модуль 6. застосування примусових заходів виховного характеру

ЦІЛІ, СТРУКТУРА МОДУЛЯ, ПРОЦЕДУРА ПРОВЕДЕННЯ

ЦІЛІ:

• розглянути передбачені законодавством України підстави для застосування примусових заходів виховного характеру, в тому числі й їх застосування внаслідок звільнення від кримінальної відповідальності та покарання;

• розглянути проблемні питання судової практики, пов'язані із застосуванням примусових заходів виховного характеру;

• засвоїти на практиці процедуру та вимоги до звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності та покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру.

СТРУКТУРА МОДУЛЯ

ПРОЦЕДУРА ПРОВЕДЕННЯ

ТЗ Тренер звертається до слухачів:

«Окремою піде тавою для звільнення неповнолітніх від кримінального переслідування є зас тосування щодо них примусових заходів виховного характеру. Такі заходи можуть бути застосовані як у результаті звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 97 КК), так і в результаті звільнення від покарання (с т. 105 КК).»

Тренер демонструє слайд 40:

слайд 40

особливості здійснення кримінальних проваджень щодо неповнолітніх

особливості відмежування застосування

ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ ВИХОВНОГО ХАРАКТЕРУ

• до осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності;

• до суб’єктів злочинів.

Тренер коментує слайд 40:

«Слід зазначити, що примусові заходи виховного характеру можуть бути застосовані до неповнолітніх, які досягли віку кримінальної відповідальносте, та неповнолітніх, які не досягли віку кримінальної відповідальносте.

Означені випадки слід відрізняти між собою як за правовими підставами, так і за порядком їх застосування. Зокрема:

До неповнолітніх, які не досягли віку кримінальної відповідальності (слід враховувати положення ст. 22 КК: наприклад, залишивши поза увагою приписи ст. 22 КК про загальний та знижений вік кримінальної відповідальності, Пирятинський районний суд Полтавської області засудив за ч. 1 ст. 289 КК неповнолітнього Л, 1998 року народження, якому на день вчинення злочину виповнилося лише 15 років, та на підставі частин 1, 2 ст. 105 КК звільнив його від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру, передавши під нагляд батьку. Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 13 лютого 2014 року вирок щодо Л. скасовано, провадження закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК за відсутністю складу злочину, Л. передано під нагляд батька), незалежно від тяжкості учиненого ними суспільно-небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, за клопотанням прокурора ухвалою суду можуть бути застосовані примусові заходи виховного характеру.

При цьому необхідно враховувати спеціальні вимоги судового розгляду клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, які не досягли віку кримінальної відповідальності, встановлені ст. 501 КПК, згідно з якою суд при вирішенні питання про застосування примусових заходів виховного характеру має з’ясувати:

1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння;

2) чи вчинено це діяння неповнолітнім у віці від одинадцяти років до настання віку, з якого настає кримінальна відповідальність за це діяння;

3) чи слід застосувати до нього примусовий захід виховного характеру і якщо слід, то який саме.

Якщо під час судового розгляду не буде доведено однієї із зазначених обставин, суд зобов’язаний постановити ухвалу про відмову у застосуванні примусових заходів виховного характеру і закрити кримінальне провадження.

Якщо ж означені обставини буде доведено, суд своєю ухвалою застосовує примусові заходи виховного характеру, (посилання на звільнення від кримінальної відповідальності у даному випадку є неправильним, оскільки особа не є суб’єктом злочину, а отже, не може бути притягнута до кримінальної відповідальності та, відповідно, звільнена від неї).

До неповнолітніх, які досягли віку кримінальної відповідальності. Неповнолітній може бути звільнений від кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 97 КК) із застосуванням примусових заходів виховного характеру за умови, що:

• він вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості;

• його виправлення можливе без застосування покарання.

Положення зазначеної частини статті кореспондують з ч. 1 ст.497 КПК, яка визначає умовами застосування примусових заходів виховного характеру такі: 1) існування висновку прокурора про можливість виправлення неповнолітнього без застосування кримінального покарання; 2) кримінальне провадження здійснюється стосовно неповнолітнього, який обвинувачується у вчиненні вперше кримінального проступку, злочину невеликої тяжкості або необережного злочину середньої тяжкості.

Іншими словами, при прийнятті рішення щодо звільнення особи від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру слід посилатися на ч. 1 ст. 97 КК та ч. 1 ст. 497 КПК.

Посилання на означену норму процесуального закону при прийнятті рішення про звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру є таким, що не відповідає нормам процесуального закону.»

Тренер демонструє слайд 41:

слайд 41

особливості здійснення кримінальних проваджень щодо неповнолітніх

умови звільнення неповнолітнього від ПОКАРАННЯ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ ВИХОВНОГО ХАРАКТЕРУ (СТ. 105 KK)

• неповнолітній вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості;

• неповнолітній щиро розкаявся;

• поведінка неповнолітнього після вчинення злочину була бездоганною;

• на момент постановлення вироку неповнолітній

не потребує застосування покарання.

Тренер коментує слайд 41:

«Умовами звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК) є такі:

• неповнолітній вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості (злочин середньої тяжкості може бути й умисним, відсутня вимога щодо вчинення особою вперше);

• неповнолітній щиро розкаявся;

• поведінка неповнолітнього після вчинення злочину була бездоганною;

• на момент постановлення вироку неповнолітній не потребує застосування покарання.

Рішення про звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру приймається за результатами судового розгляду в обвинувальному вироку суду.

Примусові заходи виховного характеру можуть бути застосовані як на підставі клопотання прокурора (ч. 1 ст. 497 КПК), так і безпосередньо судом із власної ініціативи (абз. 5 п. 10 листа ВССУ).

Суд вправі призначити неповнолітньому як один, так і кілька зазначених вище примусових заходів виховного характеру (ч. 3 ст. 105 КК). При цьому суд має враховувати положення пунктів 12.1 та 12.2 Мінімальних стандартних правил ООН стосовно заходів, не пов’язаних з тюремним ув’язненням (Токійських правил). Якщо компетентний орган визначає умови, яких повинен дотримуватися правопорушник, потрібно враховувати як інтереси суспільства, так і інтереси та права правопорушника і жертви.

Умови, що підлягають виконанню, повинні бути практичними, точними і, за можливості, нечисленними, бути спрямованими на збільшення ймовірності реінтеграції правопорушника у суспільство з урахуванням інтересів жертви.»

Тренер демонструє слайд 42:

слайд 42

особливості здійснення кримінальних проваджень щодо неповнолітніх

ЗАСТЕРЕЖЕННЯ

Може бути зроблено шляхом роз>яснення судом неповнолітньому наслідків його дій - шкоди, завданої охоронюваним законом правам особи (осіб), інтересам суспільства або держави, та оголошення неповнолітньому осуду за ці дії, а також попередження про більш суворі правові наслідки, які можуть настати в разі продовження ним протиправної поведінки чи вчинення нового злочину.

Тренер коментує слайд 42:

«Зміст даного примусового заходу виховного характеру КК не розкриває. У п. 5 постанови Пленуму ВСУ від 15 травня 2006року № 2 «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» вказано, що роз’яснення може бути зроблено шляхом роз’яснення судом неповнолітньому наслідків його дій - шкоди, завданої охоронюваним законом правам особи (осіб), інтересам суспільства або держави, та оголошення неповнолітньому осуду за ці дії, а також попередження про більш суворі правові наслідки, які можуть настати в разі продовження ним протиправної поведінки чи вчинення нового злочину.»

Тренер демонструє слайд 43:

слайд 43

особливості здійснення кримінальних проваджень щодо неповнолітніх

обмеження дозвілля і встановлення ОСОБЛИВИХ ВИМОГ ДО ПОВЕДІНКИ НЕПОВНОЛІТНЬОГО

Різновиди: обмеження перебування поза домівкою в певний час доби; заборона відвідувати певні місця, змінювати без згоди органу, який здійснює за ним нагляд, місце проживання, навчання чи роботи, виїжджати в іншу місцевість; покладення обов’язку продовжити навчання, пройти курс лікування (за наявності хворобливого потягу до спиртного або в разі вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів) тощо.

Зазначений перелік є орієнтовним та не є вичерпним.

Тренер коментує слайд 43:

«Як і у випадку із застереженням, КК не містить детальних положень, які б розкривали зміст вказаного різновиду примусового заходу виховного характеру. Така інформація міститься у п. 6 постанови Пленуму ВСУ від 15 травня 2006 року № 2 «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру», відповідно до якого обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог щодо поведінки неповнолітнього (п. 2 ч. 2 ст. 105 КК) слід розуміти як: обмеження перебування поза домівкою в певний час доби; заборону відвідувати певні місця, змінювати без згоди органу, який здійснює за ним нагляд, місце проживання, навчання чи роботи, виїжджати в іншу місцевість; покладення обов’язку продовжити навчання, пройти курс лікування (за наявності хворобливого потягу до спиртного або в разі вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, і'х аналогів) тощо.

Зазначений перелік є орієнтовним та не є вичерпним. Суду, застосовуючи цей різновид примусових заходів виховного характеру, доцільно обмежувати ті різновиди дозвілля, які сприяли або створювали умови для вчинення злочину, і встановлювати такі вимоги до поведінки, які можуть вплинути на перевиховання неповнолітнього або ж іншим чином унеможливити подальше вчинення ним правопорушень.»

Тренер демонструє слайд 44:

слайд 44

особливості здійснення кримінальних проваджень щодо неповнолітніх

ПЕРЕДАЧА неповнолітнього під нагляд

• Допускається лише за наявності даних про те, що батьки чи осіби, які їх заміняють здатні забезпечити позитивний виховний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою.

• Строк нагляду суд встановлює з урахуванням конкретних обставин справи та мети виправлення неповнолітнього.

Тренер коментує слайд 44:

«Розглянемо такий примусовий захід виховного характеру як передача неповнолітнього під нагляд, зокрема батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на 'їхнє прохання. Відповідно до п. 7постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» передача неповнолітніх під нагляд батьків чи осіб, які 'їх заміняють, допускається лише за наявності даних про те, що вони здатні забезпечити позитивний виховний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою.

Особами, які заміняють батьків, є, зокрема, усиновлювачі, опікуни і піклувальники. Питання про передачу неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх заміняють, суд повинен вирішувати з урахуванням даних, що 'їх характеризують. Неприпустимо передавати неповнолітнього під нагляд батька чи матері, які позбавлені батьківських прав, а також батьків чи інших осіб, які через свою поведінку не здатні позитивно впливати на нього. Хоча в законі не передбачено обов’язкове отримання згоди батьків або осіб, які 'їх заміняють, на передачу неповнолітнього 'їм під нагляд, суд має отримати таку згоду. Неповнолітнього можна передати під нагляд педагогічного (за місцем навчання) чи трудового (за місцем роботи) колективу - за згодою цього колективу, а також під нагляд окремих громадян - на 'їхнє прохання. При цьому як педагогічний чи трудовий колектив, так і окремий громадянин мають бути спроможні здійснювати виховний вплив на неповнолітнього, постійно й належним чином контролювати його поведінку та зобов’язані це робити. Строк нагляду, передбаченого п. 3 ч. 2 ст. 105 КК, суд встановлює з урахуванням конкретних обставин справи та мети виправлення неповнолітнього. Як свідчить практика, цей нагляд має здійснюватись протягом, як правило, не менше одного року, оскільки за коротшого строку він буде малоефективним (але не довше, ніж до досягнення особою повноліття).»

ТРЕНЕР звертає увагу на ТАКЕ:

«Результати аналізу судової практики свідчать про те, що у більшості випадків до неповнолітніх застосовується такий примусовий захід виховного характеру, які передача їх під нагляд батьків чи осіб, що їх замінюють, за наявності на це згоди осіб, під нагляд яких передається неповнолітній. Шляхом допиту у судовому засіданні цих осіб суди з’ясовують їх здатність здійснювати належний нагляд за поведінкою підлітка. Окрім цього, враховується думка представників служби та відповідного органу поліції, якщо такі беруть участь у судовому розгляді.

Однак не всі суди належним чином мотивують своє рішення. З ухвал не вбачається, що суди з’ясовували відомості про особу неповнолітнього, умови його життя та виховання, чи була згода батьків або трудового колективу про передачу їм під нагляд неповнолітніх. При цьому суди не завжди враховували характеристику батьків, яким передають неповнолітнього під нагляд.

Так, Ужгородським міськрайонним судом м. Ужгорода було винесено ухвалу, якою стосовно неповнолітньої обвинуваченої Л.Д. застосовано примусові заходи виховного характеру та передано її під нагляд батьків, звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК. При цьому з акта обстеження житлово-побутових умов проживання неповнолітньої Л.Д. вбачається, що проживає вона в задовільних умовах, однак спосіб життя сім’ї негативний, зокрема, мати не приділяє уваги вихованню неповнолітньої доньки.

У цьому випадку суддею не досліджено особу матері: не з’ясовано її соціальні зв’язки, їх стосунки з неповнолітньою, що дало б змогу впевнитись судді в тому, що мати може здійснювати належний вплив на неповнолітню.

Викладене також стосується ухвали Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області стосовно малолітнього К., 2000 року народження, що вчинив суспільно небезпечне діяння, передбачене ч. 2 ст. 186 КК, якого передано під нагляд матері К.Л. строком на два роки. В мотивувальній частині ухвали, досліджуючи матеріали, суд зазначив, що К. проживає з матір’ю. Разом із тим з наявної в матеріалах провадження довідки-характеристики вбачається, що мати вихованням сина не займається, навчанням сина не цікавиться, не користується авторитетом у нього.

За умови існування обставин, відображених у наведених прикладах судових рішень, підстав застосовувати примусовий захід виховного характеру щодо батьків, які позбавлені батьківських прав чи не здатні позитивно впливати на неповнолітнього через свою поведінку, немає. Такий висновок узгоджується із п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 2 «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру», відповідно до якого передача неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх заміняють (п. 3 ч. 2 ст. 105 КК), допускається лише за наявності даних про те, що вони здатні забезпечити позитивний виховний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою.

Крім цього, деякі суди не зазначають в ухвалах ідентифікуючу інформацію стосовно осіб, яким під нагляд передається неповнолітній. Так, ухвалою Підволочиського районного суду Тернопільської області до неповнолітньої М.О., 1998 року народження, було застосовано примусовий захід виховного характеру у виді передачі під нагляд батьків. Прийнявши відповідне рішення, суддя не зазначив у ньому прізвища, імена та по батькові осіб, яким передано неповнолітню під нагляд.»

ТРЕНЕР звертає увагу НД ТАКЕ:

«Із наведеного виплаває висновок, що суди часто необгрунтовано та поверхнево розглядали питання про застосування до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру, зокрема не враховували обставин та умов життя неповнолітнього.

Разом із тим у судовій практиці трапляються випадки, коли щодо неповнолітнього застосовано аналізований захід виховного характеру, під час відбування якого неповнолітній повторно вчиняє кримінальне правопорушення. Недопустимим за таких обставин є повторне застосування до цього ж неповнолітнього аналогічного заходу виховного характеру.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда за клопотанням прокурора стосовно малолітнього К., 1999 року народження, який вчинив суспільно небезпечне діяння, передбачене ч. 3 ст. 185 КК, застосовано примусовий захід виховного характеру у виді передачі під нагляд батька строком на один рік. Під час розгляду клопотання суд встановив, що батько неповнолітнього позитивно впливає на сина та зможе забезпечити постійний контроль за його поведінкою. Через невеликий проміжок часу ухвалою цього ж районного суду за клопотанням прокурора стосовно цього ж малолітнього К., який вчинив інше суспільно небезпечне діяння, передбачене ч. 2 ст. 185 КК, знову застосовано примусовий захід виховного характеру у виді передачі під нагляд батька К.С. строком на один рік. При цьому рішення суду містить аналогічну наведеній вище мотивацію, незважаючи на те, що малолітній фактично вийшов з-під контролю батька».

Тренер демонструє слайд 45:

слайд 45

особливості здійснення кримінальних проваджень щодо неповнолітніх

покладення обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків

• Можна застосовувати лише до неповнолітнього, який досяг 15 років, має майно чи кошти, що є його власністю, або самостійно одержує заробіток (заробітну плату, стипендію тощо).

• У постанові (ухвалі) суд повинен зазначити розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, та строки виконання цього рішення.

іЗ Тренер коментує слайд 45:

«Відповідно до п. 8 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» покладення обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків можна застосовувати лише до неповнолітнього, який досяг 15років, має майно чи кошти, що є його власністю, або самостійно одержує заробіток (заробітну плату, стипендію тощо). У постанові (ухвалі) суд повинен зазначити розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, та строки виконання цього рішення.»

Тренер демонструє слайд 46:

слайд 46

особливості здійснення кримінальних проваджень щодо неповнолітніх

НАПРАВЛЕННЯ неповнолітнього до спеціальної НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОЇ УСТАНОВИ

• Застосовується до тих неповнолітніх, які вийшли з-під контролю батьків чи осіб, які їх заміняють, не піддаються виховному впливу та не можуть бути виправлені шляхом застосування інших примусових заходів виховного характеру.

• У постанові судді чи ухвалі суду про направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи мають бути зазначені тип цієї установи (загальноосвітня школа соціальної реабілітації чи професійне училище соціальної реабілітації - залежно від віку неповнолітнього

та його загальноосвітньої підготовки) і строк його тримання там.

Тренер коментує слайд 46:

«Відповідно до цього заходу неповнолітнього направляють до спеціального навчально-виховного закладу: загальноосвітньої школи соціальної реабілітації (у випадку неповнолітніх віком від 11 до 14 років) або професійного училища соціальної реабілітації (у випадку неповнолітніх віком від 14 років). Учнів тримають у зазначених установах у межах установленого судом строку, але не більше трьох років. Відповідно до постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» до спеціальних навчально-виховних установ у якості примусового заходу виховного характеру направляють тих неповнолітніх, які вийшли з-під контролю батьків чи осіб, які 'їх заміняють, не піддаються виховному впливу та не можуть бути виправлені шляхом застосування інших примусових заходів виховного характеру.

Відповідно до п. 12 зазначеної постанови Пленуму ВСУ у постанові судді чи ухвалі суду про направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи мають бути зазначені тип цієї установи (загальноосвітня школа соціальної реабілітації чи професійне училище соціальної реабілітації - залежно від віку неповнолітнього та його загальноосвітньої підготовки) і строк його тримання там, який суд визначає відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 105 КК, враховуючи при цьому необхідність завершення учнем навчального року в школі чи професійної підготовки в училищі. Зазначати конкретну школу або училище та місце їх знаходження не потрібно, оскільки це питання вирішує відповідний орган освіти. Виняток можливий у випадку, коли необхідно убезпечити неповнолітнього від негативного впливу з боку батьків або осіб, які можуть схилити його до вчинення нових злочинів, і тому його доцільно направити до навчально-виховної установи, що знаходиться в іншій області (регіоні).»

ТРЕНЕР звертає увагу на ТАКЕ:

«Варто звернути увагу на те, що суди першої інстанції, застосовуючи примусові заходи виховного характеру, не вказують при цьому їх тривалість. Відповідно до ч. 3 ст. 105 КК тривалість примусових заходів виховного характеру встановлюється судом, який їх призначає.

Так, ухвалою Збаразького районного суду Тернопільської області неповнолітні Ж.Д., Б.Т. та Ф.М. звільнені від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 125 КК з передачею під нагляд батьків, але без встановлення строку тривалості заходів виховного характеру. Вирок не оскаржувався і набрав законної сили. Аналогічних помилок допускаються й суди інших регіонів. Так, Нововодолазький районний суд Харківської області ухвалою стосовно неповнолітнього М.І., 2003 року народження, який на момент скоєння злочину, передбаченого ч. 1 ст. 297 КК, не досяг віку кримінальної відповідальності, задовольнив клопотання прокурора про застосування до М.І. примусового заходу виховного характеру, передбаченого п. 3 ч. 2 ст. 105 КК, і передав його під нагляд педагогічного колективу Старовірівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Нововодолазької районної ради Харківської області. При цьому строк примусового заходу судом не було встановлено.

Разом із тим результати аналізу судової практики свідчать про існування протилежних випадків необгрунтованого правозастосування: визначення строку дії примусового заходу виховного характеру у тому випадку, коли закон такого визначення не вимагає.

Ухвалою Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області до малолітнього П., 2001 року народження., який вчинив суспільно небезпечне діяння, передбачене ч. 3 ст. 185 КК, застосовано захід виховного характеру у виді застереження строком на один рік. Оскільки ч. 3 ст. 105 КК передбачає визначення тривалості примусового заходу виховного характеру винятково щодо заходів, закріплених у пунктах 2, 3 ч. 2 ст. 105 КК, наведений приклад свідчить про неправильне застосування судом норми матеріального права.»