<<
>>

Поняття і сутністьвиконавчого провадження

Виконавче провадження — це сукупність дій спеціально упов­новажених державних органів, спрямованих на примусове виконання рішень судів, а також інших органів (посадових осіб) у випадках, передбачених законом.

Виконавче провадження не слід повністю ототожнювати з виконанням судових постанов. По-перше, не всі постанови мають потребу у виконанні (наприклад, більшість ухвал суду першої інстанції). По-друге, з тих рішень, які повинні виконуватися, не для всіх необхідний примусовий порядок. Багато рішень, зокрема рішення про визнання, не мають потреби в підключенні механізму державного примусу. По-третє, серед судових постанов, для яких потрібний механізм державного примусу, одна частина виконується добровільно, друга — хоча і примусово, але без використання механізму судового виконання (рішення про розірвання шлюбу, позбавлення батьківських прав, відібрання дітей, про стягнення аліментів), і тільки третя виконується з використанням спеціально створеного судового апарату примусового виконання актів правосуддя[52].

В юридичній науці склалися дві точки зору з питання природи виконавчого провадження і його місця в системі правових засобів

захисту. Представники першої з них розглядають примусове виконання судового рішення як складову частину цивільного процесу1, а їх опоненти не включають виконання в структуру судового процесу і вважають його самостійною сферою діяльності служби державних виконавців2.

На нашу думку, деякою мірою помиляються представники обох точок зору, оскільки одна частина виконавчих дій і правовідносин — це дійсно цивільний процес, а інша частина хоча і пов'язана з судовим процесом спільною метою захисту прав, ним не є. Перші не враховують, що цивільні процесуальні правовідносини не можуть існувати без участі суду, більшість же правовідносин у виконавчому провадженні, починаючи з його відкриття, виникають і розвиваються поза судовою процедурою.

Другі не надають належного значення тому, що частину питань виконавчого провадження становить предмет судової діяльності (наприклад, видача виконавчого листа, роз'яснення рішення, відстрочка або розстрочка, зміна способу та порядку виконання рішення тощо).

Правильне визначення співвідношення виконавчого провадження з судочинством має не тільки теоретичне, але і практичне значення, оскільки дозволяє виробити чіткі критерії для законодавчих рішень, спрямованих на закріплення більш ефективних заходів з примусового виконання судових рішень. Так, прихильники віднесення виконавчого провадження до цивільного процесу вважають, що воно становить предмет регулювання лише цивільного процесуального права. Звідси пропозиції про включення всієї системи норм, що регулюють відносини по виконанню судових актів, у ЦПК. їх опоненти вважають, що виконавче провадження регулюється виконавчим правом, що є самостійною галуззю права. Відповідно як основний напрямок реформування виконавчого про­вадження вони пропонують його самостійну кодифікацію, тобто розробку і прийняття спеціального Виконавчого кодексу.

На наш погляд, діюча структура виконавчого законодавства в цілому відповідає місцю виконавчого провадження в системі правових засобів захисту прав, свобод і законних інтересів. Вона передбачає наявність у ЦПК лише тих процесуальних норм, які регулюють відносини, що виникають при розгляді та вирішенні судом питань виконавчого провадження. Інші ж норми поміщені в

1 Шакарян М.С. Гражданское процессуальное право России: Учебник для вузов. — М.: Юрист, 2002. — С.28,52; Ярков В.В. Арбитражный про цесс. — М.: Юрист, 2000. — С.20-21, 360-361; Осипов Ю.К. Гражданский процесс: Учебник. — М., 1996. — С.387.

2 Исаенкова О.В. Исполнительное право в системе российского права и не­которые проблемы ответственности в исполнительном праве // Российский ежегодник гражданского и арбитражного процесса. № 1. (2001 год). — М.: Норма, 2002. — С.389; Викут М.А., Зайцев И.М. Гражданский процесс Рос сии.

— М., 1999. — С.24, 32-33, 349-374.

інших джерелах, основним з. яких є Закон України від 21 квітня 1999 року «Про виконавче провадження»1 (далі — Закон), що не перешкоджає їх наступній систематизації за допомогою прийняття самостійного кодифікованого акта.

Відсутність єдиної думки про галузеву приналежність і місце виконавчого провадження в системі права України породжує наукові дискусії і по питанню системи принципів виконавчого провадження.

На нашу думку, принципи виконавчого провадження варто поділяти на три групи: 1) загальноправові принципи: законність, юридична рівність, одержання юридичної допомоги; 2) галузеві принципи, характерні як для виконавчого провадження, так і для цивільного процесуального права (диспозитивності, національної мови, рівноправності сторін); 2) специфічні принципи, характерні тільки для виконавчого провадження (неупередженості, повноти і своєчасності, обов'язковості вимог державного виконавця, переважного захисту стягувача).

З числа загальноправових принципів і основних засад виконавчого провадження можна виділити та розкрити наступні принципи.

Принцип законності визначається як неухильне дотримання всіма учасниками виконавчого провадження норм матеріального і процесуального права. Гарантії дотримання принципу законності стосуються як організаційних засад, форми здійснення виконавчих дій, форм відповідальності за її порушення, так і гарантій дотримання прав учасників виконавчого провадження, пов'язаних з можливістю оскарження дій (бездіяльності) представників органів виконавчої служби, що порушують права і законні інтереси учасників виконавчого провадження.

