<<
>>

§ з. Процесуальне становище та повноваження представника в суді

Відповідно до ст. 26 ЦПК представники віднесені до складу осіб, які беруть участь у справі. Утім у юридичній літературі це питання є дискусійним. Задумкою одних вчених, підстав для віднесення пред­ставників до осіб, які беруть участь у справі, немає, оскільки пред­ставники діють на захист інтересів особи, яку представляють від її 366

імені, їх процесуальні права обумовлені обсягом прав цієї особи, тому вони не мають юридичної заінтересованості у справі, а їх дії не мають самостійного характеру.

Відповідно до іншого погляду, ознаки, що характеризують осіб, які беруть участь у справі, притаманні й пред­ставникам. Такий підхід до визначення процесуального статусу пред­ставника в суді уявляється більш обґрунтованим. Дійсно, представни­ки не мають матеріально-правової заінтересованості у справі, проте вони заінтересовані в ухваленні судом рішення на користь особи, яку вони представляють у процесі. Заінтересованість представників обу­мовлена покладеними на них законом або договором обов'язками щодо надання допомоги особі у захисті її суб'єктивних прав та інтересів і має процесуальний характер. Представники наділені відповідним комплексом процесуальних прав, які забезпечують здійснення пред­ставницьких функцій та дають можливість впливати на виникнення та розвиток процесу. Правовий статус кожного з учасників процесу має певні особливості. Має специфіку і процесуальний статус представника в цивільному судочинстві. Представники, діючи від «чужого» імені, можуть у своїх міркуваннях торкатися правової суті справи, висловлю­вати думку з будь-яких питань у ході її розгляду, а також у процесі пере­вірки судових рішень та перегляду справ у передбаченому законом по­рядку. Таким чином, представникам притаманні характерні ознаки осіб, які беруть участь в справі, і вони обґрунтовано віднесені Цивільним процесуальним кодексом України до цієї групи учасників процесу.

Повноваження представника в суді визначаються сукупністю на­даних йому за законом або договором процесуальних прав та покла­дених на нього процесуальних обов'язків, необхідних для реалізації відповідних представницьких функцій. Згідно з ч. 1 ст. 44 ЦПК пред­ставник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчи­няти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що має право вчиняти ця особа. Таким чином, за загальним правилом пред­ставник набуває обсягу процесуальних повноважень, що обумовлений правовим статусом особи, яку він представляє.

Повноваження представників прийнято поділяти на загальні та спеціальні. До загальних належать ті, якими представники наділені як особи, які беруть участь у справі. Відповідно до ст. 27 ЦПК це право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень, ухвал, постанов та інших документів, що є у справі, бра­ти участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь в їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, давати усні і письмові

пояснення судові, подавати свої доводи, міркування та заперечення, а також інші процесуальні права. Таким чином, обсяг загальних повно­важень представника закон окреслює тими процесуальними правами, без використання яких він взагалі не може здійснювати представниць­кі функції. Спеціальні — це повноваження представника щодо розпо­рядження предметом спору та розвитку процесу, обумовлені процесу­альним статусом особи, яку він представляє в суді. До них можна віднести: повне або часткове визнання позову, повну чи часткову від­мову від позовних вимог, зміну предмета або підстав позову, укладен­ня мирової угоди, пред'явлення зустрічного позову тощо. Представни­ки у цивільному судочинстві зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати покладені на них процесуальні обов'язки.

П овноваження добровільного представника можуть бути обмеже­ні за волевиявленням особи, від імені якої він діє в процесі. Згідно з ч. 2 ст.

44 ЦПК обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії обов'язково мають бути застережені у виданій йому довіреності. Якщо такі обмеження відсутні, представник має право здійснювати від імені особи, яку представляє в суді, усі проце­суальні дії, що має право вчиняти ця особа.

Повноваження договірного представника чинні протягом розгляду справи, на ведення якої він їх отримав. Підстави і порядок припинен­ня представництва за довіреністю визначаються нормами матеріаль­ного права (статті 248-250 ЦК). Такими підставами, зокрема, є скасу­вання довіреності особою, яка її видала; відмова представника від нада­них йому повноважень; смерть особи, яка видала довіреність, оголо­шення її померлою, визнання її недієздатною, обмеження її цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутньою. У разі припинення пред­ставництва за довіреністю представник зобов'язаний негайно поверну­ти довіреність особі, яка її видала або її правонаступникам. Про при­пинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви або усної заяви, зробленої у судовому засіданні. У випадку відмови представника від наданих йому повноважень, про що повідомляються особа, яку він представляє, та суд, він не може виступати в цій же спра­ві представником іншої сторони у даній справі.

