<<
>>

§ 2. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору

Згідно із статтями 34, 193 ЦПК треті особи, які заявляють само­стійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до початку судових дебатів, подавши позов до однієї чи обох сторін.

Вони користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спо­ру, заінтересовані у вирішенні справи і вступають у процес, порушений позивачем, оскільки вважають, що права чи законні інтереси, з при­воду яких виник спір між сторонами, належать їм. Заявляючи само­стійні вимоги щодо предмета спору, вони тим самим заявляють про наявність у них самостійних прав, відмінних та не залежних від прав сторін. Тому вступ у справу третьої особи, яка заявляє самостійні ви­моги, не тягне процесуальної співучасті на стороні позивача. Третя особа посідає автономне процесуальне становище поряд із позивачем, а тому інтереси третьої особи і первісних сторін протилежні та ви­ключають один одного.

При вступі у справу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, суд розглядає спільно дві вимоги (позивача та третьої особи), хоча ці вимоги могли б бути розглянуті і в різних судо­вих провадженнях. Причому обов'язковою умовою спільного розгляду вимог позивача та третьої особи, як випливає із ст. 34 ЦПК, є єдиний предмет спору. Цю умову необхідно враховувати для правильного ви­рішення питання про можливість прийняття заяви у третьої особи та її вступ у процес.

На думку одних науковців, предмет спору — це не тільки матері­альний об'єкт, з приводу якого виник спір між позивачем та відповіда­чем, а й правовідносини, з яких виник спір. Інші вважають, що пред­метом спору можуть бути і обов'язки з приводу володіння, користу­вання, розпорядження майном, особистими немайновими благами, виконання робіт, надання послуг, дій, що виникають із договорів купівлі-продажу, дарування тощо. Уявляється, що предметом спору про право цивільне завжди виступають спірні матеріальні правовідно­сини, а не об'єкти цивільних справ.

Цей висновок випливає із ст. 15 ЦПК, відповідно до якої суд розглядає справи по спорах, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Вирішуючи спори, суд встановлює наявність чи відсутність відпо­відних правовідносин і робить висновки про права та обов'язки сторін. Оскільки третя особа заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору сторін, то, природно, вона, як і самі сторони, заінтересована при роз­гляді та вирішенні справи в установленні наявності чи відсутності відповідних правовідносин і вирішенні справи по суті.

Отже, основою участі третіх осіб у справах, які вже перебувають у провадженні суду, є наявність у них самостійних вимог щодо пред­мета спору, а також характер, що виключає їх юридичну заінтересова­ність і з позивачем, і з відповідачем. Цей висновок має практичне значення для правильного вирішення судом (суддею) питання про до­пуск третьої особи до участі у справі.

Якщо третя особа пред'являє вимоги до позивача чи до відповіда­ча або до обох сторін, однак ці вимоги не направлені на предмет спору між сторонами, що знаходиться на розгляді суду, в допуску до участі у справі третій особі необхідно відмовити. Невиконання цього поло­ження призвело б до вступу в цивільну справу особи, яка не має від­ношення до предмета спору і не має юридичної заінтересованості в даній справі.

Наприклад, був би явною помилкою у спорі про виселення наймача через неможливість спільного проживання в будинку, що належить на праві особистої власності, допуск до участі у справі як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, іншого наймача, що просить відшкодувати збиток, завданий майну відповідачем; чи до­пуск до участі у справі про відібрання дитини як третьої особи, яка за­являє самостійні вимоги щодо предмета спору, особи, що не має право­вих підстав на її виховання, тобто юридично не заінтересованої.

У статті 34 ЦПК передбачено, що треті особи, які заявляють само­стійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити в справу, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін.

Ці особи мають усі про­цесуальні права і обов'язки позивача. Отже, формою вступу третьої особи у справу є звернення до суду з позовною заявою. Тому норми, які регулюють порядок подання позовної заяви та прийняття заяв у цивільних справах (статті 118-121 ЦПК), повинні застосовуватися й при вирішенні питання про прийняття заяви від третьої особи.

Так, позовна заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, повинна за змістом і формою відповідати закону (ст. 119 ЦПК). Третя особа повинна подати позовну заяву з копіями відповідно до кількості відповідачів. Позовна заява третьої особи, яка заявляє самостійні ви­моги щодо предмета спору, як і заява позивача у справі, оплачується судовим збором, також сплачуються витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Перелічені вимоги закону є необхідною умовою дотримання по­рядку вступу третьої особи у справу.

У процесуальній літературі ставиться рідко, а вирішується не­однаково питання про процесуальні наслідки недотримання вимог закону про порядок подання позовної заяви третьої особи про вступ у справу, хоча це питання має принципове практичне значення, а його правильне вирішення гарантує третій особі право на судовий захист.

Чинне законодавство це питання прямо не регулює, однак вказівка у ст. 34 ЦПК на форму вступу в справу третьої особи, яка заявляє само- 312

стійні вимоги щодо предмета спору, дозволяє зробити висновок про те, що при вирішенні питання про допуск третьої особи в справу по­винен застосовуватися або інститут залишення заяви без руху (ст. 121 ЦПК), або інститут відмови у прийнятті заяви (ст. 122 ЦПК).

Однак слід підкреслити, що процесуальне законодавство в цій частині потребує вдосконалення у зв'язку з тим, що стосовно третіх осіб інститути залишення заяви без руху й відмови у прийнятті заяви достатньою мірою не узгоджені. Лише ч. 9 ст. 193 ЦПК говорить про те, що позовну заяву від третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, подану після початку судових дебатів, суд своєю ухвалою повертає заявнику.

Якщо позовна заява третьої особи не відповідає вимогам закону чи не сплачені судові витрати, то є підстави ставити питання про залишен­ня заяви без руху (ст. 121 ЦПК). Разом з тим слід мати на увазі, що треті особи вступають у вже розпочатий процес іншими особами і роз­гляд між ними спору не можна ставити в повну залежність від виправ­лення недоліків позовної заяви третьої особи. Тому застосування інсти­туту залишення заяви без руху і надання третій особі строку для ви­правлення недоліків у заяві чи сплати судових витрат процесуально виправдано, якщо цей строк не перебільшує строку розгляду цивільних справ (ст. 157 ЦПК). Якщо заява третьої особи про вступ у справу по­дана в судовому засіданні, однак не відповідає вимогам закону чи не оплачена державним митом і немає можливості відкласти розгляд спра­ви на підставах, передбачених ст. 191 ЦПК, то розгляд спору між пер­вісними сторонами ставити в залежність від виправлення недоліків позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, та відкла­дати розгляд справи не можна. У даному випадку необхідно відмовити у прийнятті позовної заяви третьої особи. Попри всю універсальність ст. 122 ЦПК, яка передбачає підстави для відмови в прийнятті заяви, жоден з її пунктів не можна застосувати відносно процесуальної ситуа­ції, яка розглянута. Вихід тут бачиться в доповненні ст. 122 ЦПК.

Крім дотримання порядку подання позовної заяви, умовою допус­ку третьої особи у справу є наявність у неї права на звернення до суду, яке залежить від наявності передбачених законом підстав (ст. 122 ЦПК). Наприклад, у прийнятті позовної заяви третьої особи слід від­мовити, якщо є таке, що набрало законної сили, постановлене по спо­ру між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, рі­шення суду чи ухвала суду про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін; якщо у провадженні суду є справи по спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, та в деяких інших випадках.

Таким чином, наявність у третьої особи самостійних вимог щодо предмета спору та юридичної заінтересованості у вирішенні справи, порушеної первісним позивачем, дотримання порядку звернення в суд і наявність права на пред'явлення позову в сукупності складають умо­ви для прийняття позовної заяви третьої особи й допуску її в справу. Іншого законодавство не містить.

У юридичній літературі зустрічаються й інші міркування. Напри­клад, стверджується, що при вирішенні питання про допуск цих осіб у процес суд повинен виходити також із доцільності спільного роз­гляду основного позову та позову третьої особи. З цим погодитися не можна.

Треті особи можуть вступити у справу тільки за своєю ініціати­вою.

Згідно із ст. 130 ЦПК під час проведення попереднього судового засідання суддя, зокрема, вирішує питання про склад осіб, які брати­муть участь у справі. Стосовно третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги, це, зокрема, означає, що суддя може повідомити третю особу про наявність у провадженні суду справи, у вирішенні якої заінтересо­вана третя особа. Залучати третю особу в справу суддя не може.

Вступ третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо пред­мета спору, а також відмова в допуску до участі у справі повинні оформлятися ухвалою суду (судді). За змістом закону (ст. 293 ЦПК) на ухвалу суду (судді) про допуск третьої особи не може бути подана апеляційна скарга. Щодо можливості оскарження ухвали про відмову в допуску третьої особи в процес між первісними сторонами, то в лі­тературі з цього приводу даються різні рекомендації.

На думку одних вчених, третя особа не може подати апеляційну скаргу на ухвалу суду, якщо їй відмовлено в допуску до участі в про­цесі між первісними сторонами, оскільки в цих випадках третя особа не обмежена можливістю здійснювати своє право на захист шляхом пред'явлення самостійного позову поза процесом між первісними сторонами. Існує і протилежна думка. Дійсно, з одного боку, відмова у прийнятті позовної заяви (у відкритті провадження у справі) третьої особи не заважає можливості захисту своїх прав; з другого боку, ст.

293 ЦПК передбачає можливість оскарження ували суду про відмову у від­критті провадження у справі. За систематичним тлумаченням закону треба застосовувати ст. 122 ЦПК.

Вступивши у справу із самостійними вимогами, третя особа по­сідає становище, наближене до становища позивача. Після вступу в справу третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, справа за клопотанням цієї особи розглядається спочатку.

Інколи третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги, змішують зі співпозивачами, що вступили у справу після її порушення. Однак співпозивачі, на відміну від третіх осіб, не пред'являють жодних вимог до позивача. Інтереси співпозивачів не виключають один одного, ви­моги ж третьої особи завжди виключають вимоги позивача.

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги, вступає в справу шляхом подання позовної заяви. Виникає питання про те, хто із сторін у справі є відповідачем за позовом третьої особи. У ЦПК говориться, що третя особа може пред'явити позов до однієї чи обох сторін (ст. 34).

У юридичній літературі заперечується обґрунтованість норми, яка закріплена у ст. 34 ЦПК. Одні автори висловлюють думку, що відпо­відачами за позовом третьої особи завжди є дві сторони. Інші вважають, що відповідачами за позовом третьої особи можуть бути дві сторони разом чи тільки позивач, а звернення із позовом тільки до відповідача неможливе.

Дане питання має принципове значення. Залежно від того, хто за­лучений третьою особою як відповідач, повинні розподілятися судові витрати і формулюватися рішення суду в справі. Суд (суддя) повинен приймати заяву третьої особи лише в тому випадку, коли в ній конкрет­но вказано відповідача (ст. 119 ЦПК).

На нашу думку, ст. 34 ЦПК є обґрунтованою та передбачає всі можливі випадки визначення відповідачів за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Найбільш частими є випадки, коли третя особа пред'являє позов до обох сторін. Так, Ф. звернулась із позовом про виселення із житла С. та Н. як піднаймачів. Відповідачі пред'явили зустрічний позов про визнання за ними права на кімнату, яку вони займали. Виконком всту­пив у справу із самостійними позовними вимогами до Ф. про виселен­ня як особи, що втратила право на займану житлову площу, а до С. та

Н. — про виселення як тимчасових жильців. Тут вимоги третьої особи щодо позивача і відповідачів у первісному позові мають самостійний предмет і самостійні підстави.

Третя особа також може пред'явити позов тільки до позивача. Так, II. залишив заповіт, де вказав, що все майно, яке залишиться після його смерті, він заповідає дочці І. Виконавцем заповіту був призначений 3.,

який відмовився видати майно. І. пред'явила в суд позов до 3. про передачу майна покійного батька.

Друга дочка покійного Е. вступила у справу як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги, пред'явивши позов до І. про визнання за­повіту недійсним і визнання права на спадкоємне майно.

Тут третя особа заінтересована лише у визнанні права власності на спадкоємне майно і не ставить перед виконавцем заповіту питання про передачу майна.

Можливими є випадки, коли треті особи звертаються до суду з по­зовом до відповідача. На практиці з такими випадками доводиться зустрічатися у спорах про віндикацію майна. У випадку, коли первісний позов пред'явлено до відповідача з метою віндикації майна і третя особа заявляє самостійні вимоги, вона повинна їх адресувати тільки відповідачеві. Оскільки мета віндикаційного позову полягає у переда­чі майна власнику, а самі речі знаходяться у відповідача, то він і пови­нен бути відповідачем за позовом третьої особи.

<< | >>
Источник: В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін.. Курс цивільного процесу: підручник / В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін. ; за ред. В. В. Комарова. - X.,2011. - 1352 с.. 2011

Еще по теме § 2. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору:

  1. Стаття 53. Треті особи
  2. Стаття 54. Права та обов'язки третіх осіб
  3. Стаття 173. Особливості провадження у справах щодо уточнення списку виборців
  4. Виникнення, розвиток, зліша і припинення цивільних процесуальних правовідносин
  5. 3,1. Участь у справі органів державної влади та місцевого самоврядування для подання висновків та висловлення своєї думки щодо вирішення справи по суті
  6. Треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору між сторонами
  7. Стаття 34. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору
  8. Стаття 35. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору
  9. Стаття 36. Порядок залучення до участі у справі або вступу в справу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог
  10. Стаття 40. Особи, які можуть бути представниками
  11. § 2. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору
  12. § 3. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору
  13. § 2 . Умови заочного розгляду справи
  14. У позовній заяві крім відповідача позивач указав про третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Чи зобов'язаний суд у такому разі притягувати цю особу для участі у справі в будь-якому випадку?
  15. Що означає положення ч. З ст. 36 ЦПК про те, якщо від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не надійшло повідомлення про згоду на участь у справі, справа розглядається без неї?
  16. В якому провадженні (позовному чи окремому) підлягає розгляду вимога про встановлення факту володіння фізичною особою нерухомістю на праві власності?
  17. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору
  18. З. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору
  19. 16. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору (поняття, підстави і процесуальний порядок вступу в справу). їх відмінність від співпозивачів.
  20. 17. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (поняття, підстави і процесуальний порядок вступу в справу). їх відмінність від співучасників.
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -