<<
>>

§ 1. Поняття процесуального примусу

До прийняття ЦПК України 2004 р. цивільне процесуальне законо­давство не містило такого консолідованого інституту, як заходи про­цесуального примусу, хоча в процесуальній літературі у різні часи ставилось питання про необхідність дослідження проблематики ци­вільної процесуальної відповідальності.

Досліджуючи проблему про­цесуальної відповідальності, усі автори погоджувалися з тим, що вид відповідальності доцільно виділяти на підставі галузевих критеріїв та розглядати цивільну процесуальну відповідальність як різновид юри­дичної відповідальності. Так, М. Й. Штефан зазначає, що вихідною основою для правильного розуміння цивільної процесуальної відпо­відальності є норми цивільного процесуального права, що передбача­ють відповідальність за окремі види цивільних процесуальних право­порушень .

Доктринальну адаптацію таких методологічних підходів можна знайти у постанові Міжпарламентської асамблеї держав — учасниць СНД від 16 червня 2003 р. № 21-6, якою затверджений перероблений варіант концепції та структури Модельного кодексу цивільного судо­чинства для держав — учасниць СНД. У Модельному кодексі пропо­нується спеціальна глава «Підстави та заходи процесуальної відпові­дальності», яка має містити поняття та склад процесуального право­порушення, підстави та заходи відповідальності, порядок розгляду заяв про застосування заходів відповідальності.

пР облема заходів процесуального примусу знайшла своє відбиття у Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедли­вого суду в Україні відповідно до європейських стандартів. Згідно з п. 6 розд. 4 Концепції необхідно посилити відповідальність учасників процесу за недобросовісне користування процесуальними правами та

Штефан, М. Й. Санкції цивільного процесуального права [Текст] / М. И. Штефан // Вісн. Акад. прав, наук України. - 2003. - № 2-3. - С. 484.

за невиконання процесуальних обов'язків (наприклад, за навмисне зволікання процесу).

Формами відповідальності можуть бути не лише існуючі заходи процесуального примусу, а й застосування судом стяг­нень за невиконання вимог суду, покладання на учасників процесу відшкодування судових витрат у підвищеному розмірі.

Деякі автори, враховуючи невдалі спроби довести необхідність регламентації інституту процесуальної відповідальності у попередні роки, знову підтримують розробку доктрини цивільної процесуальної відповідальності.'Так, Д. Д. Луспеник вважає необхідним доповнити ЦПК нормою, яка б передбачала цивільну процесуальну відповідаль­ність особи, що зловживає своїми процесуальними правами або не виконує покладені на неї процесуальні обов'язки .

Консолідована регламентація заходів процесуального примусу здійснювалась під впливом положень, які висловлювались науковцями. При цьому слід звернути увагу на те, що при розробці ЦПК підхід розробників до цієї проблеми змінювався. У проекті ЦПК, який ви­носився на перше читання, відповідна глава мала назву «Заходи про­цесуальної відповідальності» і передбачала штраф як один із видів процесуальної відповідальності. При виборі виду і меж процесуальної відповідальності за судом закріплювалась необхідність враховувати ступінь тяжкості вчиненого процесуального порушення і можливість звільнення від процесуальної відповідальності та її пом'якшення.

У більшості країн Європи, США такий інститут, як процесуальна відповідальність чи заходи процесуального примусу, відсутній. Так, ЦПК Франції, Німеччини, Польщі, Росії передбачають окремі заходи процесуального примусу, як правило, у главі, яка регулює судовий розгляд. ЦПК Франції, закріпивши принцип належної поваги до суду, передбачає можливість головуючого видалити із зали будь-яку особу, яка не виконує його розпоряджень, і можливості порушення проти такої особи кримінального чи дисциплінарного переслідування (ч. 2 ст. 439 ЦПК Франції).

У правовій теорії під правовим примусом розуміють конкретні за­соби впливу, які пов'язані з обмеженнями в тій чи іншій формі свобо­ди особи.

Як і правовий примус, цивільний процесуальний примус теоретично має бути спрямований на обмеженням в тій чи іншій фор­мі свободи осіб — учасників цивільного процесу. При цьому слід за­значити, що примус у цивільному судочинстві має місце не тільки в тих

Луспеник, Д. Допит сторін під присягою [Текст] / Д. Луспеник // Юрид. вісн. України. - 2006. - № 29. - С. 9.

460

випадках, коли той чи інший засіб впливу спрямований на обмеження передбачених законом прав та свобод, а й і тоді, коли самим законом обмежується можливість вибору поведінки. Тобто примус у цивільно­му судочинстві може мати різний ступінь визначеності.

Правовий примус як такий перш за все виявляється у різних формах юридичної відповідальності: кримінальної, адміністративної, дисци­плінарної і майнової, а також у застосуванні уповноваженими держав­ними органами та посадовими особами інших заходів примусового впливу щодо осіб, які не виконують вимоги правових норм .

Крім того, правовий примус — складне за своєю структурою яви­ще, яке охоплює заходи юридичної відповідальності та заходи захисту (відновлення) правопорядку. Юридична відповідальність полягає у за­стосуванні заходів правового примусу до правопорушників з метою покарання особи, яка вчинила правопорушення. Заходи захисту (від­новлення) правопорядку — це різновид правового примусу, який за­стосовується для поновлення нормального стану правовідносин через спонукання суб'єктів права до виконання тих чи інших обов'язків. Виходячи з цього, юридична відповідальність відрізняється від заходів захисту такими ознаками: а) за спрямованістю (відповідальність спря­мована передусім до порушника, а захист права не тільки і не стільки до порушника, скільки до управомоченого); б) за підставами застосу­вання — юридична відповідальність настає лише за наявності право­порушення (винне, осудне діяння, яке завдає шкоди суспільству), за­стосування заходів правового захисту допускається і в силу об'єктивно- протиправного діяння, а в деяких випадках і за відсутності протиправ- ності; в) за функціями (функція юридичної відповідальності — штраф­на, кримінальна, заходів захисту — забезпечення виконання юридич­ного обов'язку); г) за способами впливу на поведінку суб'єктів права (юридична відповідальність завжди передбачає морально-психологічний вплив на особу та пов'язана з осудом правопорушника, спричиненням певних позбавлень. Заходи правового захисту забезпечують поновлен­ня права і мають більш загальний характер, наприклад, визнання пра­ва його примусовим виконанням .

Виходячи з наведених теоретичних міркувань, правовий примус, що застосовується в цивільному процесуальному судочинстві, можна

^ив.: Чечина, Н. А. Об уголовно-процессуальной и гражданско-процессуальной ответственности [Текст] / Н. А. Чечина, П. С. Элькинд // Сов. государство и право. -

1973.-№ 9.-С. 35-36.

2

Див.: Кожевников, С. Н. Государственное принуждение: особенности и содержание [Текст] / С. Н. Кожевников // Сов. государство и право. - 1978. - № 5. - С. 52-53.

умовно розділити на два поняття: родове — «примус у цивільному судочинстві» та видове — «процесуальний примус». Усю сферу при­мусу в цивільному судочинстві, виходячи із загальних теоретичних підходів, слід також структурувати на заходи юридичної відповідаль­ності та заходи захисту (відновлення) правопорядку, які не є формами юридичної відповідальності. При цьому, говорячи про юридичну від­повідальність у цивільному судочинстві як різновид правового при­мусу, слід відмітити, що підстави для застосування такого заходу правового примусу виникають у цивільному процесі, але вона потребує певних самостійних процедур реалізації відповідальності (криміналь­ної, адміністративної, дисциплінарної). Так, питання про притягнення особи до відповідальності за прояв неповаги до суду вирішується судом негайно після вчинення порушення, для чого у судовому засіданні із розгляду цивільної справи оголошується перерва (ч. З ст. 162 ЦПК). І тому в механізмі власне цивільного процесуального регулювання підстави існування процесуальної відповідальності відсутні. Виходячи з цього, не можна погодитись із пропозиціями щодо необхідності й до­цільності регламентації тих чи інших форм цивільної процесуальної відповідальності і, зокрема, виділяти таку її підставу, як зловживання процесуальними правами. Припускаючи існування цивільної проце­суальної відповідальності особи, що зловживає своїми процесуальни­ми правами або не виконує покладені на неї обов'язки, слід виходити з існування самостійного виду правопорушення — цивільного про­цесуального, однак законодавство такого не передбачає. При цьому встановлення процесуальної відповідальності має пов'язуватися з на­слідками нездійснення або неналежного здійснення особистого інте­ресу, що в цілому не відповідає теорії юридичної відповідальності. Крім того, примус щодо сторін та інших осіб, які беруть участь у спра­ві, і які мають юридичну заінтересованість у вирішенні справи, до реалізації своїх прав та виконання своїх обов'язків під загрозою за­стосування заходів процесуальної відповідальності, не відповідає ні методу правового регулювання цивільних процесуальних відносин, ні принципам цивільного процесу та протирічить загальній конструкції юридичної відповідальності.

Цивільний процесуальний примус — це сукупність передбачених ЦПК заходів примусового впливу, які покликані забезпечити виконан­ня обов'язків учасниками процесу та належне виконання завдань ци­вільного судочинства. Процесуальний примус включає різні за ступе­нем правові обмеження. Крім того, він повинен, по-перше, мати певні 462

межі ефективності в механізмі правового регулювання цивільних про­цесуальних правовідносин, тобто бути оптимальним за результатами свого правового впливу. По-друге, загальна спрямованість примусу повинна визначатися завданнями, які стоять перед судочинством як справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспо­рюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК).

Такий підхід має концептуальний характер і є підґрунтям для ви­сновку, що процесуальний примус у регулюванні цивільних процесу­альних відносин не може засновуватися на конструкції юридичної відповідальності. Разом з тим у сфері цивільного судочинства можуть бути використані і використовуються в межах їх ефективності такі заходи правового примусу, які спрямовані на захист правопорядку, тобто заходи захисту, які не мають характеру юридичної відповідаль­ності. До них належать скасування незаконних судових рішень, про­цесуальні тяжкості і превентивні заходи.

Найбільш характерною та специфічною формою процесуального примусу як різновиду заходів захисту (відновлення) правопорядку, є скасування або зміна незаконного або необгрунтованого судового рішення. Скасування або зміна незаконного або необгрунтованого рішення — це найбільш типова санкція, яка має примусовий, обов'язковий характер для режиму цивільного судочинства. Оскіль­ки в рішеннях об'єктивується воля суду, яка впливає на розвиток процесуальних відносин і через них — на матеріально-правову сфе­ру головних учасників процесу, то у поновленні режиму законності судочинства та правопорядку в цілому санкція скасування має най­більшу вагу. її потенціал полягає і в тому, що вона безпосередньо забезпечує реалізацію завдань, передбачених ст. 1 ЦПК. Ця санкція має більш загальне значення у правовому регулюванні, ніж інші про­цесуальні санкції, за цілями застосування. Значення вказаної санкції полягає в тому, що вона характеризує режим процесуального регу­лювання в цілому, максимально сприяє здійсненню функції право­суддя по цивільних справах, захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтер­есів юридичних осіб, інтересів держави'.

1 Див.: Комаров, В. В. Метод правового регулювання цивільних процесуальних

правовідносин [Текст] : автореф. дис канд. юрид. наук / В. В. Комаров. - X., 1980. -

С. 9.

Процесуальні тяжкості — специфічний для цивільного судочинства різновид процесуального примусу, який також не можна ототожнювати з процесуальною (юридичною) відповідальністю. Особливість проце­суальних тяжкостей полягає в тому, що вони покладаються на особу як наслідок здійснення належного їй права без додержання вимог проце­суального закону. До процесуальних тяжкостей належать: відмова у від­критті провадження (ст. 122 ЦПК), залишення позовної заяви без руху (ч. 1 ст. 121 ЦПК), повернення заяви (ч. З ст. 121 ЦПК), залишення за­яви без розгляду'(ст. 207 ЦПК), закриття провадження у справі (ст. 205 ЦПК), позбавлення праватадеякі інші процесуальні наслідки. Основний зміст регулювання цивільних процесуальних відносин виявляється саме в аспекті зазначених санкцій, які характеризують значну послабленість правового примусу в процесуальному регулюванні. Єдиним процесу­альним засобом, який дозволяє уникнути таких негативних наслідків для зацікавлених осіб, — це дотримання ними форм судочинства, які базуються на засадах змагальності та диспозитивності.

Превентивні заходи — заходи процесуального примусу, які засто­совуються для припинення протиправних дій або для запобігання їх негативним наслідкам. їх система закріплена у ст. 91 ЦПК. Вони не мають на меті покарання правопорушника, хоча й застосовуються у зв'язку з порушенням встановлених у суді правил або протиправно перешкоджають здійсненню цивільного судочинства.

Таким чином, уперше закріпивши на законодавчому рівні заходи про­цесуального примусу, їх зміст та систему (статті 90,91 ЦПК), законодавець звузив систему засобів процесуального примусу тільки до тих, які мають превентивну функцію. Усе це піддає сумніву необхідність виділення в окрему главу заходів процесуального примусу, оскільки в такому ви­гляді вони в цілому не відтворюють окремий інститут цивільного про­цесуального права. Глава 9 ЦПК має назву «Заходи процесуального при­мусу», а по суті в ній закріплені тільки превентивні заходи, які є лише одним із різновидів заходів процесуального примусу.

Відповідно до вигценаведеного, ознаками заходів процесуального примусу, які передбачені главою 9 ЦПК, є такі: 1) це різновид право­вого примусу; 2) їх застосування можливе тільки в рамках цивільного процесу; 3) суб'єктом застосування заходів процесуального примусу виступає суд; 4) види примусових процесуальних заходів визначені законом; 5) застосування заходів примусу допускається тільки до суб'єктів, вказаних у законі; 6) застосування заходів примусу здійсню­ється на підставі та в порядку, вказаному законом; 7) державно-владний 464

характер відносин; 8) процесуальний примус може виявлятися у фі­зичному або психологічному впливі на певного учасника судочинства;

9) примус застосовується на підставі процесуального акта-ухвали;

10) сфера застосування процесуального примусу має обмежений ха­рактер і в цілому не характеризує специфіку правового регулювання у сфері цивільного судочинства.

<< | >>
Источник: В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін.. Курс цивільного процесу: підручник / В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін. ; за ред. В. В. Комарова. - X.,2011. - 1352 с.. 2011

Еще по теме § 1. Поняття процесуального примусу:

  1. Стаття 268. Підстави і порядок застосування заходів процесуального примусу
  2. Наука цивільного процесу. Поняття, об’єкт і предмет цивільного процесу
  3. Принципи, що визначають процесуальну діяльність суду та осіб, які беруть участь у справі
  4. Поняття заходів процесуального примусу, підстави ‘іх застосування та види
  5. § 2. Передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин
  6. § 3. Елементи цивільних процесуальних правовідносин
  7. § 1. Поняття процесуального примусу
  8. Зміст
  9. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки (ч.З ст. 27 ЦПК). Чи передбачені в ЦПК заходи протидії зловживанню учасниками процесу своїми процесуальними правами та яким чином вони застосовуються?
  10. Поняття сторін в цивільному процесі. Права та обов'язки сторін
  11. Поняття, передумови і призначення цивільної процесуальної відповідальності
  12. 3.1. Здійснення потерпілим процесуальних прав на досудових та судових стадіях провадження справи
  13. Функціональна спрямованість діяльності кримінально-процесуальної суду та слідчого судді
  14. Функціональна спрямованість діяльності кримінально-процесуальної представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження
  15. Функція кримінального переслідування: поняття та сутність
  16. Функція захисту: поняття та сутність
  17. Кримінально-процесуальні функції вторинного рівня та їх реалізація в кримінальному провадженні
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -