Чи мають преюдиціальне значення обставини, встановлені не рішенням суду, а ухвалою суду?

У ч. З ст. 61 ЦПК зазначено, що не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено обставини судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили.

Як вбачається з цього правила, законодавець використав формулу "судове рішення", яке згідно зі ст. 208 ЦПК є родовим визначенням і викладається у двох формах: ухвали і рішення. Тому преюдиціальне значення можуть мати й обставини, встановлені ухвалою суду, що набрала законної сили.

Наприклад, відповідач, заперечуючи проти позову, може посилатися на встановлений ухвалою суду, що набрала законної сили, факт відмови позивача від позову, який є тотожним пред'явленому повторно. Така ухвала буде мати преюдиціальне значення, в силу якої суд повинен відмовити у відкритті провадження у справі, або закрити провадження у справі (п. 2 ч. 2 ст. 122, п. 2 ст. 205 ЦПК).

Разом з тим, не може вважатися преюдиціальною ухвала суду про повернення позову, наприклад, унаслідок визнання позову неподаним, оскільки спеціальна норма права - ч. 5 ст. 121 ЦПК - передбачає право позивача на повторне звернення до суду із заявою, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви. Крім того, у даному випадку обставини повторної позовної заяви будуть іншими, уточненими. Зазначене стосується й залишення заяви без розгляду (ч. 2 ст. 207 ЦПК).