Склад злочину

У кримінальному праві України підставою кримінальної відповідальності визначається вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину.

Норма закону

Склад злочину - це сукупність встановлених кримінальним законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, які характеризують суспільно небезпечне діяння.

У складі злочину прийнято виділяти його елементи.

Об'єкт злочину - суспільні відносини, яким злочин причиняє або може причинити суттєву шкоду і які охороняються кримінальним законом від злочинних посягань. При цьому об’єкт злочину необхідно відрізняти від предмета злочину. Предмет злочину - це матеріальна річ, з приводу якої або шляхом дії (впливу) на яку вчиняється злочин. Наприклад, при крадіжці мобільного телефона об’єктом злочину є відносини власності, а предметом злочину - мобільний телефон.

До об’єктивної сторони злочину належать основні ознаки злочину:

• Діяння - конкретний, усвідомлений і вольовий акт поведінки людини, який є суспільно небезпечним і протиправним. Діяння завжди виступає у двох формах - дії чи бездіяльності. Дія - це активна, свідома, суспільно небезпечна, протиправна поведінка суб’єкта. Більше двох третин усіх злочинів можуть бути вчинені тільки шляхом дії. Прикладом здійснення злочину шляхом дії є знищення або пошкодження чужого майна, тому що пасивна поведінка не може викликати за собою такі наслідки. Бездіяльність - це пасивна форма поведінки особи, невчинення нею конкретних дій, які вона повинна і могла вчинити за цих умов. Обов’язок вчинити певні дії може випливати з різних підстав: із закону, з професійних або службових функцій (ненадання допомоги хворому медичним працівником), з договору (порушення обов’язків щодо охорони майна),

• Суспільно небезпечні наслідки цього діяння;

з родинних відносин (ухилення від сплати аліментів ні утримання дітей), з інших підстав;

• Причинний зв’язок між діянням і його наслідками.

Для характеристики об’єктивної сторони злочину важливі значення мають такі факультативні ознаки, як час, місце, об становка, спосіб, засоби, знаряддя та інші обставини вчинен ня злочину.

Суб’єктом злочину може бути лише фізична особа, яка здійснила суспільно небезпечне діяння і здатна нести кримінальну відповідальність. Для того щоб людина була здатна відповідати за свої вчинки, вона повинна бути осудною і досягти віку, з якого можлива кримінальна відповідальність.

Осудність - це здатність особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Неосудність - це психічний стан людини, за якого вона під час вчинення суспільно небезпечного діяння не могла усвідомлювати своїх дій або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, недоумства чи іншого хворобливого стану. Неосудна особа не може підлягати кримінальному покаранню, оскільки вона не здатна зрозуміти суть покарання. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.

Вік особи, з якого встановлюється кримінальна відповідальність, визначається Кримінальним кодексом і настає після досягнення особою, яка вчинила злочин, 16 років. Водночас, коли йдеться про злочини, суспільна небезпека і суть яких доступна для розуміння неповнолітніх і в більш ранньому віці, кримінальна відповідальність настає з 14-річного піку. До таких злочинів згідно з частиною 2 статті 22 Кримінального Кодексу України належать: умисне вбивство, умисне тяжке тілесне ушкодження, диверсія, бандитизм, вимагання, умисне знищення чи пошкодження майна, хуліганство, крадіжка, грабіж, розбій та інші. Разом з тим за скоєння деяких злочинів кримінальна відповідальність настає лише при досягненні особою 18 років (злочини у сфері службової діяльності).

Суб’єктивна сторона складу злочину являє собою внутрішню сторону суспільно небезпечного діяння, тобто психічне ставлення особи до суспільно небезпечного діяння та його наслідків. До ознак суб’єктивної сторони складу злочину належать: вина, мотив і мета злочину, певний емоційний стан особи в момент здійснення суспільно небезпечного діяння.

Вина - це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої Кримінальним кодексом України, та її наслідків. Вона може виражатися у формі умисла та необережності. Умисел поділяється на прямий та непрямий; необережність - на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість.

Злочин вважається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільну небезпеку своєї дії або бездіяльності, передбачала її суспільно небезпечні наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Наприклад, крадіжка, грабіж, вимагання, шахрайство, вбивство з метою заволодіння майном потерпілого тощо.

Непрямий умисел характеризується тим, що особа, яка здійснила злочин, усвідомлювала суспільну небезпеку своєї

дії або бездіяльності, передбачала можливість настання цих наслідків, не бажала, але свідомо допускала такі наслідки або ставилася до них байдуже. Наприклад, п’яний чоловік почав стріляти з мисливської рушниці в багатолюдному місці, унаслідок чого було вбито жінку.

Іншою формою вини є необережність. Злочин визнається здійсненим з самовпевненості, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого ді яння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Наприклад, водій перевищив встановлену швидкість, легковажно розраховуючи, що зможе, завдяки своєму досвіду і вмінню, впоратися з керуванням автомобіля, здійснив наїзд на пішохода.

Злочин визнається здійсненим за недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити. Наприклад, медична сестра, роблячи ін’єкцію, помилково ввела хворому замість приписаних ліків інші, що спричинило смерть пацієнта. У цьому разі вона буде притягнена до кримінальної відповідальності, тому що повинна була передбачати наслідки своїх дій.

Злочинну недбалість необхідно відрізняти від випадку (казусу). Казус - це випадкова дія, яка (на відміну від умисної або за необережності) має зовнішні ознаки правопорушення, але позбавлена елементів вини, отже, і не тягне за собою юридичної відповідальності. Тобто особа не передбачала і не могла передбачити настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій. Наприклад, водій втрачає свідомість під час керування автомобілем і в результаті відбувається наїзд на людину, яка отримала тяжке тілесне ушкодження.

Мотив злочину - це внутрішні спонукання, якими керувався суб’єкт при вчиненні злочину. Існують різні мотиви злочину: мотиви політичного характеру; пов’язані з виконанням потерпілим службового чи громадського обов’язку; на ґрунті расової, національної або релігійної ворожнечі; низькі мотиви (користь, помста, кар’єризм, хуліганські спонукання тощо); мотиви, у яких відсутній низький характер (збіг тяжких особистих або сімейних обставин, особиста неприязнь).

Мета злочину - це бажаний результат, якого має досягти особа при вчиненні злочину; уявлення особи про зміни в суспільстві, у матеріальному світі, про характер і ступінь власних неправомірних дій. Мета, як і мотив, може бути різною: незаконного збагачення; прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона; усунення конкуренції між суб’єктами підприємницької

нін.їїі.пості всупереч вимогам антимонопольного законодав- I і ми та інші.

3.