Наявність у заявника цивільної процесуальної дієздатності

Таку умову здійснення права на звернення до суду, як наявність у особи дієздатності виокремлюють більшість учених-процесуалістів (М. Й. Штефан [244, с. 343], С. Я. Фурса [231, с.

Убачається за необхідне погодитися із таким твердженням науковця, адже саме наявність цивільної процесуальної дієздатності в заявника є необхідною умовою для виникнення саме процесуальних правовідносин. Хоча варто зазначити, що цивільна процесуальна дієздатність тісно пов’язана із цивільною дієздатністю особи.

Відповідно до ст. 29 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов’язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов’язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.

У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Цивільної процесуальної дієздатності набуває також неповнолітня особа, якій у порядку, встановленому цим Кодексом, надано повну цивільну дієздатність (указані правові приписи знайшли своє відображення й у ст. 48 проекту ЦПК України).

Норми, які регулюють цивільну процесуальну дієздатність містяться й у СК України. Згідно з ч. 1 ст. 18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.

З цього приводу З. В. Ромовська вказала, що новелою ст. 18 СК України є надання дитині, якій виповнилося чотирнадцять років, цивільної процесуальної дієздатності. Така дитина має право самостійно подати позовну заяву на захист свого права або інтересу [180, с. 58].

Л. А. Кондрат’єва також поділяє вказану вище точку зору науковця, зазначаючи, що неповнолітню особу, яка досягла чотирнадцяти років, у справах, що виникають із сімейних правовідносин, слід визнавати як самостійного суб’єкта цивільних процесуальних відносин, який наділений правом на звернення до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів у цивільному судочинстві [82, с. 4].

Ідеться про те, що у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах, неповнолітня особа може бути заявником та подавати заяву про встановлення такого факту з метою охорони своїх інтересів.

Однак видається за необхідне навести і зауваження В. М. Кравчука та О. І. Угриновської з приводу цієї умови здійснення права на звернення до суду. Так, на стадії відкриття провадження суд може з’ясувати обсяг дієздатності лише за віком позивача (заявника у справах окремого провадження відповідно). Проте в заяві вік не зазначається. Тому ця підстава для повернення заяви реально не може бути встановлена судом [85, с. 365].

Підсумовуючи викладене, варто зауважити, що вже на стадії відкриття провадження у справі про встановлення факту, що має юридичне значення в сімейних відносинах, заявник зобов’язаний довести наявність у нього загальних передумов права на звернення до суду властивих усім справам окремого провадження, а також спеціальних передумов права на звернення до суду характерних лише для таких справ. При цьому для справ факти, у яких підлягають посвідченню відповідним компетеним органом, неможливість одержання або відновлення документів, що посвідчують відповідний факт є як спеціальною передумовою права на звернення до суду, так і умовою реалізації відповідного права.

До того ж слушно зауважує Д.

Утім, «якщо передумови права на звернення до суду мають об’єктивний характер, тобто їх наявність не залежить від волі заінтересованої особи і суду, то хоч порушення умов звернення до суду і є перешкодою для порушення провадження по справі, однак воно може бути усунене і усунення можна реалізувати волею заінтересованої особи» [117, с. 91].

Тому процесуальним наслідком недотримання заявником умов реалізації права на звернення до суду є залишення заяви без руху або її повернення відповідно до ст. 121 ЦПК України (ст. 186 проекту ЦПК України відповідно).

Згідно з п. 7 Постанови Пленуму ВС України від 12 червня 2009 р. № 2 позовна заява подається до суду в письмовій формі і за змістом повинна відповідати вимогам ст. 119 ЦПК України. У зв’язку з цим суди мають звертати особливу увагу, зокрема, на те, що у позовній заяві повинні не лише міститися позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину [135, с. 5].

Якщо заява не відповідає вимогам ст. ст. 119, 120 ЦПК або не сплачено судовий збір, суддя відповідно до вимог ст. 121 ЦПК постановляє ухвалу, в якій повинні бути зазначені конкретні підстави залишення заяви без руху, у тому числі й розмір несплачених судових витрат, і надає строк для усунення недоліків, тривалість якого визначається в кожному конкретному випадку з урахуванням характеру недоліків, реальної можливості отримання копії ухвали, яка повинна бути надіслана заявнику негайно, та їх виправлення.

Якщо порушення правил ст. ст. 119, 120 ЦПК виявлені при розгляді справи, вони усуваються в ході судового розгляду або настають наслідки, передбачені п. 8 ч. 1 ст. 207 ЦПК.

Більше увагу цьому питанню приділено в проекті ЦПК України, що відповідно сприяєю належному відправленню правосуддя та захисту прав осіб.

Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків.

Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.

А згідно з ч. ч. 2, 5 ст. 121 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені ст. ст. 119 і 120 цього Кодексу, сплатить суму судового збору позовна заява буде вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви (такі ж положення відображені й у ч. ч. ч. 3 і 7 ст. 186 проекту ЦПК України). Убачається, що дію наведених правових приписів, які стосуються справ позовного провадження, можна поширити і на справи окремого провадження.

