§ 3. Правове забезпечення охорони земель при здійсненні господарської діяльності: рекультивація і консервація земель

Сільськогосподарські товаровиробники, за умов ринкових відносин, все біль­ше використовують землі для одержання прибутку, забезпечення своєїаграрної підприємницької діяльності. З цим пов'язана інтенсифікація процесу землеви- користання, що, в свою чергу, активізує потребу раціонального використання та охорони земель.

Закон «Про охорону земель» встановлює вимоги до власників і землекорис­тувачів, у т. ч. орендарів земельних ділянок при здійсненні господарської діяль­ності, які зобов'язані: дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; проводити на земельних ділянках господарську діяль­ність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земельта родючість ґрунтів; підвищувати родючість ґрунтівта зберігати інші корисні властивості землі на основі застосування екологічно небезпечних технологій обробітку і техніки, здійснення інших заходів, які зменшують негативний вплив на ґрунти, запобігають безповоротній втраті гумусу, поживних елементів тощо; дотримуватися стан­дартів, нормативів при здійсненні протиерозійних, агротехнічних, агрохімічних, меліоративних та інших заходів, пов'язаних з охороною земель, збереженням і підвищенням родючості ґрунтів; надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування відомості про застосування пес­тицидів та агрохімікатів; сприяти систематичному проведенню вишукувальних, обстежувальних, розвідувальних робітза станом земель, динамікою родючості ґрунтів; своєчасно інформувати відповідні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування щодо стану, деградаціїта забруднення земельних ділянок; забезпечувати додержання встановленого законодавством України режиму використання земель, що підлягають особливій охороні; забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку; забезпечувати захист земель від ерозії, виснаження, забруднення, засмічення, засолення, осолон­цювання, підкислення, перезволоження, підтоплення, заростання бур'янами, чагарниками і дрібноліссям; уживати заходів щодо запобігання негативному впливу на земельні ділянки та ліквідації наслідків цього впливу.

Сільськогосподарські землі є найбільш цінною категорією земель. Саме вони складають основне багатство України і підлягають посиленій правовій охороні. Охорона земель сільськогосподарського призначення забезпечується на основі реалізації комплексу заходів щодо збереження продуктивності сільськогоспо­дарських угідь, підвищення їх екологічної стійкості та родючості ґрунтів, а також обмеження їх вилучення (викупу) для несільськогосподарських потреб.

Зміна цільового призначення земель сільськогосподарського призначення допускається лише за умови обґрунтування доцільності такої зміни в порядку, визначеному законом. У разі вилучення (викупу) земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб забезпечується пріоритет максимального збереження продуктивних земель.

Черезсмужжя та конфігурація земельних ділянок, що створюють перешкоди в ефективному їх використанні і здійсненні природоохоронних заходів, а також порушують ландшафтну цілісність території, підлягають упорядкуванню відпо­відно до затвердженої проектної документації із землеустрою. Захист земель сільськогосподарського призначення від ерозії, селів, підтоплення та інших видів деградаціїздійснюється на основі реалізації заходів, передбачених державними і регіональними програмами, відповідно до робочих проектів рекультивації, за­хисту земель від ерозії та іншої документації із землеустрою. Охорона земель здійснюється при застосуванні пестицидів і агрохімікатів відповідно до Закону України «Про пестициди і агрохімікати»^[276].

Землі як елемент природного середовища, знаходяться в тісному органіч­ному взаємозв'язку з іншими об'єктами природи: водами, лісами, надрами, атмосферним повітрям тощо. Все це одна група природноресурсових відно­син, де властивості кожного компоненту можуть бути реалізовані лише в їхній функціональній взаємодії. Отже земельні відносини, як і водні, лісові, надрові, просякнуті екологічними вимогами. Тому при веденні лісового господарства лі- сокористувачі, незалежно від форми власності і господарювання, забезпечують збереження та підвищення родючості ґрунтів, їх належний екологічний стан від­повідно до вимогзаконодавства України.

При веденні водного господарства охорона земель водного фонду здійс­нюється шляхом обмеження антропогенного впливу на них і додержання особ­ливого режиму їх використання відповідно до закону. При розміщенні, проек­туванні, будівництві, реконструкції та експлуатації водогосподарських об'єктів передбачаються заходи, спрямовані на запобігання підтопленню, заболоченню, засоленню та забрудненню продуктивних земель, погіршенню якості ґрунтів.

