Припинення шлюбу внаслідок його розірвання

За життя подружжя шлюб може бути припинено шляхом йо­го розірвання. Розірвання шлюбу може здійснюватися:

1) державним органом реєстрації актів цивільного стану (ст. 106, 107 СК);

2) судом (ст.

Розірвання шлюбу державним органом РАЦС. Відповідно до ч.1 ст. 106 СК розірвання шлюбу здійснюється державним орга­ном реєстрації актів цивільного стану за наявності двох умов:

а) подружжя не має неповнолітніх дітей;

б) існує взаємна згода подружжя на розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. З ст. 106 СК України шлюб розривається не­залежно від наявності між подружжям майнового спору. Такий підхід видається цілком виправданим. Відомо, що розгляд судами майнових спорів подружжя нерідко має тривалий характер. Що ж до їхніх особистих стосунків, то вони на момент звернення до суду, як правило, вже непоправно зруйновані. Тому немає сенсу штучно пов’язувати питання щодо майнового спору з питанням при­пинення шлюбу. Ніщо не завадить подружжю і після розірвання шлюбу розв’язувати спірні питання щодо майна в суді.

За наявності зазначених умов:

1) подружжя може подати одну спільну заяву до державного органу РАЦС про розірвання шлюбу (ч. 1 ст. 105 СК);

2) заяву про розірвання шлюбу до державного органу РАЦС може подати кожний із подружжя особисто (ч. 1 ст. 106 СК);

3) якщо один із подружжя через поважну причину не може особисто подати заяву про розірвання шлюбу до державного органу РАЦСу, таку заяву, нотаріально засвідчену або прирівняну до неї, від його імені може подати другий із подружжя (ч. 1 ст. 106 СК).

Відповідно до ч. 2 ст. 106 СК державний орган реєстрації ак­тів цивільного стану виносить постанову про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання спільної заяви подруж­жя, якщо вона не була відкликана.

Відповідно до ч. 1 ст. 107 СК шлюб може бути розірваний за заявою одного з подружжя, якщо другий з них:

а) визнаний безвісти відсутнім;

б) визнаний недієздатним;

в) засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менш як три роки.

Відповідно до п. 2 ст. 107 шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору.

Розірвання шлюбу за рішенням суду. Шлюб може бути розі­рваний у судовому порядку в таких випадках:

а) за спільною заявою подружжя, яке має дітей (ст. 109 СК);

б) за позовом, пред’явленим одним із подружжя, тобто за на­явності спору (ст. 110 СК).

У першому випадку мається на увазі добровільне розірвання шлюбу, коли ніхто з подружжя не заперечує проти припинення подру­жнього життя. Утім, якщо така сім’я має дітей, то розірвання шлюбу не може здійснюватися органами РАЦС. У цьому випадку розірвання шлюбу між подружжям традиційно здійснюється судом. Це викликано необхідністю забезпечення інтересів дітей у разі розпаду сім’ї.

Зауважимо, що СК закріплює нове правило щодо договірного регулювання багатьох аспектів відносин подружжя, які виникають у процесі розірвання шлюбу. Зокрема, у випадку розірвання шлюбу за рішенням суду за спільною заявою подружжя, яке має дітей, мо­жуть укладатися два види договору:

1) договір про те, з ким із подружжя будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов життя дітей братиме той із батьків, хто буде проживати окремо, і умови здійснення тим із батьків, який проживати­ме окремо, права на особисте виховання дітей (ч. 1 ст. 109 СК).

Зазначений договір неодмінно має містити умови щодо:

- місця проживання дитини;

- участі того з батьків, який проживає чи проживатиме окре­мо від дитини, у її утриманні;

- здійснення тим із батьків, який проживає чи проживатиме окремо від дитини, право на особисте її виховання.

Відповідно до ч. 1 ст. 109 СК зазначений договір має просту письмову форму. Виходячи з того, що він буде подаватися до суду разом із заявою подружжя щодо розірвання шлюбу, можна зробити припущення, що цей договір має бути затверджений судом на зра­зок мирової угоди. Підписання сторонами такого договору, як ви­пливає з ч. 1 ст. 109 СК, є правом, а не обов’язком подружжя;

2) договір про розмір аліментів на дитину (ч.

При визначенні правової природи договору про розмір алі­ментів на дитину виникають певні труднощі, зокрема:

1) співвідношення зазначеного договору з договором, перед­баченим ч. 1 ст. 109 СК (з ким із подружжя будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов життя дітей братиме той з батьків, хто буде проживати окремо і умови здійснення тим із батьків, який проживатиме окремо, права на особисте виховання дітей);

2) відсутність чіткого змісту договору. Законодавець як неодмінну умову визначає лише розмір аліментів на дитину;

3) співвідношення зазначеного договору з договором, передбаче­ним ч. 1 ст. 189 СК (договір про сплату аліментів на дитину), істотними умовами якого є розмір і строки виплати аліментів: «Стаття 189 СК передбачає можливість укладення батьками договору про сплату аліментів на дитину, визначивши в ньому розмір та строки випла­ти, що вносить неясність стосовно співвідношення зазначених норм СК, тобто й договір (ч. 2 ст. 109 СК) має місце лише при розірванні шлюбу за спільною заявою подружжя, яке має дітей, а ст. 189 СК розрахована на інші ситуації, чи ст. 189 СК поширюєть­ся на всі випадки, оскільки стосується аліментних обов’язків бать­ків щодо своїх дітей» (О. Сафончик).

Розірвання шлюбу за позовом, пред’явленим одним із под­ружжя (ст. 110 СК). Мова йде про відсутність згоди подружжя щодо цього питання, унаслідок чого розірвання шлюбу здійснюєть­ся за ініціативою лише одного з них. Крім подружжя позов про ро­зірвання шлюбу може подати також опікун недієздатного чоловіка або недієздатної дружини, якщо цього вимагають інтереси того з подружжя, хто визнаний недієздатним.

Загальний дозвіл щодо розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя має певні винятки. Відповідно до ч. 2 ст. 110 СК такий позов не може бути пред’явлений:

- протягом вагітності дружини;

- та протягом одного року після народження дитини.

Але зазначене правило має винятки:

1) звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу протя­гом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини можливе, якщо один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину щодо другого з подружжя або дитини (ч. 2 ст. 110 СК);

2) чоловік та дружина мають право пред’явити позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою (ч. З ст. 110 СК);

3) чоловік і дружина мають право пред’явити позов про розі­рвання шлюбу до досягнення дитиною одного року, якщо: а) бать­ківство щодо неї визнане іншою особою; б) за рішенням суду відо­мості про чоловіка як батька дитини виключено з актового запису про народження дитини (ч. 4 ст. 110 СК).

Якщо перешкод для пред’явлення позову про розірвання шлюбу немає, суд приймає позов та розглядає справу. При цьому він уживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не супе­речить моральним засадам суспільства (ст. 111 СК).

При розгляді справи суд з’ясовує фактичні взаємини подружжя, справжні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя (ч. 1 ст. 112 СК).

Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам од­ного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути зареє­строване в державному органі РАЦС за заявою колишньої дружини або чоловіка і засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу.

3.