Предмет і метод сімейного права

Сімейне право регулює певну частину суспільних відносин, які у своїй сукупності становлять предмет сімейного права. Вста­новлення предмета сімейного права дає змогу відповісти на питан­ня, яке коло суспільних відносин входить у сферу сімейно- правового регулювання.

У ч. 1 ст. 1 СК окреслено коло суспільних відносин, що ним регулюються, зокрема СК визначає засади шлюбу, особисті не- майнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виник­нення і зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів.

Зауважимо, що на думку окремих авторів, ст. 1 СК не повною мірою відбиває специфіку сімейних відносин, у результаті чого «сі­мейні відносини сприймаються як такі, що практично поглинають­ся відносинами цивільними, які згідно зі ст. 1 ЦК являють собою особисті немайнові та майнові відносини, побудовані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учас­ників» (Є. Харитонов).

Відносини, які становлять предмет сімейного права, з огляду на структуру СК умовно можна поділити на чотири групи:

1) відносини, які виникають у зв'язку зі вступом у шлюб, йо­го припиненням або визнанням недійсним. Так, у сімейному зако­нодавстві містяться норми, що встановлюють умови і порядок ре­єстрації шлюбу, підстави припинення шлюбу, порядок і наслідки визнання шлюбу недійсним, особисті немайнові та майнові відно­сини подружжя тощо;

2) відносини, які виникають між батьками і дітьми (усинов- лювачами і усиновленими). З огляду на те, що діти потребують відповідної підтримки та захисту, нормами сімейного права регу­люються насамперед відносини батьків і дітей щодо надання остан­нім утримання. Правової регламентації набули також відносини батьків і дітей щодо належного їм майна;

3) відносини, які виникають у зв'язку з улаштуванням дітей- сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

4) відносини між іншими членам сім'ї та родичами. Тобто це відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, пра­внуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та пад­черкою, пасинком, іншими членами сім'ї.

Таким чином, предмет сімейного права становлять особисті немайнові та майнові відносини, які випливають зі шлюбу, спорід­нення, усиновлення, опіки та піклування, прийняття дитини в сім'ю для виховання та з інших підстав, які не заборонені законом, не су­перечать моральним засадам суспільства і базуються на рівності та майновій самостійності їх учасників (І. Жилінкова).

Метод сімейного права - це сукупність засобів, прийомів, способів, за допомогою яких здійснюється юридичний вплив на вольову поведінку учасників сімейних відносин.

У праві виокремлюють два загальні методи правового регу­лювання: диспозитивний та імперативний.

Диспозитивний метод базується на координації цілей та ін­тересів учасників суспільних відносин, коли вони самі вільні при­ймати рішення щодо участі в цих відносинах. При цьому суб'єкти права мають змогу відступати від описаних у правових нормах форм стосунків, установлювати для себе основні та додаткові, тоб­то безпосередньо не передбачені юридичними приписами, права та обов'язки.

Імперативний метод базується на відносинах субординації. Для нього характерним є переважання обов'язків, обмеження ініці­ативи суб'єктів правовідносин щодо зміни положень юридичних приписів, а серед юридичних фактів, що зумовлюють виникнення правових відносин, переважають акти одностороннього волевияв­лення.

Зауважимо, що в сімейному праві використовується як імпе­ративний, так і диспозитивний метод правового регулювання (хоча останній переважає).

Особливості методу сімейно-правового регулювання:

1) юридична рівність учасників сімейних правовідносин - відносини виникають між юридично рівними сторонами, між яки­ми не існує стосунків влади і підкорення;

2) автономія волі учасників сімейних правовідносин - воля одного з учасників сімейних правовідносин не залежить від волі іншого, кожний самостійно на власний розсуд обирає відповідний варіант своєї поведінки;

3) диспозитивний розвиток у сімейно-правовому регулюванні - можливість вибору одного з варіантів поведінки з кількох визна­чених законом;

4) індивідуальне ситуаційне регулювання - надає можливість правозастосовчим органам приймати рішення з урахуванням конкрет­них життєвих обставин, більшість норм сімейного права потребує кон­кретизації при їх застосуванні (наприклад, зловживання батьківськими правами, неприязні стосунки, нетривале перебування у шлюбі тощо).

3.