Перевіривши наявність передумов права на звернення до суду та дотримання умов його реалізації, суддя вирішує питання про відкриття або про відмову у відкритті провадження у справі.

У ч. ч. 4, 5, 7 ст. 122 ЦПК України, які стосуються справ позовного провадження, але можуть бути застосовані й до справ окремого провадження, установлено, що питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті провадження у справі суддя вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження заяви до суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків, та не пізніше наступного дня після отримання судом у порядку, передбаченому ч.

Відмова у відкритті провадження у справі перешкоджає повторному зверненню до суду з таким самим позовом.

Варто зазначити, що в ст. 187 проекту ЦПК України законодавець не передбачив процесуальних наслідків відмови у відкритті провадження у справі. Таким чином, можна зробити висновок, що в такому разі особа не позбавлена можливості повторно звернутися до суду із тою самою заявою, а суд зобов’язаний її розглянути та вирішити по суті. Однак убачається, що відсутність такого процесуального наслідку відмови у відкритті провадження у справі як неможливість звернення до суду з тою самою заявою сприятиме зловживанню процесуальними правами осіб та зумовить можливість ухвалення протилежних рішень за однією і тією ж заявою.

М. О. Німак зазначає, що в порядку окремого провадження розглядаються справи, передбачені ч. ч. 2, 3 ст. 234 ЦПК України та інші справи у випадках, встановлених законом. Натомість у порядку позовного провадження може розглядатися будь-яка вимога, якщо особа вважає, що її право порушується, не визнається або оспорюється. З огляду на викладене відмова у відкритті провадження у справі, що розглядається в порядку окремого провадження, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою в порядку окремого провадження, однак заявник має право звернутися з тими самими вимогами в порядку позовного провадження. Тому науковець пропонує доповнити ст. 234 ЦПК України ч. 5 такого змісту: «Відмова у відкритті провадження у справі перешкоджає повторному зверненню до суду з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку» [117, с. 93].

Видається, що закріплення такого положення у ЦПК України може призвести до зловживання особами своїми процесуальними правами. Так, якщо особа, яка звертається до суду із вимогою про охорону її прав або інтересів у порядку окремого провадження, не отримала бажаної охорони незаконно та необгрунтовано, то цю помилку можуть виправити суди вищих інстанцій.

Учені зазначають, що відкриття провадження у справі зумовлює правові наслідки матеріального та процесуального характеру [88, с. 550; 228, с. 621; 13, с. 435; 111, с. 313].

З цього приводу видається за доцільне зазначити, що беручи до уваги правову природу справ окремого провадження, зокрема про встановлення фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах, відкриття провадження у таких справах породжує лише правові наслідки процесуального характеру, оскільки наслідки матеріально-правового характеру можуть виникати лише при відкритті провадження у справах, що стосуються спору про право. До наслідків процесуального характеру належить, зокрема, виникнення цивільних процесуальних правовідносин; особи набувають відповідний процесуальний статус; також особи, з урахуванням особливостей окремого провадження, набувають загальні та спеціальні права та обов’язки учасників цивільного процесу тощо.

Отже, досліджуючи законодавчі та доктринальні положення, які стосуються справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах, можна підсумувати, що суд, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті провадження у справі, перевіряє наявність у заявника права на звернення до суду - передумови права на звернення до суду:

- загальні: 1) цивільна юрисдикція (підвідомчість); 2) правовий характер вимоги; 3) відсутність спору про право; 4) відсутність рішення або ухвали суду про відмову у відкритті провадження або закриття провадження у справі, які набрали законної сили, у справі того самого заявника, про той самий предмет і з тих самих підстав; 5) відсутність у провадженні цього чи іншого суду справи того самого заявника, про той самий предмет і з тих самих підстав; 6) відсутність недопустимості правонаступництва у правовідносинах після смерті фізичної особи; 7) цивільна процесуальна правоздатність;

- спеціальні: 1) факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав особи; 2) заявник позбавлений іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; 3) чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку їх встановлення.

А також суд, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті провадження у справі про встановлення факту, що має юридичне значення в сімейних відносинах, перевіряє дотримання заявником порядку здійснення права на звернення до суду - умови реалізації права на звернення до суду: 1) дотримання правил підсудності справи; 2) дотримання встановлених законом вимог щодо форми і змісту заяви; 3) наявність у представника заявника належним чином оформлених повноважень на ведення справи; 4) сплату судового збору; 5) наявність у заявника цивільної процесуальної дієздатності; 6) надання довідки про неможливість отримання чи відновлення втрачених документів.

Процесуальними наслідками недотримання заявником передумов права на звернення до суду буде відмова у відкритті провадження у справі, а недотримання умов реалізації права на звернення до суду - залишення його заяви без руху з наступним її поверненням.