Забороняється скидання стічних вод та вод, що забираються із забруднених джерел, якщо внаслідок цього може відбутися деградація і забруднення ґрунтів небезпечними речовинами. Особливості використання земель водного фонду та водоохоронних зон встановлюються законом. Охорона земель водного фонду, наданих для рибогосподарських цілей, здійснюється шляхом вжиття заходів щодо запобігання погіршенню водних живих ресурсів, а також затопленню, підтопленню та заболоченню продуктивних земель, що прилягають до водних об'єктів. Здійснення заходів (проведення меліоративних робіт, внесення орга­нічних, мінеральних добрив тощо), спрямованих на збереження та відтворення природної рибопродуктивності земель, зайнятих ставками, озерами та іншими водними об'єктами, проводиться з обов'язковим дотриманням вимог природо­охоронного законодавства.

Уст. 166 ЗКУ встановлено, що рекультивація порушених земель-це комплекс організаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямованих на відновлен­ня ґрунтового покриву, поліпшення стану і продуктивності порушених земель. Рекультивації в обов'язковому порядку підлягають усі землі, що зазнали змін у структурі рельєфу, екологічному стані ґрунтів і материнських порід, гідрологіч­ному режимі внаслідок проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельнихта інших робіт, що руйнівно впливають на ґрунти.

При проведенні гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, пов'язаних з порушенням ґрунтового покриву, відокремлена ґрун­това маса підлягає зняттю, складуванню, збереженню та перенесенню на по­рушені або малопродуктивні земельні ділянки відповідно до робочих проектів з рекультивації порушених земель та підвищення родючості ґрунтів.

Рекультивація земельних ділянок здійснюється шляхом пошарового нане­сення на малопродуктивні земельні ділянки або ділянки без ґрунтового покриву знятої ґрунтової маси, а в разі потреби - і материнської породи в порядку, який забезпечує найбільшу продуктивність рекультивованих земель. Роботи із зняття, складування, збереження та нанесення ґрунтової маси на порушені земельні ділянки здійснюються за рахунок фізичних та юридичних осіб, з ініціативи або вини яких порушено ґрунтовий покрив, а роботи з нанесення знятої ґрунтової маси на малопродуктивні землі здійснюються за бажанням власників або зем­лекористувачів, у т. ч. орендарів цих земельних ділянок за їх рахунок.

Комплекс робіт з рекультивації містить у собі: вивчення земельної ділянки, уточнення проектних рішень, прийнятихутехніко-економічному обґрунтуванні заходів для охорони довкілля і черговості рекультивації. Рекультивація прова­диться у два етапи: технічний і біологічний. Технічнийетап рекультивації включає проведення робіт з землювання, заходи для організації порушеної території (засипання прогинів, провалів, мульд осідання тощо), проведення меліорації - за необхідності. Біологічнийетап рекультивації включає внесення добрив, вапнування, гіпсування, розробку креслень, виположування схилів кар'єрів, ви­рощування багаторічних трав'яних культур, меліорацію.

Від рекультивації земель варто відрізняти їхню меліорацію, здійснювану від­повідно до Закону «Про меліорацію земель». Рекультивація являє собою віднов­лення порушених господарською діяльністю ґрунтів зі здійсненням землювання. А під меліорацією Закон розуміє комплекс гідротехнічних, культуртехнічних, хімічних, агротехнічних, агролісотехнічних та інших меліоративних заходів, що здійснюються з метою регулювання водного, теплового, повітряного та пожив­ного режиму ґрунтів, збереження і підвищення їх родючості та формування екологічно збалансованої раціональної структури угідь.

Гідротехнічна меліорація передбачає заходи щодо поліпшення ґрунтів з несприятливим водним режимом (зрошувальні, осушувальні, протипаводкові тощо). ДСІУ 2730 усі природні води, використовувані для зрошення земель, поді­ляє на три класи: придатні, обмежено придатні і непридатні. Однак в останні роки води 1-го класу застосовувалися лише на 35-40% зрошуваних земель. Більшість земель поливалося водами 2-го класу. А 5-10% - водами 3-го класу.

Культуртехнічна меліорація передбачає заходи для упорядкування по­верхні землі (викорчовування дерев, розчищення від каменів, вирівнювання поверхні тощо).

Хімічна меліорація охоплює заходи для поліпшення фізичних властивостей і хімічного складу ґрунтів (вапнування, гіпсування і збагачення ґрунтів фосфо­ром).

Агротехнічна меліорація передбачає заходи, спрямовані на поліпшення по­тужності і агрофізичних властивостей кореневмісного шару ґрунтів (плантажна оранка, глибоке меліоративне розпушення, аераційний дренаж, піскування, глинування, щілювання тощо).

Агролісотехнічна меліорація передбачає заходи для поліпшення ґрунтів шляхом використання корисних властивостей захисних лісонасаджень.

Меліорація земель здійснюється згідно з проектами, затвердженими в установленому законодавством порядку. Підприємства, установи та організації при проведенні меліорації земель зобов'язані здійснювати заходи, спрямовані на запобігання підтопленню, заболоченню, засоленню, забрудненню ґрунтів, вітровій і водній ерозії меліорованих земель, їх деградації, погіршенню стану водних об'єктів. Порядок здійснення будівництва, експлуатаціїта забезпечення екологічної безпеки при меліорації земель передбачено Законом України «Про меліорацію земель»^[277].

Тривале ведення екстенсивного сільськогосподарського виробництва в минулому зумовило наявність значних площ деградованих і малопродуктивних земель, ведення сільськогосподарського виробництва на яких малоефективне і в більшості випадків нерентабельне.

Згідно ст. 172 ЗКУ, консервації підлягають деградовані і малопродуктивні землі, господарське використання яких є екологічно небезпечним та еконо­мічно неефективним. Консервації підлягають також техногенно-забруднені земельні ділянки, на яких неможливо одержати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках небезпечно для їх здоров'я. Консервація земель здійснюється шляхом припинення їхнього господарського використання на певний термін та залуження або заліснення. Таким чином, консервація деградованих і малопродуктивних земель у більшості випадків веде до незворотної трансформації сільськогосподарських угідь, наприклад: ріллі - у більшості випадків у пасовища і косовиці, кормових угідь - під деревні насадження. Це має призвести до поступового відтворення ґрунтів під впливом природних екологічних перебігів.

Консервація земель здійснюється за рішеннями органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування на підставі договорів із власниками земель­них ділянок. Однак процедура консервації наразі законодавчо урегульована недостатньо, що може спричинити відмову приватних власників земельних ділянок від здійснення консервації земель. Адже це для них невигідно - землі вилучаються у них з господарського використання. Через це наразі заходи для консервації земель у нашій країні практично не проводяться. Для цього необхід­но розробити законодавчий механізм, що дозволяє проводити консервацію на умовах, вигідних для приватних власників земельних ділянок чи поза їх волею. Таким механізмом може бути вилучення (викуп) земельної ділянки і переведен­ня її до категорії земель природно-заповідного й іншого природоохоронного призначення.

Чинне законодавство фрагментарно регулює заходи для консервації еколо­гічно уражених земель державної і комунальної власності. Так, землевпорядні організації на замовлення місцевих державних адміністрацій чи органів міс­цевого самоврядування розробляють Схеми консервації малопродуктивних, деградованих і непридатних для сільськогосподарського використання земель області (району). При цьому провадяться необхідні дослідження, складається планово-картографічний матеріал.

У залежності від способу відновлення деградованих угідь і ступеню забруд­нення сільськогосподарських земель замість консервації може запроваджува­тися спеціальний режим їх використання чи провадитися зміна цільового при­значення земель. Згідно ст. 12 Закону України «Про плату за землю» земельний податок не стягується за землі, що перебувають під консервацією. Консервація розглядається в двох аспектах: як консервація-реабілітація і консервація- трансформація.

Консервація-реабілітація - захід, що має на меті поновлення якісних властивостей ґрунтів і досягається залуженням. Під цю категорію консервації підпадають менш ант ропогенно пошкоджені ґрунти, які після визначеного періоду відновлення можуть бути повернуті до використання за цільовим при­значенням.

Консервація-трансформація застосовується для найбільш деградованих і малородючих ґрунтів (піщані, сильнозмиті, середньозасолені та сильнозасолені, заболочені тощо). При консервації-трансформації ґрунти переводяться у кормові угіддя, під ліс або залишаються на самовідтворення властивих їм природних екосистем.

У розділі 7 Закону «Про охорону земель» закріплено положення про фінан­сування заходів в галузі охорони земель і ґрунтів, які здійснюються за рахунок Державного бюджету, місцевих бюджетів, у т. ч. коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, від плати за землю, а також коштів землевласників і землекористувачів та ін­ших джерел, не заборонених законом. Проте, на сьогодення ці норми носять декларативний характер.