18.1. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру й примусового лікування

Розділ XIV Загальної частини КК присвячений проблемі примусових заходів медичного характеру й примусового лікування.

Хоча в основі і першого, і другого інституту лежить примусове лікування особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, підстави і правові наслідки їх застосування, а також коло осіб, до яких вони можуть бути застосовані, різні.

Примусові заходи медичного характеру полягають у призначеному за рішенням суду обов'язковому лікуванні від психічної хвороби (психічного розладу) особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене статтею Особливої частини КК.

Примусове лікування полягає у призначеному за рішенням суду обов'язковому лікуванні від хвороби, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб (СНІД, венеричні хвороби, туберкульоз тощо) особи, що відбуває покарання за вчинений злочин.

ви Пленуму Верховного Суду України від 03.06.2005 № 7 "Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування").

Примусові заходи медичного характеру і примусове лікування не є покаранням, хоча мають з ним певну схожість.

Вони, як і покарання, призначаються судом до осіб, що вчинили суспільно небезпечне діяння і є заходами державного примусу.

У той же час ці заходи не мають ознаки кари і призначаючи їх, суд не переслідує такої мети. Вони також не мають на меті виправлення особи, до якої застосовуються. Згідно зі ст. 92 КК мета примусових заходів медичного характеру полягає у обов'язковому лікуванні особи, до якої вони застосовані, а також у запобіганні вчинення нею суспільно небезпечних діянь. Такі діяння можуть носити і саморуйнуючий характер. Можна сказати, що таку ж мету переслідує і примусове лікування. У всіх випадках ці заходи націлені на соціалізацію особи, надання їй можливості реалізувати себе у подальшому житті.