На відміну від добровільних представників обмеження повнова­жень законних представників ЦПК не передбачає. Законні представ­ники можуть здійснювати в суді всі ті процесуальні дії, право на вчи- 368

нення яких має особа, яку вони представляють. Водночас певне об­меження повноважень законних представників може бути пов'язане з установленою законом забороною здійснення ними без дозволу ор­ганів опіки та піклування дій, спрямованих на розпорядження цінним майном, відмови від майнових прав особи тощо. Перелік правочинів, вчинення яких неможливе без дозволу органів опіки та піклування, встановлений ст. 71 ЦК. Вчинені опікунами та піклувальниками право- чини без дозволу органів опіки та піклування є нікчемними.

Це має враховуватись судом при реалізації законним представником процесу­альних прав щодо укладання мирової угоди, відмови від позову, визнан­ня позову тощо, оскільки здійснення цих дій фактично тягне такі самі правові наслідки, що і вчинення зазначених правочинів.

Повноваження законних представників припиняються з моменту набуття особою, яку вони представляють, повної дієздатності, а також у випадку набрання законної сили рішенням суду про скасування уси­новлення, про позбавлення батьківських прав, про скасування рішення суду про обмеження цивільної дієздатності особи або про визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності цієї особи, скасування рішення про встановлення над особою опіки чи піклування та призначення опікуна чи піклувальника тощо.

Здійснення представницьких функцій у цивільному судочинстві можливе за наявності у представника належним чином посвідчених повноважень. Представник не повинен допускатися до участі у про­цесі за відсутності необхідних документів, що посвідчують його повно­важення, або якщо вони належним чином не оформлені. Неналежне посвідчення повноважень представника позбавляє його процесуальні дії юридичної сили. Участь у процесі представника без посвідчення повноважень у порядку, встановленому законом, є підставою для ска­сування ухваленого судом рішення по справі.

Так, рішенням районного суду в задоволенні позову М. було від­мовлено. Ухвалою судової колегії у цивільних справах Севастополь­ського міського суду рішення скасовано і справу направлено на новий розгляд. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України скасувала ухвалені по справі рішення на підставі того, що всупереч вимогам ЦПК України суд, зокрема, не перевірив належним чином повноважень представника відповідача .

Згідно із ст. 42 ЦПК повноваження договірних представників під­тверджуються за загальним правилом довіреністю, яка видається у письмовій формі. Довіреність фізичних осіб має бути посвідчена нотаріально. Повноваження за нотаріально посвідченими довіренос­тями можуть бути передані телеграфом.

Телеграма-довіреність скла­дається з тексту довіреності, посвідчувального напису нотаріуса та його печатки (п. 152 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 03.03.2004 р.) . Нотаріальне посвідчення довіреностей вправі здійснювати державні та приватні нотаріуси, а також консульські уста­нови України (статті 1, 34, 38 Закону України «Про нотаріат») . При посвідченні довіреності перевіряється, чи відповідає її зміст вимогам закону і дійсним намірам сторін. У довіреності повинно бути вказане місце і дату її складання (підпису), прізвище, ім'я, по батькові (повна назва юридичної особи) і місце проживання (місце перебування юри­дичної особи) представника та особи, яку представляють, а в необхід­них випадках і посаду, яку вони займають. У довіреності на ім'я адво­ката зазначається його статус і членство в адвокатському об'єднанні, якщо адвокат є його членом. Довіреність, в якій не зазначена дата її посвідчення, вважається недійсною (ч. 5 п. 146; ч. З п. 147 Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України).

Законом передбачені випадки, коли довіреності, посвідчені спеці­ально уповноваженими органами або посадовими особами, прирівню­ються до нотаріально посвідчених (ст. 245 ЦК України, ст. 40 Закону України «Про нотаріат»). Так, довіреність військовослужбовця або іншої особи, яка перебуває на лікуванні у госпіталі, санаторії та іншо­му військово-лікувальному закладі, може бути посвідчена начальником цього закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем. Довіреності військовослужбовців, а у пунктах дис­локації військової частини, з'єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи посадових осіб органів місцевого само­врядування, які вчиняють нотаріальні дії, також довіреності працівни­ків, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців посвідчуються командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ або військово-навчальних закладів.

Довіреність особи, яка тримається в установах виконання покарань чи слідчих ізоляторах, може бути по­свідчена начальником таких установ чи слідчих ізоляторів. Довіреність особи, яка проживає у населеному пункті, де немає нотаріусів, може бути посвідчена уповноваженою на це посадовою особою органу міс- певого самоврядування, крім довіреностей на право розпорядження

1 Офіц. вісн. України. - 2004. - № 10. - Ст. 639.

2 Відом. Верхов. Ради України. - 1993. - № 39. - Ст. 383.

нерухомим майном, довіреностей на управління і розпорядження кор­поративними правами та довіреностей на користування і розпоряджен- ня транспортними засобами.

Відповідно до закону належно оформленою вважається також до­віреність фізичної особи, яка посвідчена уповноваженою посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, або за місцем його проживання (ч. 2 ст. 42 ЦПК).

Довіреність від імені юридичних осіб видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це установчими документами, під­писується особою, яка її видає, та скріплюється печаткою цієї юридич­ної особи (п. 2 ч. 1 ст. 42 ЦПК).

Повноваження адвоката в цивільному судочинстві як добровільно­го (договірного) представника, відповідно до загального правила, можуть бути посвідчені довіреністю. Згідно із ч. 4 ст. 42 ЦПК повно­важення адвоката можуть також посвідчуватись ордером, який вида­ється відповідним адвокатським об'єднанням, або договором. До ор­дера адвоката обов'язково додається витяг із договору, в якому зазна­чаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг посвідчується підписом сторін договору.

Такий підхід законодавця до посвідчення повноважень адвоката в суді пояснюється тим, що при здійсненні професійної діяльності адвокат має право представляти і захищати права та інтереси фізичних і юридичних осіб за їх дорученням (ст. 6 Закону України «Про адвока­туру»), тобто на підставі відповідного цивільно-правового договору між клієнтом та адвокатом (адвокатським об'єднанням). В юридичній літературі стосовно правової природи цього договору висловлені різні точки зору. Так, С. Теньков вважає, що такий договір не вписується у параметри договору доручення, доручення особи і представництва у суді, а тому й правові характеристики договору між особою і адво­катом (адвокатським об'єднанням) не є аналогом цивільно-правового договору доручення. Доручення на ведення справи в суді і представ­ництво, стверджує автор, мають «особливий або спеціальний, перед­усім процесуальний характер і вписуються у параметри поняття "по­слуги адвоката"» . Така позиція автора викликає певні зауваження.

1 Теньков, С. Спірні питання здійснення адвокатами процесуального представни­цтва у судовій практиці [Текст] / С. Теньков // Вісн. госп. судочинства. - 2005. - № 6. - С . 135.

Перш за все слід враховувати, що при здійсненні представництва в суді виникають різні за своєю правовою природою правовідносини: вну­трішні (між довірителем та представником) та зовнішні (між пред­ставником і судом). Внутрішні мають матеріально-правовий характер і регулюються нормами матеріального права, а зовнішні є процесуально- правовими і регламентуються нормами цивільного процесуального права. При цьому правовідносини між представником та довірителем розглядаються в процесуальній літературі як передумова (підстава) виникнення правовідносин між представником і судом. Підкреслюєть­ся, що без виникнення матеріально-правових відносин неможливе виникнення правовідносин процесуальних за участю представника . Отже, укладання відповідного договору між адвокатом і клієнтом є певним юридичним фактом, необхідним для виникнення процесу­альних правовідносин щодо представництва. Таким договором є до­говір доручення — різновид договору про надання юридичних послуг, що випливає із системного аналізу статей 901, 1000-1003 ЦК. Цей ви­сновок підтверджується також положеннями Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 р. Відповідно до п. 15 цих Правил адвокат надає правову допомогу на підставі угоди з клієнтом про надання правової допомоги. Доручення клієнта підлягає оформ­ленню у формі письмової угоди про надання правової допомоги. В усній формі угода може укладатись лише в ситуації, коли укладання письмової угоди є неможливим, а клієнт потребує невідкладного на­дання правової допомоги. У таких випадках угода підлягає наступно­му письмовому оформленню. Угода про надання правової допомоги — це договір, згідно з яким одна сторона — адвокат, що практикує інди­відуально, або адвокатське об'єднання приймає на себе доручення іншої сторони — клієнта (або його представника) про надання клієнту юридичної допомоги обумовленого ним виду в інтересах клієнта на умовах, передбачених угодою, а інша сторона — клієнт (або його пред­ставник) зобов'язується сплатити гонорар за дії адвоката з надання правової допомоги, а також у випадку необхідності — фактичні ви­трати, пов'язані з виконанням угоди. Угодою можуть також передба­чатися інші умови надання юридичної допомоги (пп. 4, 16 Правил). Таким чином, при укладанні такого договору клієнт доручає адвокату ведення його справи в суді, а останній бере на себе обов'язок надати

Сульженко, Ю. О. Цивільне процесуальне представництво, його розвиток та види [Текст] / Ю. О. Сульженко // Бюл. М-ва юстиції України. - 2004. - № 1. - С. 76.

372

клієнту на умовах, передбачених договором, певні юридичні послу­ги — правову допомогу як сукупність юридичних дій, спрямованих на реалізацію та захист прав, свобод та законних інтересів клієнта. Ви­ходячи з цього, можна зробити висновок, що укладання договору про надання юридичних послуг, а саме про надання адвокатом правової допомоги у формі представництва в суді, є підставою для виникнення відносин щодо процесуального представництва.

Згідно з ч. 1 ст. 244 ЦК представництво, яке грунтується на дого­ворі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреність є письмовим документом, що видається однією особою іншій особі для представ­ництва перед третіми особами (ст. 244 ЦК України). Відповідно до ст. 1007 ЦК довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення. У до­говорі або у виданій на його підставі довіреності має бути визначено юридичні дії, які належить вчинити (вид правової допомоги), а також інші умови, визначені на розсуд сторін та погоджені ними (статті 901, 1000-1003 ЦК України). На нотаріуса при посвідченні довіреності на ведення справи у суді покладається обов'язок роз'яснити довірителю, що уповноважена особа (представник) вправі здійснювати від його імені всі процесуальні дії. Обмеження повноважень представника від­носно здійснення конкретних процесуальних дій мають бути обумов­лені в довіреності (див. п. 151 Інструкції про порядок вчинення нота­ріальних дій нотаріусами України). Дотримання цих вимог при посвідченні довіреності є додатковою гарантією визначення обсягу повноважень представника з урахуванням волі особи, яка потребує правової допомоги. Слід зауважити, що на адвокатів при укладанні відповідного договору закон такого обов'язку не покладає. Отже, до­говором можуть бути посвідчені повноваження адвоката тільки за умови, що в ньому чітко визначений їх обсяг.

Визначення документа, яким мають бути посвідчені повноваження адвоката, залежить також від форми здійснення ним адвокатської ді­яльності. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про адвокатуру» адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, а також об'єднуватися з іншими адвокатами в коле­гії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання. У ви­падку коли адвокат здійснює адвокатську діяльність у складі адвокат­ського об'єднання і договір укладається клієнтом із відповідним об'єднанням, його повноваження на ведення справи в суді посвідчу- ються ордером, який виданий відповідним адвокатським об'єднанням.

Отже, ордер — це письмовий документ, яким підтверджується наяв­ність повноважень адвоката з надання правової допомоги за укладеним між адвокатським об'єднанням (утворенням) та клієнтом договором. Таким чином, ордером підтверджується лише наявність повноважень адвоката на ведення справи у суді, а не їх обсяг. В ордері також від­сутній підпис клієнта, що засвідчує факт його волевиявлення. Саме тому до ордера адвоката обов'язково додається витяг із договору, в яко­му зазначаються повноваження адвоката як представника або обме­ження його прав на вчинення окремих процесуальних дій, який по- свідчується підписом сторін договору.

При визначенні документа, яким мають бути посвідчені повнова­ження адвоката, слід також враховувати те, що ЦПК України перед­бачає можливість обмеження процесуальних прав представника із зазначенням цього у виданій йому довіреності (ч. 2 ст. 44 ЦПК). Отже, відповідно до встановлених законом правил обмеження повноважень незалежно від форми діяльності адвоката на здійснення певних про­цесуальних дій має бути застережене у договорі або у виданій на його підставі довіреності.

З огляду на наведене можна зробити висновок, що з метою забез­печення реалізації права особи на визначення обсягу повноважень представника за своїм розсудом та однакового застосування закону в судовій практиці, для посвідчення повноважень адвоката незалежно від форми здійснення ним адвокатської діяльності необхідно надавати суду договір або довіреність, якими визначається їх обсяг. Ордер як документ, що підтверджує лише наявність повноважень, слід надавати суду в тих випадках, коли адвокат діє у складі адвокатського об'єднання і здійснює делеговані йому цим об'єднанням повноваження щодо пред­ставництва клієнта в суді.

Оригінали зазначених документів або копії з них, посвідчені суд­дею, приєднуються до справи.

Повноваження законних представників на ведення справи в цивіль­ному процесі посвідчуються певними документами залежно від того, на яких підставах вони здійснюють представництво. Повноваження батьків посвідчуються свідоцтвом про народження дитини, усиновлювачів — свідоцтвом про усиновлення або рішенням суду про усиновлення, яке набрало законної сили. Опікуни та піклувальники підтверджують свої повноваження рішенням відповідного органу про призначення їх опіку­ном чи піклувальником фізичної особи або опікуном над майном фізич­ної особи. Виконавець заповіту або особа, яка вживає заходів щодо охорони спадкового майна, — рішенням уповноважених органів або документами, визначеними у законі (статті 1283, 1286, 1288 ЦК).

У судовому засіданні суд має встановити особи тих, хто з'явився, а також перевірити повноваження представників (ч. З ст. 163 ЦПК), тобто з'ясувати, яким документом посвідчуються повноваження пред­ставника та чи правильно він оформлений. Відповідно до закону ори­гінали або копії документів, що підтверджують повноваження пред­ставників, приєднуються до справи. Згідно із ч. 5 ст. 42 ЦПК копії документів, наданих представниками на підтвердження своїх повно­важень, можуть бути посвідчені суддею та приєднані до справи. У жур­налі судового засідання (протоколі) повинен бути зроблений відповід­ний запис. Зазначене правило забезпечує можливість встановити В необхідних випадках факт участі у справі представника і перевірити обсяг його повноважень.

• Питання для самоконтролю

1. Що таке представництво в суді?

2. Визначте склад осіб, які можуть брати участь у цивільному судочинстві через представника.

3. Чи може особа, яка бере участь у справі, мати декількох представників?

4. Класифікація представництва в суді.

5. Хто може бути законним представником у суді?

6. Якими є підстави призначення або заміни законного пред­ставника судом?

7. Хто може бути добровільним представником у суді?

8. За якими правовими ознаками представники віднесені за­коном до осіб, які беруть участь у справі?

9. Чи залежить обсяг процесуальних повноважень представ­ників у суді від виду представництва?

10. Як посвідчуються повноваження представників у суді?

<< | >>
Источник: В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін.. Курс цивільного процесу: підручник / В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін. ; за ред. В. В. Комарова. - X.,2011. - 1352 с.. 2011

Еще по теме § з. Процесуальне становище та повноваження представника в суді:

  1. 1.2. Правовий статус місцевих загальних судів та суддів
  2. 1.3. Становлення та реформування місцевих загальних судів, як основної ланки системи правосуддя
  3. 2.4. Проблеми реалізації міжнародно-правових стандартів в діяльності місцевих загальних судів України
  4. Стаття 58. Документи, що підтверджують повноваження представників
  5. Принципи, що визначають процесуальну діяльність суду та осіб, які беруть участь у справі
  6. Межі повноважень представника і порядок їх оформлення
  7. 2.2. Процесуальне становище прокурора в цивільній справі
  8. Право на позов, право на пред’явлення позову та процесуальний порядок його реалізації
  9. Стаття 42. Документи, що посвідчують повноваження представників
  10. § 2. В иди представництва в суді
  11. § з. Процесуальне становище та повноваження представника в суді
  12. § 2. Передумови права на звернення до суду та порядок його здійснення
  13. § 2. Процесуальний порядок судового розгляду
  14. § 5. Перегляд рішень, ухвал, постанов господарського суду
  15. Повноваження представника у суді
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -