Поняття цивільної юрисдикції

В перекладі з латинської мови юрисдикція (зигізйісііо) означає «суд, судочинство», тобто розгляд і вирішення правових питань судом. В сучасних умовах поняття юрисдикції має декілька значень.

Перші два з вказаних визначень юрисдикції навряд чи можна назвати вдалими і такими, що отримали самостійне значення в правовій доктрині. Якщо визначати юрисдикцію як право якого-небудь органу на вирішення юридичних справ, то вона виступати-

ме лише як складова частина компетенції цього органу, оскільки, як правило, компетенція будь-кого, навіть судового органу, не вичерпується рішенням вказаних питань. Аналогічно розв'язується питання, якщо визначати юрисдикцію через те коло матеріально- і процесуально- правових питань, по відношенню до яких відповідний орган може здійснювати правозастосовчу функцію. В цьому випадку юрисдикція буде більш вузьким поняттям, ніж підвідомчість, оскільки остання у своєму широкому значенні позначає коло будь-яких об'єктів, по відношенню до яких певний орган може здійснювати не тільки правозастосовчу, але і будь-які покладені на нього функції. Якщо розглядати підвідомчість у вузькому (процесуальному) значенні, то підвідомчість буде частиною юрисдикції, оскільки в цьому значенні, на відміну від юрисдикції, вона являє собою коло лише матеріально-правових питань, по відношенню до яких той або інший орган має право здійснювати функцію застосування права.

Отже, юрисдикція — це предметна компетенція судового або іншого юрисдикційного органу, що наділяється повноваженнями з вирішення юридичних справ.

В даний час поняттям цивільної юрисдикції правильніше охоплювати діяльність всіх органів, включаючи органи судової влади, з вирішення цивільних (в широкому понятті) справ. В систему органів цивільної юрисдикції, на наш погляд, необхідно включати всі органи, які наділяються повноваженнями з вирішення юридичних справ (спірного або безспірного характеру) у сфері цивільного обороту (в широкому значенні), діяльність яких відбувається в рамках процесуально- процедурних форм різного ступеня складності: органів судової влади, третейських судів, нотаріату, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і інших. При цьому юрис-дикційна діяльність включає в себе як оперативно-виконавчу діяльність, так і правоустановчу, а також і діяльність з вирішення конфліктів і примусового здійснення судових і інших актів.

Цивільна судова юрисдикція — це нормативно визначена компетенція суду щодо розгляду справ про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Основними принципами інституту цивільної судової юрисдикції необхідно визнати наступні:

— судова юрисдикція буде законна тільки відносно до цивільних справ, які компетентний розглядати суд. В протилежному випадку судова діяльність і судові рішення будуть нікчемні в правовому відношенні;

— сторони мають право відповідно до принципу диспозитивнос-ті вилучити свій спір з цивільного процесу і передати його на вирішення третейського суду.

Отже, інститут цивільної юрисдикції є обов'язковою умовою законності правосуддя, оскільки забезпечує чітке функціонування судової влади і правильність розгляду та вирішення цивільних справ.

На розмежування юрисдикції між різними формами захисту права впливають об'єктивні і суб'єктивні чинники.

Компетенція судів з розгляду цивільних справ закріплюється в ч.І ст. 15 ЩІК: суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Критеріями, що визначають цивільну судову юрисдикцію, є:

1) характер спірного правовідношення і зміст спору визна чає компетенцію розгляду спорів різними органами судової влади.

Під «характером спірних правовідносин» розуміється положення суб'єктів у матеріальних правовідносинах по відношенню один до одного. Якщо в цивільних правовідносинах це положення ха­рактеризується рівністю, то в адміністративних і кримінальних — владою і підпорядкуванням. Цей критерій дозволяє розмежувати юрисдикцію цивільну, адміністративну і кримінальну, але абсолютно не розмежовує юрисдикцію цивільно-правових форм захисту права, оскільки, по-перше, при захисті інтересу, що охороняється законом, спірного матеріального правовідношення взагалі немає, оскільки немає зобов'язаного суб'єкта, і, по-друге, до судової юрисдикції відносяться спірні правовідносини, що характеризуються владою і підпорядкуванням (адміністративно-правові відносини). Більш того, цей критерій не розмежовує юрисдикцію суду загальної юрисдикції і господарського, громадських органів, оскільки у всіх цих органах захисту права спірні матеріальні правовідносини характеризуються рівністю суб'єктів;

2) суб'єктний склад учасників спору розмежовує компетенцію між судами загальної юрисдикції і спеціалізованими судами;

3) спірність або безспірність права розмежовує компетенцію юридичних справ між судами і органами виконавчої влади, що здійснюють реєстрацію фактів бе.зспірного характеру, а також но­таріусами. Разом з тим у ряді випадків суди також здійснюють без-спірну юрисдикцію, наприклад, при встановленні юридичних фактів судами загальної юрисдикції, коли відсутні правові можливості для встановлення даної фактичної обставини в позасудово-му порядку;

4) наявність договору між сторонами спору розмежовує компетенцію між державними органами судової влади і третейськими судами.

Слід мати на увазі, що в науці цивільного процесу застосовуються і інші критерії розмежування цивільної юрисдикції: юридичний інтерес (особистий, державний), характер цивільного правопорушення.

Цивільна судова юрисдикція носить універсальний характер: суди мають право розглядати і вирішувати спори про захист прав, свобод і охоронюваних законом інтересів, які виникають з будь-яких правовідносин.

Згідно з ч.З ст.15 ЦПК суди загальної юрисдикції розглядають і вирішують наступні види справ:

а) справи позовного провадження. Ці справи випливають зі спо рів про право. Спори можуть бути пов'язані як з порушенням су б'єктивного права (коли діями одного учасника або в результаті його дій применшуються чиї-небудь блага — майнові, особисті), так і з його оспорюванням (коли в результаті поведінки учасника спору стає неясним зміст правовідношення, а також взаємні права та обов'язки). Про конкретний спір повідомляє зацікавлена особа, звертаючись до суду з позовною заявою про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права.

Спори можуть виникати з різних правовідносин: цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових та ін. Разом з тим цивільна судова юрисдикція позовних справ не безмежна, а обмежується двома положеннями: 1) як правило, однією зі сторін в даному спорі повинен бути громадянин України, іноземний громадянин або особа без громадянства; 2) закон, міждержавна угода, міжнародний договір або угода сторін можуть встановити інший судовий порядок розгляду юридичного спору;

б) справи наказного провадження. В ст.96 ЦПК перелічені кате горії позовних справ, що розглядаються за спрощеними правилами: якщо заявлено вимогу, яка ґрунтується на правочині, вчиненому у письмовій формі; заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати; заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, борж ника, дитини або транспортних засобів боржника;

в) справи окремого провадження — вказані в ст.234 ЦПК спра ви: про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнан ня фізичної особи недієздатною та відновлення цивільної дієздат-

ності фізичної особи; про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; про усиновлення; про встановлення фактів, що мають юридичне значення; про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі; про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; про визнання спадщини відумерлою; про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозної установи; про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

У порядку окремого провадження суди загальної юрисдикції роз- глядають справи, в яких немає спору про право, оскільки права заявника не порушені і ніким не оспорюються, але є неясні, невизна-чені факти, з якими пов'язана реалізація прав, тому і потрібен механізм судового доведення, щоб достовірно їх з'ясувати і встановити.

Види цивільної юрисдикції. Залежно від того, чи відноситься вирішення спорів до компетенції виключно судових органів або де­кількох різних органів, цивільну юрисдикцію підрозділяють на виключну, альтернативну і договірну.

Виключна — це юрисдикція, яка передбачає розгляд окремих категорій цивільних справ тільки в суді. Наприклад, тільки в судовому порядку вирішуються питання про позбавлення батьківських прав, про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або недієздатною.

Альтернативною називають юрисдикцію по вибору особи, яка шукає захисту своїх прав. Заінтересована у вирішенні спору особа має право на свій розсуд звернутися до будь-якого з органів, названих в законі. Так, заборгованість по нотаріально засвідченій операції може бути стягнута шляхом здійснення нотаріусом виконавчого напису, а також за допомогою звернення до суду з відповідним позовом.

Договірною є юрисдикція, визначена взаємною угодою сторін. Такий вид цивільної юрисдикції є винятком, а не правилом. Згідно зі ст. 17 ЦПК сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом. У випадках, передбачених законом або міжнародними договорами, спори, що виникають з цивільних правовідносин, за погодженням сторін можуть бути передані для вирішення до Міжнародного комерційного арбітражного суду або Морської арбітражної комісії при Торговельно-промисловій палаті України (ст. 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»).

Наслідки недотримання правил цивільної юрисдикції. Недотримання правил цивільної судової юрисдикції залежно від часу виявлення порушення і виду цивільної юрисдикції тягне за собою настання наступних наслідків:

1) якщо недотримання правил цивільної юрисдикції буде виявлено у момент звернення зацікавленої особи до суду, то суддя відмовляє у відкритті провадження по справі, оскільки заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства (п.1 ч.2 СТ.122ЦПК);

2) якщо недотримання правил цивільної юрисдикції буде встановлено після порушення провадження по справі, то суддя своєю ухвалою закриває провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (п.1 ч.І ст.205 ЦПК);

3) суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення до третейського суду і від відповідача поступило до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами заперечення проти вирішення спору в суді (п.6 ч.І ст.207 ЦПК).

2.