§ 2. Процесуальні права та обов'язки сторін

Цивільне процесуальне законодавство надає сторонам широкі про­цесуальні права і покладає на них обов’язки.

Як особи, які беруть участь у справі позовного провадження, сто­рони згідно із ст.

Стаття 31 ЦПК передбачає процесуальні права, якими наділені тільки сторони. Так, крім прав, визначених ст. 27 ЦПК, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову. До початку роз­гляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання пись­мової заяви змінити предмет або підставу позову. Відповідач, крім прав, передбачених ст. 27 ЦПК, має право протягом усього часу розгляду справи по суті визнати позов повністю або частково. До початку роз­гляду судом справи по суті відповідач має право пред’явити зустрічний позов.

Сторони мають право укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу.

Процесуальні права сторін різноманітні і тому їх доцільно згрупу­вати залежно від змісту таким чином: права, пов’язані із самостійним визначенням обсягу захисту своїх прав та інтересів; права, пов’язані з використанням процесуальних засобів захисту; права сторін на мож­ливість добиватися перевірки законності й обґрунтованості судового рішення і права, пов’язані з примусовим виконанням рішень.

Крім прав, на сторони покладаються певні процесуальні обов’язки. Сторони як основні суб’єкти процесуального провадження для під­твердження своїх вимог або заперечень зобов’язані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводилося — до початку роз­гляду справи по суті (ч. 2 ст. 27 ЦПК). Основним загальним процесуаль­ним обов’язком сторін є те, що сторони зобов’язані добросовісно здій­снювати процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки.

У сфері доказування кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стат­ті 10, 60 ЦПК).

Сторони зобов’язані з’явитися за викликом суду у разі, якщо суд визнає потрібним, щоб та чи інша сторона дала особисті пояснення по справі (ст. 169 ЦПК).

Особа, яка просить про виклик свідка, у своїй заяві повинна зазна­чити його ім’я, місце проживання (перебування) або місце роботи, обставини, що він може підтвердити (ст. 136 ЦПК).

У заяві про витребування доказів (письмових або речових) сторона зобов’язана зазначити, який доказ вимагається, підстави, за яких осо­ба вважає, що доказ знаходиться в іншої особи, обставини, які мають підтвердити цей доказ. Крім того, цивільне процесуальне законодавство покладає на сторони також інші обов’язки, а саме: беззаперечно ви­конувати розпорядження головуючого, додержуватися в судовому за­сіданні встановленого порядку та утримуватися від будь-яких дій, що свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил (ч. 3 ст. 162 ЦПК), тощо.

Відповідно до закону сторони користуються рівними процесуаль­ними правами та на них покладено рівні обов'язки, але можливість користування рівними процесуальними правами не означає, що сторо­ни користуються винятково однаковими правами. Рівноправність сторін означає рівні можливості використовувати процесуальні засоби захисту. Позивач має право змінити підставу чи предмет позову, збіль­шити чи зменшити розмір своїх позовних вимог, врешті-решт може відмовитися від позову. Відповідач, природно, таких прав не має. У той же час у відповідача є права, специфічні для нього: він може визнати позов повністю чи частково, а також заявити зустрічний позов. Харак­тер прав та обов'язків, які притаманні сторонам, обумовлюється їх процесуальним становищем.