Чи потрібно в резолютивній частині рішення суду перелічувати, в яких саме позовних вимогах позивачу в задоволенні відмовлено?
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.215 ЦПК у резолютивній частині рішення суду, зокрема, зазначається: висновки суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновки суду по суті задоволених вимог.
Таким чином, якщо позивачем заявлений позов, що складався з кількох позовних вимог, то в резолютивній частині можливо зазначити наступне: 1) про відмову в задоволенні позову, перелічивши всі заявлені вимоги або 2) про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Якщо ж у позові заявлена одна"вимога, наприклад, про відшкодування майнової шкоди на 2000 грн., то при задоволенні позову на 1000 грн. достатньо зазначити першим абзацом про часткове задоволення позову, а другим абзацом - про стягнення на користь позивача з відповідача 1000 грн. і надалі зазначати про відмову в задоволенні позову на решту 1000 грн. не потрібно.
Так, невірно поступив суд в наступній справі. К. звернувся з позовом до комунального закладу охорони здоров'я "Обласний госпіталь для інвалідів війни" про відшкодування моральної шкоди в розмірі 100000 грн. Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 13.02.2007 р. позов задоволено частково, на користь позивача з відповідача стягнуто моральну шкоду в розмірі 10000 грн., в задоволенні інших позовних вимог (90000 грн.) відмовлено (Архів апеляційного суду Харківської області. - Рішення суду від 26.06.2007р. у справі № 22-Ц-2487).
Чітке зазначення резолютивної частини рішення суду має важливе значення, оскільки згідно зп. 5ч. Іст.311 або п. 5 ч. 1 ст. 338 ЦПК, якщо суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції, то рішення підлягає обов'язковому скасуванню відповідно в апеляційному чи касаційному порядку з направленням справи на новий розгляд.
Наведемо такий спірний приклад із судової практики, який виник, зокрема, через викладення змісту резолютивної частини при відмові в позові.
К.
звернулася до Верховного Суду України із касаційною скаргою на ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 14.07.2005 р., якою скасоване рішення Вінницького районного суду від 21.04.2005 р. про відмову в задоволенні позову Б. до К. та Вінницько-Хутірської сільської ради про визнання рішень незаконними та поновлення прав землекористувача, а справу направлено до районного суду.Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що судом неповно з'ясовані обставини справи, не надано оцінки доказам, не уточнено позовні вимоги В. та не всі вони розглянуті, а тому справа підлягає направленню на новий розгляд.
У ході розгляду касаційної скарги було встановлено наступне. Підстави для скасування рішення суду в апеляційному порядку і передачі справи на новий розгляд на час апеляційного розгляду справи були визначені ст. 307 ЦПК 1963 р., таких підстав в ухвалі апеляційного суду не наведено.
Відповідно до вимог ст. 309 ЦПК 1963 р. неповне з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи визначено як підстави для скасування рішення і ухвалення нового рішення судом апеляційної інстанції.
Посилання апеляційного суду на те, що судом першої інстанції не розглянуті всі позовні вимоги Б. є безпідставним, оскільки рішенням суду відмовлено у задоволенні позову в повному обсязі, а також не вказувала на ці обставини й позивачка в апеляційній скарзі.
За таких обставин Верховний Суд України своєю ухвалою від 19.01.2006 р. скасував ухвалу апеляційного суду Вінницької області і направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (Ухвала ВСУвід 19.01.2006р. у справі № 6-19454 кс 05).