Принцип диспозитивності по відношенню до стягувача розкривається в наступному: 1) стягувач вправі самостійно розпоряджатися належними йому правами у виконавчому провадженні; 2) ніхто крім стягувача, за винятком випадків, передбачених законом, не може розпоряджатися зазначеними правами.

Принцип мови виконавчого провадження є реалізацією кон­ституційного принципу національної мови (ст.

10 Конституції України). Учасникам виконавчого провадження повинно бути гарантоване адекватне сприйняття всіх виконавчих дій, що вчиняються. Незнання мови не повинне призводити до дискредитації особистості та порушення особистих або майнових прав будь-якого учасника виконавчого провадження.

Гарантією забезпечення реалізації даного принципу є закріплений у Законі механізм залучення у виконавче провадження перекладача, встановлення можливості відводу (самовідводу) і оплати його послуг (статті 15 і 17).

1 Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 24. — Ст.207.

Принцип неупередженості державного виконавця при здійсненні виконавчих дій полягає в тому, що державний виконавець повинен здійснювати виконавчі дії об'єктивно і неупереджено, не допускати порушення прав і інтересів обох сторін виконавчого провадження. Неупередженість виконання забезпечується наданням можливості сторонам виконавчого провадження і їх представникам знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, заявляти у встановленому порядку відводи державному виконавцеві та іншим учасникам виконавчого провадження, які повинні не мати ні правової, ні процесуальної заінтересованості у виконанні.

Принцип повноти і своєчасності виконання рішення закріплений у ст.5 Закону, відповідно до якої державний виконавець зобов'язаний вживати заходів для своєчасного та повного здійснення виконавчих дій.

Так, з метою забезпечення своєчасності виконання рішення закон наділяє державного виконавця правами здійснювати перевірку виконання юридичними особами рішень стосовно працюючих у них боржників; безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, при необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища; звертатися до суду з поданням про розшук боржника — фізичної особи або дитини чи про постановлений вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника — фізичної особи або іншої особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її віді­брання.

Принцип повноти виконання рішень забезпечується і гарантується закріпленими в Законі обов'язками державного виконавця вживати заходів щодо повного виконання рішення, зазначеного у виконавчому документі; надати сторонам виконавчого провадження і їх представникам можливість ознайомитися з усіма матеріалами; роз'яснити стягувану і боржникові їх права і обов'язки.

Принцип обов'язковості вимог державного виконавця при здійсненні виконавчих дій гарантується ч.З ст.6 Закону, яка вказує, що невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Наприклад, державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право накладати стягнення у вигляді штрафу на громадян і посадових осіб у випадках, передбачених законом (ст.5 Закону).

Принцип переважного захисту стягувана випливає із цілей судового розгляду і виконавчого провадження. Даний принцип необхідно розглядати у двох аспектах. По-перше, перевага прав стягувача перед іншими учасниками виконавчого провадження, і насамперед відносно боржника. Це положення випливає з сутності правовідносин, що виникають у виконавчому провадженні, коли само виконавче провадження виникає з волі стягувача і в інтересах задоволення прав стягувача та його законних інтересів. По-друге, ніякі відомчі інтереси не можуть перекривати права і законні інтереси стягувача у виконавчому провадженні, тобто при примусовому виконанні боржником обов'язків перед стягувачем, підтверджених у судовому акті. Інтереси стягувача не можуть бути підмінені якими-небудь іншими інтересами, у тому числі і державними. У протилежному випадку ефективність виконавчого провадження буде надзвичайно низькою, стягувачі заінтересовані в пошуку «альтернативних» варіантів як примусового виконання, так і ви­рішення правового конфлікту .

Слід зазначити великий розкид думок у науковій літературі щодо питання про класифікацію принципів виконавчого провадження і непогодженість у термінах, що визначають назву того або іншого принципу, однозначних між собою за змістом. Крім перелічених вище принципів пропонується ще включити наступні: недоторканність особи державного виконавця і боржника, захист мінімуму коштів існування боржника і його родини, черговість і пропорційність розподілу стягуваних сум між стягувачами (Кайгородова В.Д.); гуманізму (гуманності) (Білоусов Ю.В., Пан-кратова Н.А.); реальності, заохочення добровільного виконання (Авякян А.); недоторканності людини, недоторканності житла, юридичної істини, змагальності, доступності, оперативності (Штефан М.Й.).

Як бачимо, в авторів немає єдиного підходу до визначення принципів виконавчого провадження. У кожному разі вони визнають, що «загальні принципи, як і завдання, не мають головного визначального значення для виявлення системи цивільного процесуального права та виконавчого провадження»[53]. Дане положення визнається багатьма авторами.

2.

<< | >>
Источник: Васильєв С.В.. Цивільний процес: Навчальний посібник. — X.,2008. -480 с.. 2008

Еще по теме Поняття і сутністьвиконавчого провадження:

  1. Поняття і сутністьвиконавчого провадження
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -