляторні аспекти впровадження процедур медіації
  2. Зміст
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -