Мета та підстави участі у цивільному процесі

Загальні правила участі у цивільному процесі органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначе­ні у ст. ст. 45-46 ЦПК України.

У цивільному процесуальному законодавстві закріплений принцип диспозитивності цивільного судочинства, однак в окремих випадках за­кон свідомо допускає відхилення від цього правила, зважаючи на необ­хідність захисту інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства та держави.

Наприклад, відповідно до п. 1 ст. 165 CK України, право на звернен­ня до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають:

• один із батьків

• опікун

• піклувальник

• особа, в сім’ї якої проживає дитина

• заклад охорони здоров’я або навчальний заклад, в якому вона пе­ребуває

• орган опіки та піклування

• прокурор,

• а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років

У даному випадку справа розглядатиметься у порядку позовного провадження, тому постає питання про особу позивача у ній, тобто, хто виступає тією особою, чиї права, свободи чи законні інтереси захища­ються. Видається, що цією особою є сама дитина, причому тільки з 1 сі­чня 2004 року (моменту набрання чинності Сімейним кодексом Украї­ни) визначено можливість саме цієї особи (неповнолітнього) звернутися до суду за захистом своїх прав. Усі ж інші особи, визначені ст. 165 CK України, не мають у справі матеріально-правової заінтересованості, оскільки не захищають особистих інтересів.

Виходячи із закріпленої у Конституції України соціальної сутності держави, утвердження і забезпечення прав і свобод людини проголоше­но головним обов’язком держави, а права і свободи людини та їх гаран­тії визначають зміст і спрямованість її діяльності (ст.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 р. № 2^{[18] [19] говориться, що у випад­ках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та осо­би, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні чи суспільні інтереси та брати участь у цих справах. Такі випадки передбачені, зокрема, в законах України від 23 грудня 1997 року «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», від 5 листопада 1991 року «Про прокуратуру»[20] [21] [22], від 25 червня 1991 ро­ку «Про охорону навколишнього природного середовища», від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів», від 3 липня 1996 ро­ку «Про рекламу»[23] тощо. Таким чином, суд, вирішуючи питання про прийом заяви до розгляду повинен керуватись нормою відповідного закону.}

Метою участі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, є захист прав, свобод та інтересів іншої особи, з якою цей орган чи особа не перебувають у відносинах представництва. Для деяких органів чи осіб така діяльність складає час­тину повноважень (Уповноважений Верховної Ради України з прав лю­дини, органи опіки та піклування та ін.). Для інших — це право може бути надане вказівкою закону (наприклад, представник психіатричного лікувального закладу у справах про обмеження фізичної особи у дієзда­тності чи визнання її недієздатною).

Ініціюючи цивільний процес (розгляд справи), Уповноважений Вер­ховної Ради з прав людини, органи державної влади, місцевого самов­рядування повинні надати суду документи, які підтверджують наявність поважних причин, що унеможливлюють звернення до суду самих гро­мадян.

Досить широкими повноваженнями, особливо після прийняття За­кону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів Украї­ни з питань удосконалення діяльності прокуратури» від 18 вересня 2012 р. наділені органи прокуратури.

Згідно зі ст. 45 ЦПК України прокурори в цивільному процесі наді­лені правом представляти інтереси громадян і держави.

При представництві інтересів громадян, прокурор в рамках повно­важень, визначених законом, має право звертатись до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом, вступати в спра­ву, провадження по якій відкрито за позовом інших осіб на будь-якій стадії її розгляду.

Якщо відповідний орган чи особа захищають у цивільному судочин­стві особисті інтереси, то вони займають процесуальне становище сто­рони чи третьої особи з наділенням їх відповідним правовим статусом, визначеним цивільним процесуальним законодавством.

Підстави участі у цивільному процесі органів та осіб, які захищають права, свободи та інтереси інших осіб, слід поділяти на нормативні та фактичні.

Нормативною підставою участі у цивільному процесі органів та осіб, яким надано право захищати інтереси інших осіб, є норми циві­льного процесуального й інших галузей права, які надають їм повно­важення захищати права та інтереси інших осіб. Наприклад, правови­ми підставами участі прокурора у цивільному процесі є Конституція України (ст. ст. 121-123), Закон України «Про прокуратуру», ЦПК України, а також норми галузевого законодавства, накази Генерально­го прокурора України.

Фактичною підставою може виступати ініціатива цих органів чи осіб, закріплена у поданій до суду заяві, або постановлена судом ухвала про залучення до участі у справі відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, прокурора та ін.

Органи та особи, яким надано право захищати інтереси інших осіб, належать до осіб, які беруть участь у справі та мають юридичну заін­тересованість. Характер їхньої заінтересованості не особистий, а, як правило, службовий, посадовий, отже вони не мають матеріально- правової заінтересованості. Тому, наприклад, у разі участі прокурора застосовуються положення щодо можливості заявления йому відводу (самовідводу).

7.2.