§ 1. Поняття про третіх осіб

Крім сторін у результаті цивільної справи можуть бути заінтересо­вані й інші особи, які не є суб'єктами спору, переданого на розгляд і вирішення суду. Вони називаються третіми особами.

Цивільне процесуальне законодавство передбачає два види третіх осіб — ТрЄТі особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, та треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо пред­мета спору. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо пред­мета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгля­ду, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін. Вони мають усі про­цесуальні права і обов'язки позивача (ст. 34 ЦПК). Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рі­шення, якщо рішення у справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї зі сторін. Вони можуть бути залучені до участі в справі також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду (частини 1-2 ст. 35 ЦПК).

Інститут третіх осіб, як і інститут сторін, забезпечує захист прав, свобод та інтересів громадян і організацій. Разом з тим він має само­стійне значення. Інститут третіх осіб розрахований на захист прав, свобод та інтересів, відмінних і незалежних від прав, свобод та інте­ресів сторін. Правове становище третіх осіб у процесі посідають особи, які мають юридичний інтерес до справи, але інтерес, не рівноцінний інтересам сторін (позивача чи відповідача). Цей інтерес диференційова­ний і виражається в тому, що рішення суду безпосередньо стосується суб'єктивних прав та обов'язків третіх осіб чи, встановивши між сторо­нами відповідні правовідносини, побічно впливає на їх суб'єктивні права та обов'язки. Звідси — неоднорідний склад третіх осіб і відмін­ності в правовому становищі не тільки від сторін, а й між собою.

Таким чином, треті особи своєю юридичною заінтересованістю певною мірою близькі до правового становища сторін, але метою участі третіх осіб є все-таки захист своїх прав, відмінних і незалежних від прав сторін. Тому захист прав, відмінних та незалежних від прав сторін, — основна функція інституту третіх осіб у цивільному судо­чинстві.

Захист прав, відмінних і незалежних від прав сторін, — не єдина функція інституту третіх осіб. Участь третіх осіб у цивільному процесі, крім того, забезпечує більш швидкий розгляд цивільної справи, в яку вступають чи залучаються треті особи. Завдяки участі у справі третіх осіб відбувається більш повна концентрація доказового матеріалу, що допомагає не тільки захисту прав третіх осіб, але і правильному роз­гляду в цілому цивільної справи, порушеної первісним позивачем до відповідача. Незалучення до участі в справі третьої особи, заінтересо­ваної у вирішенні спору, тягне за собою не тільки порушення прав цієї особи, а й недоліки в дослідженні фактичних обставин справи.

Інститут третіх осіб у цивільному судочинстві — це специфічний інститут цивільного процесуального права, специфічна форма участі в процесі кількох заінтересованих осіб поряд із процесуальною спів­участю (ст. 32 ЦПК) і участю в одній справі належного чи неналежно­го відповідача (ст. 33 ЦПК).

Таким чином, треті особи в цивільному судочинстві — це особи, які вступили у розпочатий процес для захисту своїх суб'єктивних прав, свобод чи інтересів, відмінних від прав, свобод та інтересів позивача та відповідача.

Названі ознаки є характерними для третіх осіб по відношенню до сторін. Разом з тим між третіми особами, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, і третіми особами, які не заявляють са­мостійних вимог щодо предмета спору, є відмінності, які зумовлюють комплекс їх процесуальних прав та обов'язків і правове становище.