<<
>>

§ 2. Природа окремого провадження

У частині 1 ст. 234 ЦПК дається визначення окремого проваджен­ня як виду непозовного цивільного судочинства, в порядку якого роз­глядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсут­ності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та ін­тересів особи або створення умов здійснення нею особистих немай- нових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Особливістю окремого провадження, як випливає із ч. 1 ст. 234 ЦПК, є те, що в ньому розглядаються справи про підтвердження на­явності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявнос­ті чи відсутності неоспорюваних прав.

Дійсно, для справ окремого провадження характерна безспірність предмета судового розгляду. І це є загальною ознакою всіх справ. В окре­мому провадженні функція суду зводиться до підтвердження наявності факту, про встановлення якого просить заявник. П. Ф. Єлісейкін ствер­джував, що предметом судової діяльності виступають або матеріальні правовідносини, або юридичні факти'. І на підставі цього робились ви­сновки щодо особливої природи того чи іншого судового провадження.

Можна погодитись з автором, що в окремому провадженні пред­метом судової діяльності виступають юридичні факти, але твердження про те, що предмет судової діяльності в позовному провадженні зво­диться виключно до правовідносин, не має підстав. У позовному про­вадженні предметом судової діяльності є також юридичні факти. Тіль­ки його особливість виявляється у тому, що ці юридичні факти разом з тим є підставою правовідносин, з яких виник спір про право. Вихо­дячи з цього, можна зауважити, що в позовному провадженні діяльність суду має, так би мовити, «дозвільний» характер (вирішується спір про право), а в окремому провадженні — «установчий» характер.

Так, з установленням факту володіння будівлею на праві власності підтвер­джуються цивільні правовідносини, а з установленням факту реєстра­ції народження або смерті — сімейні. Указані аргументи не можна не враховувати, оскільки вони по суті свідчать про різні функції суду, що здійснюються в рамках цивільного судочинства.

1 Елисейкин, П. Ф. Судебное установление юридических фактов [Текст]: автореф. дис. ... канд. юрид. наук / П. Ф. Елисейкин. - Л., 1960. - С. 5.

Поряд з цим звертає на себе увагу те, що, на наш погляд, визначивши предмет судового розгляду в окремому провадженні, законодавець кон­кретно не вирішив інше, не менш важливе питання — питання про об'єкт судового захисту в окремому провадженні та співвідношення ч. 1 ст. 234 ЦПК із ст. 1 ЦПК, яка визначає завдання цивільного судочинства та об'єкти судового процесу, і ст. 15 ЦПК. Саме це і не дає можливості концептуальніше визначити причини (підстави) для віднесення окремо­го провадження до складу цивільного судочинства.

У теоретичному плані окреме провадження як структурний ком­понент цивільного процесу поряд з іншими видами проваджень ци­вільного судочинства слід розглядати в контексті ст. 1 ЦПК, разом з тим не можна не звернути увагу на певну неузгодженість цих двох статей. Відповідно до ст. 1 ЦПК завданнями цивільного судочинства є спра­ведливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У розвиток цього ст. З ЦПК передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Очевидно, що відповідно до ст. 1 ЦПК об'єктами судового захисту виступають суб'єктивні права, свободи та інтереси. Ці об'єкти судо­вого захисту як такі є у позовному та наказному провадженнях цивіль­ного судочинства. Щодо цього окреме провадження стає ніби безоб'єктним з точки зору завдань цивільного судочинства та юрис- дикційних повноважень суду як органу судової влади.

Поряд з цим у деяких публікаціях стверджується, що об'єктом окремого провадження, на відміну від позовного, виступає юридичний інтерес, який підлягає захисту. Але юридичний інтерес у контексті статей 1, З ЦПК перш за все виступає об'єктом позовного захисту, який відбиває сферу судової юрисдикції, оскільки про судову юрисдикцій- иість об'єктів правового захисту можна говорити лише в межах кон­ституційно визначеної сфери судової влади . А особливістю захисту законного інтересу є те, що він виступає як такий не за загальним правилом, а лише у випадках, передбачених законом, коли законодавець безпосередньо у законі закріплює можливість захисту такого інтересу.

Див.: Комаров, В. В. К проблеме о конституционных основаних гражданского судопроизводства [Текст] / В. В. Комаров // Современная доктрина гражданского, арбитражного процесса и исполнительного производства: теория и практика : сб. науч. ст. - Краснодар ; СПб. : Юрид. центр Пресс, 2004. - С. 91-108.

Причому такі випадки є не дуже поширеними і, як правило, йдеться про позовний захист інтересів.

Відповідно до ст. 15 ЦК всяка особа має право на захист свого ін­тересу, який не протирічить загальним засадам цивільного законодав­ства. Крім того, відповідно до ст. 16 ЦК всяка особа має право зверну­тися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Ця стаття визначає однотипні цивілістичні способи захисту цивільних прав та інтересів — визнання права, визнання пра- вочину недійсним тощо. Так, майновий інтерес може бути об'єктом страхування за договором страхування. Страхуватель має майновий інтерес у збереженні майна за договором страхування від страхового випадку. Цивілістичний інтерес виступає об'єктом захисту і при зни­щенні речі, коли йдеться про захист інтересу власника знищеної речі завдяки пред'явленню позову з відшкодування шкоди. Знищення речі унеможливлює реалізацію права власності, тому очевидно, що у влас­ника немає можливості захистити право власності і мова може йти лише про захист його інтересу, який спрямований на поновлення май­нового стану власника шляхом пред'явлення позову.

Про захист інте­ресу йдеться і при пред'явленні позову у випадках цесії віндикаційної вимоги на майно, яке перебуває у чужому незаконному володінні. У корпоративних відносинах також існує система інтересів учасників акціонерного товариства та самого акціонерного товариства. Тут інтере­си цих суб'єктів диференційовані і, незважаючи на певну кумуляцію цих інтересів, за чинним законодавством акціонер не може пред'явити позов на захист прав акціонерного товариства, оскільки інтереси ак­ціонерного товариства і акціонера не збігаються в юридичному сенсі і певним чином є автономними.

У зазначених випадках об'єктом судового захисту виступає цивіліс­тичний інтерес, який функціонально впливає на встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин, які є предметом судового роз­гляду. Та обставина, що предметом судового захисту може виступати не суб'єктивне право, а інтерес, який безпосередньо реалізується в межах цивільних правовідносин, не вимагає особливого порядку судового за­хисту. Провадження у даному випадку залишається позовним.

Інша справа — окреме провадження. Непозовний його характер логічно має означати наявність у нього специфічного правового об'єкта захисту, відмінного за своєю суттю від класичного позовного прова­дження. І тому з'ясування природи окремого провадження як виду цивільного судочинства неможливе без диференціації об'єктів судово­го захисту в тому чи іншому судовому провадженні.

Саме у зв'язку з цим і виникають певні проблеми і труднощі, які мають теоретичний та практичний характер. Узагалі об'єктом право­вого захисту виступають і можуть виступати, незалежно від процесу­альних форм їх захисту, лише права, свободи та інтереси суб'єктів права. Права, свободи та інтереси є фундаментальними елементами механізму правового регулювання і характеризують різні аспекти його функціонування з точки зору нормативного закріплення, суб'єктів, що є їх носіями, форм реалізації тощо. їх об'єднує те, що вони за певних обставин можуть бути об'єктом правового захисту, який за законом здійснюється різними органами та передбаченими у законі способами.

Якщо стосовно прав та свобод як об'єктів судового захисту не існує суттєвих розбіжностей, то щодо кваліфікації інтересів у науці точать­ся дискусії. Перш за все постає питання: що таке інтереси, які потра­пляють у сферу правового регулювання. Окремі науковці вважають, що інтерес, який охороняється законом, — це не заборонене законом і таке, що не суперечить загальним засадам цивільно-правового регу­лювання, прагнення особи до ефективної реалізації своїх повноважень, які не визначені як суб'єктивні права. Прикладом може виступати ін­терес кредитора-боржника — фізичної особи, яка тривалий час від­сутня у місці її перебування, щодо встановлення режиму безвісної відсутності такої особи. Цей інтерес полягає в тому, щоб у подальшо­му був призначений опікун над майном безвісно відсутньої особи, який і здійснить юридичні дії із майна особи, яка у судовому порядку ви­знана безвісно відсутньою'. У цілому таке визначення юридичного інтересу є правильним, однак у теорії права, у теорії цивільного та цивільно-процесуального права висвітлюються й інші аспекти інтер­претації юридичних інтересів. Мова йде про роль категорії інтересу в правовому регулюванні суспільних відносин, співвідношення інте­ресу та суб'єктивного права, способи захисту суб'єктивних прав та інтересів, суб'єктивні права та інтереси як об'єкти правового, у тому числі судового, захисту тощо .

1 Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар [Текст]. - X. : ТОВ

«Одіссей», 2006.-С. 27.

2

Див.: Гукасян, P. Е. Проблема интереса в советском гражданском процессуальном праве [Текст] / P. Е. Гукасян. - Саратов, 1970; Сокуренко, В. Г. Значение интереса и спра- псдливости в советском праве [Текст] / В. Г. Сокуренко, Е. М. Орач // Вестн. Львов, ун-та. Сер. юридическая. - 1978. - Вып. 17. - С. 24; Грибанов, В. П. Интерес в граждан­ском праве [Текст] / В. П. Грибанов // Сов. государство и право. - 1967. - № 1. - С. 54; Чечот, Д. М. Субъективное право и формы его защиты [Текст] / Д. М. Чечот. - С. 39А10; Цінник, О.

М. Публічні та приватні інтереси в господарських товариствах: проблеми правового забезпечення [Текст] / О. М. Вінник. - К.: Атіка, 2003. - С. 8-39; та ін.

Незважаючи на загальну дискусійність питання, можна зазначити, що юридичні інтереси як правова реальність можуть бути опосеред­ковані суб'єктивними правами, але поряд з цим можуть існувати і юри­дичні інтереси, які не опосередковуються суб'єктивними правами. У першому випадку юридичні інтереси, так би мовити, «приховані» і мова йде про захист тих чи інших суб'єктивних прав як об'єктів пра­вового захисту. У другому випадку, за відсутності суб'єктивних прав, безпосереднім об'єктом правового захисту виступає юридичний інте­рес. У межах такого концептуального підходу тлумачення поняття інтересу дав Конституційний Суд України у справі щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України 1963 р. (справа про охоронюваний законом інтерес), дійшовши висновку, що поняття «охоронюваний за­коном інтерес», що вживається у часі пні першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно- значеннєвому зв'язку з поняттям «права» (інтерес у вузькому розумін­ні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового за­хисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може супе­речити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загально­визнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну мож­ливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; е) розглядається як про­стий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблен­ня в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним .

Таким чином, на підставі наведеного можна зробити висновок, що, як правило, засобом реалізації юридичних інтересів виступають суб'єктивні права. Але об'єктом судового захисту можуть бути і за­конні інтереси, оскільки судовий захист законних інтересів здійсню­ється в межах правовідносин, які є предметом судового розгляду в по­зовному провадженні. Що стосується окремого провадження, то та теза, що його об'єктом є законні інтереси, досить обгрунтована, разом з тим, уявляється, слід розрізняти характер законних інтересів як об'єктів судового захисту у позовному та окремому провадженнях цивільного судочинства. З точки зору юридичної природи законні ін­тереси, що захищаються в позовному та окремому провадженнях, є тотожними за змістом та в механізмі правового регулювання, але їх суттєва різниця зводиться до того, що у позовному провадженні захист законних інтересів здійснюється в рамках правовідносин, з яких виник правовий спір, і тому їх захист призводить до розгляду та вирішення правового спору. Що стосується законних інтересів, які захищаються у порядку окремого провадження, то вони існують поза межами ци­вільних та інших правовідносин, віднесених до юрисдикції суду. їх специфіка полягає в тому, що такі інтереси є юридичними та з їх задо­воленням (захистом) у їх носія виникає можливість реалізувати у май­бутньому ті чи інші суб'єктивні права. Причому такі законні інтереси, згідно з підходом до цього законодавця, стають об'єктом захисту як винятки із загального правила, оскільки захищаються у несудовому порядку. З огляду на таку специфіку, швидше за все, їх слід називати як інтереси, охоронювані законом, на відміну від законних інтересів, які захищаються в позовному провадженні. Мабуть, з цього і виходив законодавець при прийнятті ЦПК 1963 р. У статті 4 ЦПК 1963 р. було закріплено, що усяка заінтересована особа вправі в порядку, перед­баченому законом, звернутися до суду за захистом порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Необхідність захисту прав, свобод та інтересів, у тому числі охо- ронюваних законом, виникає не тільки в тих випадках, коли права, свободи та інтереси порушуються, не визнаються чи оспорюються. Інколи з'являється потреба у встановленні таких обставин, які є під­ставою для здійснення різних за своєю галузевою належністю суб'єктивних прав, але правоздатна особа не може їх здійснити через те, що факти, які можуть бути підставами суб'єктивного права, не є очевидними і потребують перевірки та підтвердження відповідними доказами. Тому у цивільному процесі за законодавчою традицією існує такий вид судочинства, який дозволяє заінтересованій особі встанов­лювати у судовому порядку певні юридичні факти з метою подальшо­го здійснення відповідних суб'єктивних прав.

Наприклад, той факт, що громадянин перебував на утриманні по­мерлого, є підставою для одержання спадщини або призначення пенсії. Проте, якщо цей громадянин не має безспірних доказів, які підтвер­джують факт перебування на утриманні, то цей факт може бути вста­новлений і затверджений у судовому порядку.

Таким чином, сутністю окремого провадження за предметом судо­вого розгляду та об'єктом судового захисту є те, що в ньому відсутній спір про право, об'єктом судового захисту є перш за все охоронюваний законом інтерес, а предметом судової діяльності — встановлення пев­них юридичних фактів та станів з метою подальшого здійснення за­інтересованими особами суб'єктивних прав, а також специфічна судо­ва процедура. Об'єктом судового захисту в окремому провадженні можуть бути також і неоспорюванні суб'єктивні права фізичних, юри­дичних осіб або держави. Кожна справа окремого провадження має ті чи інші властивості та особливості, однак усіх їх поєднують спільні риси, які автономізують це провадження і відрізняють від позовного та наказного проваджень.

Юридична природа окремого провадження повинна досліджувати­ся також у межах загальної проблеми права на судовий захист і пред­метної характеристики правосуддя та його функцій .1 тому визначен­ня природи окремого провадження можливе з урахуванням і того, якою мірою в ньому відбиваються правосудні засади.

Правосуддя у цивільних справах як форма здійснення судової вла­ди має бути спрямоване на певний соціальний об'єкт, яким є права, свободи та інтереси особи. їх захист є основною функцією судової влади. Тому під юрисдикцію цивільних судів з урахуванням функції правосуддя повинні підпадати справи, пов'язані з необхідністю визна­чення виду та обсягу суб'єктивних прав і захисту у формі змагального судочинства. Правосуддя у цивільних справах завжди пов'язане з роз­глядом спору про право, тому в принципі вважається проблематичним віднесення справ окремого провадження до судової юрисдикції, оскіль­ки це не відповідає предметній характеристиці судової влади. Пред­метом судового розгляду в цивільному процесі можуть бути тільки цивільні справи по спорах у зв'язку із захистом суб'єктивних прав.

Встановлення фактів, які мають юридичне значення, як юридична діяльність за своєю спрямованістю є управлінською, а не правосудною, тому діяльність суду в окремому провадженні більшою мірою тяжіє до діяльності адміністративних органів. Свого часу А. Г. Гойхбарт, даючи характеристику окремому провадженню за ЦПК УРСР 1924 p., зазначав, що до окремих проваджень судів належать безспірні справи, у яких суд діє скоріше як орган нотаріальний, який засвідчує певні факти, необхідні для здійснення суб'єктивних цивільних прав .

^ив.: Комаров, В. В. Предмет цивільного процесуального права [Текст] / В. В. Ко­маров. - X. : Укр. держ. юрид. акад., 1992. - С. 15.

2

Гойхбарт, А. Г. Курс гражданского процесса [Текст] / А. Г. Гойхбарт. - М., 1928. — С. 285.

Не випадково склад справ окремого провадження змінювався протягом часу (наприклад, інститут судового наказу був замінений виконавчим написом нотаріуса; справи про всиновлення та переда­чу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність, які розгля­далися адміністративними органами, зараз передані до компетенції судів тощо).

Викладене свідчить про те, що розгляд справ окремого проваджен­ня судом пов'язаний із здійсненням, так би мовити, «судового управ­ління» у випадках, коли законодавець покладає на суд не притаманну йому функцію встановлення тих чи інших обставин без розв'язання спору про право. При цьому законодавець виходить із доцільності такого рішення, покладаючи встановлення юридичних фактів на суддю, який має особливий правовий статус суб'єкта судової влади, та по­ширюючи на процедуру розгляду цих справ форму цивільного судо­чинства. Таким чином, окреме провадження є унікальним явищем у правовій регламентації встановлення юридичних фактів і по суті — сурогатом судового провадження. Установлення юридичних фактів як юридична діяльність за своєю спрямованістю є управлінською, а не правосудною. Правосудна діяльність покликана не лише встановлю­вати ті чи інші факти (обставини справи), а й на основі встановлених фактів вирішувати питання права та його захисту .

Перелік справ окремого провадження, наведений у ст. 234 ЦПК, визначається досить специфічно. Він дається начебто вичерпно, але відповідно до ч. З ст. 234 ЦПК у порядку окремого провадження роз­глядаються також інші справи у випадках, встановлених законом, од­нак, на відміну від названих у законі справ, процедура їх розгляду Кодексом не визначається.

Частина 3 ст. 234 ЦПК у аспекті застосування переліку справ окре­мого провадження та можливості розгляду інших справ, які безпосе­редньо не включені до цього переліку, тлумачиться неоднозначно. Деякі автори вважають, що чинне законодавство дозволяє в порядку окремого провадження розглядати й інші справи, оскільки їх перелік не є вичерпним, так само як і в позовному провадженні. Наприклад, саме в порядку окремого провадження повинна розглядатися заява про поновлення строку на прийняття спадщини, хоча такі заяви розгляда­лися та й нині розглядаються судами у порядку позовного проваджен-

Див.: Удальцова, И. В. Проблема судебного признания гражданина ограниченно дееспособным или недееспособным [Текст] : учеб. пособие / И. В. Удальцова. - Харь­ков : Нац. юрид. акад. Украины, 1999. - С. 3-16.

ня , справи про надання права на побачення з дитиною матері, батьку, які позбавлені батьківських прав (ст. 168 СК), про зміну мети устано­ви (ст. 103 ЦК)2.

Інші автори, навпаки, не тільки заперечують відкритий каталог справ окремого провадження, а й вважають, що рішення законодавця щодо роз­гляду в порядку окремого провадження деяких справ, передбачених у ч. З ст. 234 ЦПК, взагалі є сумнівним. Ю. С. Червоний та С. А. Чванкін звертають увагу на те, що надання права на шлюб у судовому порядку відповідає ч. 2 ст.*23 СК. Що стосується справ про поновлення шлюбу після його розірвання та про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя, то віднесення їх до судової юрисдикції і окремого провадження викликає сумнів. Якщо подружжя згодне на поновлення шлюбу, то їм не потрібно звертатися до суду. Вони звертаються до РАГСу. Якщо подружжя згодне на встановлення режиму окремого проживання, то у них не має потреби звертатися до суду. Якщо такої згоди немає, то є наявним спір і справа має розглядатися в позовному порядку .

Очевидно, що закріплений у ЦПК перелік справ окремого прова­дження є умовно відкритим і в принципі, крім перелічених у ст. 234 ЦПК, інші справи можуть розглядатися в окремому провадженні, якщо це прямо передбачено законом. Виводити юрисдикційність тих чи інших справ як справ окремого провадження на підставі загальних правил цивільного судочинства, рівно як і пропонувати суттєво скоре­гувати законодавчу конструкцію юрисдикції таких справ, є концепту­ально неправильним і теоретично необгрунтованим, виходячи зі сталих і визнаних у науці уявлень про природу цивільного судочинства. Ідея «всеосяжності» окремого провадження сама по собі не є продуктивною і призводить до гіпертрофії цивільного судочинства, розмивання сфе­ри судової влади, специфічної за своїм змістом і функціями .

Фурса, С. Я. Цивільний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар [Текст] : у 2 т. / С. Я. Фурса, Є. І. Фурса, С. В. Щербак ; за заг. ред.

