Резолюція 1652 (2009)

ВІДНОШЕННЯ ДО ПАМ’ЯТНИКІВ,

ЩО МАЮТЬ СУПЕРЕЧЛИВУ ІСТОРИЧНУ ІНТЕРПРЕТАЦІЮ У ДЕРЖАВАХ - ЧЛЕНАХ РАДИ ЄВРОПИ

1.

2. Парламентська Асамблея вважає, що суперечки, що стосуються різноманітних тлу­мачень історії, можуть бути вирішені за допомогою процесів, що притаманні кожній нації. У зв’язку з цим Асамблея нагадує про свої резолюції 1096 (1996) щодо заходів з ліквідації спадщини колишніх комуністичних режимів, 1481 (2006) щодо необхідності міжнародно­го засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів, 1495 (2006) щодо бороть­би з відродженням нацистської ідеології, а також Рекомендації 1736 (2006) щодо необхід­ності міжнародного засудження режиму Франко, та знову підтверджує свою впевненість в тому, що для того, щоб окремі держави — члени Ради Європи змогли подолати проти­річчя свого недавнього минулого, Європа повинна беззаперечно відкидати та засуджува­ти всі форми диктаторських режимів, як — то, націонал-соціалізм, фашизм та тоталітар­ний комунізм.

3. Рішення, прийняті державами — членами Ради Європи про подальшу долю супере­чливих пам’ятників, мали вельми різноманітні форми: знесення, перенос до музеїв або створених парків-музеїв просто неба; деякі пам’ятники були збережені у їх теперішнь­ому вигляді, а інші (наприклад, будівлі або комплекси) збереглися, але набули зараз ін­ших функцій, або перетворені на музеї, які іноді присвячені жертвам того режиму, який їх створив.

4. Асамблея, привертаючи увагу до своєї Рекомендації 898 (1980) про пам’ятники, якою пропонується зберігати „пам’ятники, створені загарбниками або режимом, який вважається репресивним або таким, який ненавидять» у музеях, а не руйнувати їх, заяв­ляє про свою впевненість в тому, що остаточне рішення про долю цих пам’ятників є суве­ренним правом держави, де знаходиться цей пам’ятник; проте це право має ґрунтуватися на нормах міжнародних конвенцій та двосторонніх угод.

5. Проте, у цьому контексті, Асамблея вважає, що необхідно проводити різницю між військовими могилами та пам’ятниками, що зведені для уславлення тоталітарних ре­жимів або окупаційних сил (або, принаймні, сприймаються як такі більшістю населення). Асамблея підкреслює, що там, де справа стосується могил або місць поховань останків іноземних солдат та жертв війни, національні рішення мають зберігати повагу до мерт­вих, найчастіше жертв, ніж окупантів, а також додержуватись двосторонніх та багатосто­ронніх угод, зокрема Протоколу І до Женевських конвенцій, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів.

6. Асамблея шкодує, що на сьогодні не існує повного переліку військових поховань, розташованих на теренах держав — членів Ради Європи. Асамблея нагадує про свою відозву до Комітету Міністрів, що була проголошена майже тридцять років тому у Ре­комендації 898 (1980) щодо проведення загального дослідження пам’ятників у держа­вах-членах, що могло б призвести, зокрема, до продовження систематичної реєстрації пам’ятників, їх захисту від знищення й прийняття на себе відповідальності за їх ут­римання. Асамблея знову заявляє про необхідність складання загальної бази даних для того, щоб якнайкраще охороняти місця поховання та сприяти складанню нових двосторонніх угод між державами — членами. Крім того, Асамблея схвалює практику проведення консультацій з зацікавленими державами — членами напередодні яких- небудь дій з ексгумації іноземних солдат та жертв війни, навіть поза межами існую­чих угод.

7. У зв’язку з суперечливим характером цих пам’ятників, Асамблея закликає держави- члени Ради Європи розпочати якомога ширшу дискусію між істориками та іншими фахів­цями стосовно історії цих пам’ятників, їхнього значення для різних сегментів суспільства, на внутрішньому, а у разі необхідності, міжнародному рівні.

8. Асамблея підкреслює необхідність більш глибокого взаєморозуміння та дій з примирення, задля того, щоб суперечливі пам’ятники не ставали джерелом напруги у міжнародних відносинах. Є життєво важливим домагатися консолідації усіх основних політичних сил, що являють собою різні підходи, при обговоренні питання про долю та­ких пам’ятників, для досягнення остаточного вирішення на підставі думок більшості. Крім того, Асамблея підкреслює, що за жодних обставин пам’ятники не повинні става­ти інструментом для досягнення зовнішньополітичних цілей або посилення напруги у третіх країнах.

9. У світлі вищевикладеного, Асамблея закликає держави — члени Ради Європи:

9.1. розпочати широкі дискусії щодо подальшої долі пам’ятників, які мають супере­чливу інтерпретацію, за участі істориків, активних членів громадянського суспільства та політичних лідерів, а також організовувати конференції, колоквіуми та семінари з цьо­го питання;

9.2. підтримати створення європейського експертного центру з метою допомоги державам — членам в історіографічних та археологічних дослідженнях пам’ятників;

9.3. сприяти створенню єдиної бази даних, включаючи повний перелік військових поховань та пам’ятників на теренах держав-членів Ради Європи; з цією метою відкриття усіх національних архівів, які можуть містити інформацію про місця поховань відповідно до Рекомендації № R (2000) 13 Комітету міністрів про європейську політику щодо досту­пу к архівам;

9.4. розглянути питання про створення історичних музеїв та забезпечити їхню під­тримку;

9.5. продовжувати виконувати свої зобов’язання в межах двосторонніх та багато­сторонніх угод з питань підтримки та охорони пам’ятників, у тому числі поховань інозем­них солдат та жертв війни;

9.6. розглянути питання про складання нових угод;

9.7. проводити консультації з родичами, зацікавленими країнами та відповідними НУО напередодні ексгумації будь-яких останків іноземних солдат або жертв війни, що по­ховані на їхніх територіях;

9.8. запобігати та засуджувати будь-які провокації навколо пам’ятників, оскільки, зокрема, це може спричинити різкі зіткнення між різними прошарками суспільства у цих країнах.

10. Дебати Асамблеї 29 січня 2009 р. (8 засідання) (див. Док. 11746, доповідь Комітету з політичних питань, доповідач пан Борсі). Текст ухвалений Асамблеєю 29 січня 2009 р. (8 засідання). Див. також Рекомендацію 1859 (2009).