Речові права на чуже майно

Речовими правами на чуже майно є:

• право володіння;

• право користування (сервітут);

» право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

• право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Крім зазначених вище, законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Інституту прав на чуже майно притаманні такі загальні ознаки:

• речові права на чужі речі обтяжують і обмежують право власності. Перехід права власності на майно від власника до інших осіб не є підставою для припинення речових прав інших уповноважених осіб на це майно (сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності);

• права на чужі речі здійснюються незалежно від волі влаг ника;

• права на чужі речі здійснюються лише в певних межах, Межі встановлюються законом і можуть бути конкретизовані у договорі з власником або у судовому рішенні;

• права на чужі речі захищаються від усіх осіб, у тому числ І від власника.

Розглянемо кожен з видів речових прав на чуже майно. Право володіння чужим майном - складний інститут ци. вільного права. Володільцем чужого майна є особа, яка фак тично тримає його у себе. Це право виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано влао ником, а також на інших підставах, встановлених законом. Право володіння припиняється у разі:

• відмови володільця від володіння майном;

• витребування майна від володільця власником майна або іншою особою;

• знищення майна та в інших випадках, встановлених законом.

«Добросовісність» або «недобросовісність» володіння може встановити лише суд.

Сервітути відомі ще з часів римського права. Сервітут (servitus) у перекладі з латинської означає «рабство речі». Римське право передбачало два види сервітутів: реальні (земельні) та особисті (узуфрукт, узус і хабітаціо).

У Цивільному кодексі України визначені види земельного сервітуту.

Щодо особистих сервітутів слід зазначити, що в Цивільному кодексі України вони обмежені тільки одним видом, який у римському праві визначався як habitation - право проживання.

Буква закону - Цивільний кодекс України

Cm. 405. Право членів сім’ї власника житла на користування цим житлом

1. Члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Зміст сервітуту (земельного та особистого) становлять такі правомочності їх суб’єктів:

• особа може користуватися чужим майном лише в межах, визначених сервітутом;

• сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпорядження майном;

• сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений;

■ особа, яка користується сервітутом, зобов’язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду;

■ сервітут не підлягає відчуженню;

■ суб’єкт сервітуту зобов’язаний відшкодувати збитки, завдані власникові земельної ділянки або іншого нерухомого майна. В окрему групу прав об’єднуються такі речові права, як

суиерфіцій та емфітевзис. Обсяг правомочностей суб’єктів и казаних прав є настільки великим, що практично збігається .і правами власника. Проте, на відміну від права власності, суб’єкти емфітевзису та суперфіцію не можуть вільно здійсню- ііити користування та розпорядження майном. Вони обмежені и цьому законом та договором.

Емфітевзис - це право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Власник земельної ділянки, яку обтяжено емфітевзисом, має право:

• вимагати від землекористувача використання земельної ділянки за призначенням, встановленим у договорі;

• одержувати плату за користування земельною ділянкою;

• переважне перед іншими особами, на придбання права користування земельною ділянкою у разі її продажу, за ціною, що оголошено для продажу, та на інших рівних умовах;

• у разі продажу землекористувачем права користування земельною ділянкою іншій особі власник земельної ділянки має право на одержання відсотків від ціни продажу. Землекористувач (емфітевт) має право користуватися земельною ділянкою в повному обсязі відповідно до договору.

Суперфіцій - це право користування чужою земельною ділянкою для забудови. Власник земельної ділянки може надати її в користування для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і буді-

вель. Власник такої будівлі має право користуватися цією земельною ділянкою. Вказане право користування має такі характерні ознаки: воно є довгостроковим, відчужуваним І таким, що успадковується.

Власник земельної ділянки має право:

• одержувати плату за користування нею;

• одержувати частку від доходу землекористувача (суперфіп. арія), якщо на земельній ділянці збудовані промислові об’єкти;

• володіти, користуватися земельною ділянкою в обсязі, встановленому договором із землекористувачем;

• вимагати від землекористувача використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору.

Розмір плати за користування земельною ділянкою, її фор ма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором між власником та землекористувачем. Власник земельної ділянки зобовязаний не перешкоджати землекористувачеві у здійснення його прав.

Запитання для самоперевірки

1. Які правомочності є змістом права власності?

2. Які способи набуття права власності зазначені у Цивільному кодексі України?

3. Які існують підстави припинення права власності?

4. Назвіть суб’єктів та об’єкти права власності за Цивільним кодексом України.

5. Які речові права на чуже майно передбачені цивільним законодавством?