С. Я. Фурси. - К. : Вид. Фурса С. Я. : КНТ, 2006. - С. 592.

2

Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар [Текст] / С. С. Бичкова, Ю. В. Білоусов, В. І. Бірюков та ін.; за заг. ред. С. С. Бичкової. - К.: Атіка, 2008. - С. 502; Кравчук, В. М. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального

кодексу України [Текст] / В. М. Кравчук, О. І. Угриновська. - К. : Істина, 2006. - С. 635.

3

Гражданский процессуальный кодекс Украины: Научно-практический коммен­тарий [Текст] / Ю. С. Червоный, Г. С. Волосатый, В. О. Ермолаева и др. - Харьков :

Одиссей, 2007. - С. 442 А4 3 .

2 . ....

Слід звернути увагу, що в теорії цивільного процесуального права протягом

тривалого часу визнається як фундаментальна проблема меж судового захисту (див.: Оптимизация гражданского правосудия России [Текст]. - М. : Волтере Клувер, 2007. - С. 57-65).

Теоретично і практично, враховуючи національну законодавчу традицію і неготовність відмовитись від окремого провадження як провадження судочинства, у майбутньому перелік справ окремого про­вадження цивільного судочинства може бути розширено, але за умов, якщо будуть внесені зміни до процесуального законодавства та визна­чено процедуру розгляду відповідних справ.

Отже, як би парадоксально це не виглядало, окреме провадження залишається феноменом у структурі цивільного судочинства. Очевид­но, що дуалізм окремого і позовного проваджень дедалі меншою мірою відбиває єдність цивільної процесуальної форми.

Справи окремого провадження мають різну сутність та специфічну матеріально-правову природу, яка визначається певними особливостя­ми об'єктів та способів судового захисту. їм притаманні особливості суб'єктного складу учасників, предмета судової діяльності та проце­суального порядку розгляду і вирішення справ. Об'єктами судового захисту в окремому провадженні, як зазначалося, є як законні інтереси, так і неоспорювані суб'єктивні права фізичних, юридичних осіб або держави. Способами ж захисту прав та інтересів в окремому прова­дженні є підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, встановлення правового положення фізичної особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження на­явності чи відсутності неоспорюваних прав. Виходячи із цього, об'єкт та спосіб судового захисту можуть бути критеріями класифікації справ окремого провадження.

Так, за об'єктом судового захисту є підстави виділити дві групи справ окремого провадження: а) справи, у яких об'єктом захисту є законні інте­реси, які неопосередковані суб'єктивним правом; б) справи, у яких об'єктом захисту є неоспорювані суб'єктивні права. За способом судово­го захисту справи окремого провадження можна поділити на справи:

1) про зміну правового статусу фізичних осіб та встановлення фактів, що мають юридичне значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав;

2) про визнання або відновлення неоспорюваних суб'єктивних прав;

3) про застосування встановлених законом заходів щодо захисту прав та законних інтересів .

Світлична, Г. О. Система справ окремого провадження та їх класифікація [Текст] / Г. О. Світлична // Проблеми цивільного права та процесу : матеріали наук.-практ. конф., 31 трав. 2008 p. - X. : Харк. нац. ун-т внутр. справ, 2008. - С. 132-136.

<< | >>
Источник: В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін.. Курс цивільного процесу: підручник / В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін. ; за ред. В. В. Комарова. - X.,2011. - 1352 с.. 2011

Еще по теме § 2. Природа окремого провадження:

  1. 2. Юридична природа і призначення адміністративної юстиції як провідної форми судового захисту прав громадян у державному управлінні
  2. Поняття та сутність окремого провадження1
  3. Суб’єкти окремого провадження, їх права та обов’язки
  4. Стаття 234. Окреме провадження
  5. Стаття 402. Порядок відновлення втраченого судового провадження
  6. § 2. Природа наказного провадження
  7. § 2. Природа окремого провадження
  8. § 3 . Процесуальний порядок розгляду справ окремого провадження
  9. § 3. Рішення суду про відновлення втраченого судового провадження
  10. Зміст
  11. 2. Бернгатович К.В. Виконавче провадження як завершальна стадія судового процесу // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності - №4, 2010, - С.137-142.
  12. Функціональна спрямованість діяльності кримінально-процесуальної представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -