§ 6. ГРЕЦЬКІ ДЕРЖАВИ.

Греція виступає в історії не як цілість, але як частини цілости. Населення ділилося на ріжні спільноти та взаїмно себе поборювало; але де ходило о спільну культуру або оборону проти спільних ворогів (перські війни), там Греки представляли одну національну єдність.

І. Всі дослідники годяться на се, що первісною формою публичного ладу Греків було королівство. Воно опиралося на устрою поодиноких родин і родів; в Аттиці згадується ще про окремі сполуки родів (фратрії).

Коро­лівство.

Родини й роди були самостійними та незалежними орга­нізаціями. Ce були корпоративні організації, що відбували свої радні збори, видавали приписи для своїх членів і т. д. Проводив голова родини або голова роду, яким був звичайно той, хто походив від найстаршої родини в роді. Кожна родина та кожний рід мали своїх богів, та культ сих богів належав до головних завдань голов родин і родів. Вониж були рівночасно патріяр- хами і зверхниками духовного культу. Члени родин і родів були звязані зі собою спільною службою богам, спільним обовязком до кровавої пімсти, спільним спадковим правом та спільним родовим гробом; вони мали спільне місце зборів та спільний жертвенник — коротко кажучи: вони творили незвичайно тісну життєву спільноту.

Родини й роди.

Фратрії.

В Аттиці потворилися ще инші спільноти, а саме: ЗО родів творило одну фратрію. Фратрія була в більшому розмірі те, що в меншому були роди. І вона мала свій спільний релігійний культ, а голова фратрії був провідником спільного культу, спільних нарад і провідником на війні.

Первісний устрій родин, родів і фратрій мав сакральний характер (пор. прим, до § 2 у вступі).

Племена.

Роди і фратрії получилися опісля зі собою, і так повстали грецькі племена. Одним із перших діл, яких сі племена довер­шили, було се, що на їх чолі станули королі, та що кругом їхнього головного осідку потворилися городи, себ-то огоро­джені кріпости на горбках або горах, де підчас ворожих нападів могли й инші значні родини знайти відповідний захист.

Коро­лівська влада.

Ґеронти.

Участь народа.

Королівська влада не була нічим иншим, як продовженням родинної та родової влади — тільки в іще більшому обсязі, ніж у первісних родах чи фратріях. Політична організація сеї влади була подібна, як у первісних родах. Король був зверх- ником духовного культу цілого племени; він був провідником радних зборів і судів у городі та військовим провідником на війні. Але його власть не була необмежена; він був тільки „найстарший між рівними", немов патріярх великої родини. Він мав побіч себе помічну раду з репрезентантів поодиноких родів, що називалися їеронтами (γερovτες). Ся рада радила під його проводом над публичними справами і судила під його проводом правні спори. Тільки в виїмкових випадках міг су­дити сам король. Радні збори і суд відбувалися прилюдно в при­сутносте народу. Правда, що нарід не голосував, бо рішення западали на самій раді — але всетаки нарід міг заявити су­проти рішення свою згоду публичними познаками вдоволення або незгоду відповідним виразом невдоволення, та король не міг приходити над волею народу до денного порядку. Найбільша власть короля була однак на війні; але про особисту вірність громадян супроти короля не могло бути мови. Цілий устрій вказував на те, що король опирав свою власть на поодиноких родинах і родах, і тому не міг нехтувати їх внутрішної орга­нізації. Первісні королі грецьких племен були тому радше па­тріархами, ніж королями в пізнійшому розумінні.

В первісному городі концентрувалося в королівській палаті та побіч неї тільки те, що належало до правління: жертвенник для богів, себ-то святиня, місце для радних зборів і суду, крім сього торг, на якому населення полагоджувало звичайні торгові справи. Крім самого короля і його родини мешкали в городі тільки найблизчі родом особи; головна частина населення мешкала поза городом у власних оселях, по родинам та родам.

Первісні городи.

Перші грецькі королі були мабуть морськими володарями та груповалися над берегами моря і на островах грецького архіпелягу.

І. Поділ населення Аттики на 3 стани.

Мандрівка племен.

Атени стали головним осередком цілої области. Велика частина евпатрідів стягнулася до Атен та замешкала побіч королівського замку. Сим чином сконцентрувалося в тому го­ловному городі все те, що було потрібне до божої служби, до релігійно гокульту й до оборони батьківщини, та з другого боку все те, що знало правні норми і вміло орудовати ними. На замку правив король, як батько свого племени, перед його па­латою збиралися старі роди на нараду, та коли не стало там місця, то місто розширилося по другій стороні і утворилася нова площа, побіч котрої поселилися евпатріди та на котрій відбувалися публичні наради й суди. Лише на кроваві суди ви­значено в Атенах осібний горбок (Apeca); тут судила окрема судова коллегія, зібрана з репрезентантів найстарших родів, під проводом короля: про вину рішала більшість голосів; якщо обвинувачений мав рівність голосів за собою та проти себе, ставав вільним. Наслідком згаданої концентрації підчинилися другі городи разом зі своїм окружениям Атенам. В тому мо­менті можемо добачувати початку атенської держави, бо по­одинокі племена злучилися зі собою в одну областну єдність.

Атени. Початок атенської держави.

Кінець коро­лівства. Аристо­кратія.

Патріярхальне королівство, яке ми описали, не пережило довго гомеричного періоду грецької історії. Вже в половині 8. віку перед Христом не стрічаємо в Греції (крім Македонії та Спарти) давного королівства; на його місце керму суспіль­ного ладу обняла аристократія. Сей перехід довершувався ріж- ними методами, причім на осібну увагу заслугує історія Ат­тики, при якій зупинимося на сьому місці.

Правління старших родів в Аттиці. Перехід а коро­лівства до олігархії.

Архонти.

Вже за часів королівства мала шляхта (евпатріди) голов­ний вплив на керму правління, зачим повстало небаром між шляхетськими родами змагання поставити намісць королівської влади зорганізовану владу старших родів, себ-то аристократії. Легенда подає, що король Кодрос жертвувався за свій нарід і окупив своєю геройською смертю побіду на війні. Та родові старшини не покликали після його смерти жадного короля, бо — мовляв — ніхто з живих не був гідний бути після Код- роса його наслідником на королівському престолі. Вони по­кликували з початку до верховної власти поодиноких членів королівського роду, які не були одначе вже королями в ранні­шому значінні, тільки вибранцями роду, що переняв як такий керму правління в свої руки. Ті реїенти були вибирані на час життя, але в усіх публичних справах та в суді були звязані волею родинної ради. Поза родинною радою творили всі инші евпатріди осібну урядову сполуку, яка контролювала правлячий рід у його володінні. В сій установі слід добачувати початків пізнійшого урядництва (магістратури), яке виросло на основах аристократичної олігархії. Так перейшло, як свідчить історія, 13 регентів, зачим аристократичні роди порішили змінити й сю установу, та покликали на чоло правління більше число осіб, обмежуючи їх спершу на 10 літ володіння. На місце регентів прийшли „архонти", намісць дідичности принято систему ви­бору, та в першій половині 7. століття перед Христом обмежено час їх володіння на оден рік, та число архонтів, покликуваних рівночасно до верховної влади, означено на 9.

Такі були основи аристократичного режіму в Атенах, та можна сказати, що той самий характер мають усі аристокра­тичні установи грецьких племен. На чолі стоїть оліїархія го­ловних репрезентантів старших родів; вони ділять між собою ціле правління та прибирають собі до помочі помічних уряд­ників, також із шляхти. Весь правний устрій є в руках шляхта. Аристократія, що стоїть у керми правління, виходить з вибору.

Загальна характери­стика грецької олігархії.

В періоді олігархії повстають нові грецькі кольонії на овиді Середземного Моря. Головні кольонії засновано вже в 8. і 7. віці перед Христом. Правда, що вони старалися з початку пе­ребирати публичні установи матірних городів, але небаром по­чали Греки засновувати кольонії, щоб увільнитися від впливу олігархії.

Устрій нових грецьких КОЛЬОНІЙ. Перехід до демокра­тичної системи.

Але й первісні области Греції не могли опертися новим змаганням демократичної ідеї. Одна Спарта задержала свій окремий устрій, про який буде мова опісля.

В Аттиці.

Внутрішна боротьба між насе­ленням.

В Аттиці довершився перехід до демократичної системи ось так: — Керма суспільного ладу спочивала в руках евпатрідів. Хоч були значною меншістю, вони захопили всі уряди в свої руки, встановили нове право, його виконували, і тільки вони його знали. Прийшло до того, що вони виконували право тільки на свою користь, стараючися лиш о те, щоби їм було добре. Так поглублялася прірва між ними, та иншим населенням. Крім них населення ділилося на три категорії: а) гірняків (т. зв. дія- крійці), що замешкували гори і терпіли ізза браку поживи ве­ликий недостаток; б) набережників (т. зв. паралійці), що меш­кали на морському побережу та займалися будовою кораблів, плавбою по морі, добуванням соли й риболовлею; їх еконо­мічний стан був значно ліпший, ніж гірняків, але вони були всеж таки залежні від евпатрідів; вкінці в) були ще низовики, що обробляли ґрунти на рівнині далеко від городу (т. зв. апойки). Між тим коли евпатріди управляли свої ґрунти невільниками і могли тому обернути весь час на публичну службу, всі три инші роди населення мусіли висилювати енергію на се, щоби здобути собі необхідні засоби поживи. Евпатріди винесли такі правні норми, якими підчинили собі все друге населення. Так мусіли бідні верстви населення запозичуватися в евпатрідів, з чого скористали сі останні та запровадили дуже строге довжне право. Хто не міг довгу сплатити в час, мусів його або від­робити або відповідав своїм майном. Прийшло до того, що довжники мусіли вважатися щасливими, якщо вірителі-шляхта не відібрали їм цілого маєтку та позволили зійти на пожит- ковців своїх власних дібр.

Законо­давство Дракона.

Так витворилася осібна каста т. зв. гектоморіїв, назва яких походить мабуть від того, що могли задержати при собі тільки одну шесту частину свого первісного майна. Не диво тому, що се­ред таких обставин повстала ворожнеча між евпатрідами та иншим населенням. Спільна біда спонукала населення до спільної бо­ротьби за спільні права — та першим жаданням його було те, щоби точно унормувати право та щоби кожний громадянин міг знати, що йому належиться, та чого йому держатися, виклю­чаючи всяку неясність, всяку непевність і всяку довільність. Ce дало почин до Драконського законодавства, названого по імени архонта Дракона, який його видав (621 перед Xp.). Ci закони відомі зі своєї строгости, але треба зауважити, що Дракон мав тільки усталити істнуюче право. Тому карні приписи Дракона носили характер верховної влади евпатрідів; але зате запро­вадив Дракон нові політичні права для широких верств насе­лення. Навіть селяне, що мали невеличке майно, могли набувати політичні права. Дракон допустив усіх громадян вище ЗО літ життя до участи в політичному житті. Крім сього утворено раду з 401 осіб, до якої покликано громадян усіх верств населення. З тої ради вибрано осібний виділ та передано йому головні судейські функції.

Але хоч Дракон дав широким верствам можність участи в публичному житті, то всеж таки ся участь була дуже міні­мальна, бо шляхта не була склонна поступити щонебудь із своїх прерогатив. Тому треба було основної зміни, яку припоручили перевести Сольонові.

Сольон належав до шляхти, але щодо майна зачислювався до середньої кляси. Він бачив, що без економічної реформи не можна приступити до правної реформи. Він звільнив довжників від довгів, зніс гіпотеки, що тяжили на добрах селян, а тих, що находилися задля довгів у неволі, випустив на волю. Опісля він змінив і довжні закони та заборонив відповідати власною особою та власною свободою за довги; він обмежив обсяг по­сілосте, причинився до розширення промислу й рукоділа та запровадив нову систему податків відповідно до майна й при­бутків, виключаючи денних заробітників (т. зв. тетів) від усяких податків.

Реформи Сольона. Економічні.

Щойно після того приступив Сольон до політичних реформ. Його принціпом було, що кожний свобідний громадянин повинен мати участь у політичній управі — але не коЖному повинна припадати рівна пайка в тому. На його думку першинство по­винно прислугувати тим, котрим воно й ранійше прислугувало, але тільки що-до верховного правління; натомісць в народньому зборі (т. зв. екклєзії) повинні брати участь всі громадяне всіх станів і кляс, та сей збір повинен бути орїаном народньої кон­тролі правління. Сольон поглубив вплив широких верств шля­хом вибірної системи, та ослабив вплив олігархії, поширяючи коллєґіяльну та урядничу систему.

Політичні реформи.

Зосібна: архонтів мали вибирати всі Аттицькі племена: кожне з них (4) ставляло по 10 кандидатів, та опісля вильо- совувано 9. Подібним порядком вибирано й инших урядників. Архонтів, податкових і поліційних урядників можна було вибрати з числа найбогатших шляхетських родин. Инших урядників ви­бирано з 3 посідаючих кляс, що підлягали оподаткуванню. Ар­хонти мали творити коллегію для судових справ. їх присуди та

засуди підлягали однак ревізії осібного трибуналу, т. зв. геліяі. Геліяю вибирано щорік з усіх громадян, усіх станів та кляс, оскільки покінчили ЗО літ життя та зголосилися до се'ї функцій Ce був початок пізнійшого присяжного суду. Супроти геліяі являвся суд архонтів лише судом першої інстанції, а головне її завдання було порішувати карні справи. Контроля викону­вання законів і над урядниками мала припасти сенатові; йому припала також юрісдікція в деяких судових справах, напр. в справі підпалу, убийства, зради і т. д. Сенат складався з ви- значнійших осіб великих родів та відновлювався щорік тими архонтами, що покінчили свою діяльність і вели бездоганно свій уряд.

Крім сенату прислугувала контроля загальним народнім зоорам, до яких належали громадяне всіх станів і кляс, не ви­ключаючи й денних заробітників (тетів). Перед такими зборами відповідали урядники з кінцем службового року. Крім сього рішав загальний народній збір про заключения договорів з чу­жими державами, про війну та мир. Він рішав усі ті законо­проекти, які виготовляла громадянська рада.

Громадянську раду перебрав Сольон від Дракона; се рада 401 громадян (тети не могли до неї входити). Всі 4 аттицькі племена подавали кандидатів; їх імена кидано до урни, з яких вибирано льосом потрібне число радників. Рада урядувала тільки оден рік. Вона підготовлювала всі проекти під рішення загального народнього збору, та деякі адміністраційні справи полагоджувала сама.

Наслідки реформ Сольона. Боротьба о сі рефор­ми.

Так перевів Сольон реформу в демократичному дусі; як приклонник еволюції — він не позбавив аристократичних родин права на керму публичного життя, але він ослабив олігархію вибірною системою та піддав виконуючу й судейську власть під контролю, а декуди й під безпосередній вплив самого народа. Та ніде правди діти, він не вдоволив з початку ні верховодів, ні инших верств населення: верховоди не хотіли з легким серцем ділитися владою з другими, а другі домагалися від реформи більше, ніж Сольон міг їм дати. Тому Сольонська ре­форма мусіла перебути огневу пробу, і на протязі ЗО літ від ви­дання Сольонських законів велася кругом них завзята боротьба.

В першому ряді розігралася боротьба о становище ар­хонтів. Евпатріди не хотіли допустити до сього становища нікого з поза сфери самої шляхти; але згодом мусіли пого­дитися на компроміс, в якому число архонтів піднесено на 10, 86

з чого признано евпатрідам 5, представникам селян 3, а пред­ставникам промислу 2. Але й сей компроміс не вдоволив вою­ючих сторін, та прийшло до революції. На чолі руху станув потомок шляхетського роду, Пеіізістратос, який, користаючи з внутрішних непорозумінь між евпатрідами, получився з гір­няками й моряками та став їх провідником проти шляхти. При помочі їх він побідив евпатрідів, які вже не могли підносити нових жадань. Ставши тираном, він не забув, що завдячував своє становище широким масам; доки був верховодом, поли­шився справжнім демократом та старався бути завсе правдивим викладником волі народу. Першим його ділом було, — утвер­дити закони Сольона; він змінив їх лиш остільки, оскільки треба було спопуляризовати Сольонські форми правління. Він від­кинув форму льосування при виборах, та щоби улекшити сіль­ському населенню користуватися юрісдикціею, висилав судей- ських урядників на село, щоби рішали льокальні справи на місці. Він був дуже популярний в народі, та удержався до кінця життя при кермі.

Пейзіст- ратос.

Повного завершення демократичної ідеї доконав однак щойно Кляйстенес. Коли хотів з початку змінити Сольонські реформи в аристократичному дусі, Атени повстали проти нього, і він мусів занехати сю думку. Громадяне звернулися опісля до нього, щоби докінчив діло, яке розпочав Сольон. Він зніс привілеї шляхти, які ще були у Сольона, та зрівнав її з дру­гими громадянами. Таксамо він зніс вплив чотирьох племен на вибір громадянської ради та допустив до неї все населення, не виключаючи гірняків і моряків. Але головна його реформа лежала в тому, що він зірвав основно з традиціями родів і племен, та поставив свідомо на їх місце нову, чисто тері- торіяльну орїанізацію. Можна сказати, що ідея дерЖавности Атен дістала щойно від Кляйстенеса свою тривку, незрушиму основу.

Завер­шення демокра­тичної ідеї. Кляйстенес.

Кляйстенес поділив державу по повітам та по округам. Вже перед ним істнували теріторіяльні звязки між поодинокими громадами; вони називалися „деми“; осередком демів були більші села. Кляйстенес взав собі ті деми за взір і поділив цілу державу на „деми“ (повіти); опісля зібрав усе населення рівнини, гір та побережи в осібні 3 „тріттії“ (округи); одна тріттія біля Атен, друга тріттія обіймала населення гір, третя — населення над морем; кожна з них обіймала 10 демів. Тріттії стали основою політичного життя; не роди, не племена, тільки

Політич­ний поділ держави.

якраз згадані округи (тріттії) вибирали членів до громадянської ради, присяжних суддів і сенаторів. Число радників піднесено до 500; деми функціонували як виборчі повіти. Таксамо під­несено число присяжних суддів та сенаторів. Коротко кажучи: затратилася ріжниця родів і племен, а намісць того вступили на арену публичного життя нові теріторіяльні одиниці без огляду на родову приналежність. Десяточна система, яку приняв Кляйстенес при демах і тріттіях, мала дальші наслідки в кон­струкції поодиноких урядів, які почали ділитися на 10 розрядів та покликувати представників поодиноких демів. Так само під­вищено число архонтів на 10. Затим пішло й поширення льокальної самоуправи, яка наслідком реформи Кляйстенеса почала розвиватися в демах і тріттіях та вплинула безпосередньо на виховання широких мас до політичного життя.

Наслідки реформ Кляйсте­неса.

Воно й поплило завдяки реформам Клайстенеса широким руслом. Сам Кляйстенес причинився до сього ще тим, що старався поширити число громадян, раз Шляхом улекшення, набувати атенське громадянство, а в друге тим, що підпирав висвободжування невільників, та зрівнував їх з иншими грома­дянами. Точка тяжести влади перейшла на народній збір, т. зв. екклєзію, та на народні суди.

Остракізм.

Тими реформами знищив Кляйстенес усі нащадки аристо­кратії. Щоби забезпечити справжній демократичний режім від майбутніх небезпек, він установив остракізм. Якнебудь публична опінія відноситься критично до сього інституту, то треба при­знати, що остракізм мав на меті удержати справжню демо­кратію перед затіями демаїоіії. Постанови були такі: коли хтось здобув собі в державі надзвичайну популярність мас, а була небезпека, що мігби використати її на се, щоби поставити себе на чолі держави проти установ демократії, — тоді всенародній збір міг відбути над ним строгий суд і видалити його на 10 літ з границь держави. Так само і втих випадках, коли поборювали себе два визначні політики в державі, що зискали собі значну популярність, та коли та боротьба грозила небезпекою державі. Коли на всенародньому зборі пало бодай 6000 карток на одного, то сей мусів опустити негайно край на 10 літ.

Від Кляй­стенеса аж до кінца держави.

Реформи Кляйстенеса удержалися з малими перервами і змінами аж до кінця атенської держави, значить до завойо- вання македонських королів. Сюди належать найсвітлійші часи атенської держави, часи найвищого розцвіту грецької культури, осередком якої стали Атени. Побіди над Персами, часи Пері- 88

клєса і т. д. припадають якраз на сей період. Поглубилася само­управа міст. Міста контролювали торгівлю й промисл; вони мали свою поліцію, а зосібна мали велику заслугу в удержанні будівельної та дорогової поліції, якій завдячуємо консервацію великих памятників мистецтва; вони допомагали державним урядам у виконуванні обовязків і т. д. Маси стали спосібними до політичного життя, та було доволі визначних політичних про­мовців і діячів. Одначе небаром почала ся система перероджу­ватися в демагогію та в рівнодушність у справах оборони держа­ви. Тому македонські королі без трудности завойовали Грецію. —

II. Иншими шляхами, ніж в Атенах, розвивалося публичне життя у CnapmL Між тим, коли Атени перебули всі головні форми державного устрою, приняла Спарта оден принціп і дер­жалася його яж до свого упадку, значить аж до завойовання македонськими королями. Причина лежить в історичних обста­винах, серед яких повстали обі держави. Атенська держава,оснувалася на своїх первісних племенах, що підчас мандрівки чужих племен перемішалися з Йонцями, та разом з ними дали основу спільній державі. Інакше Спарта. Спартане прийшли як побідники, та по довгих боротьбах завойовали автохтонне населення. Сього автохтонного населення було майже 10 разів стільки, як Спартан, та Спартане, щоби удержати над побідже- ними свою верховну владу, мусіли завести строгий мілітарний режім. З того населення вони зробили гельотів, та казали виконувати їм всякі служби для держави і для громадян дер­жави, не даючи їм ніяких прав. Гельоти були неначе власністю держави; вони були звязані з грунтом, але з тим, що не вони були панами, тільки завойовники. Вони були служебниками тих грунтів, які були первісно їх власністю. Вони й жили з тих ґрунтів, але тільки на основі законів держави. Та крім гельотів були ще инші племена (Аркадійці, Ахайці, Йонці і т. д.), які приняли гегемонію Спарти; вони називалися періойками. Ті періойки не мали рівних прав зі Спартанами; вони мусіли платити да­нини і доставляти військо на війну. Вони були обмежені в своїх політичних правах, але звичайно мали право управляти своїми льокальними справами.

II. Спарта.

Повстання спартансь­кої держави. Гельоти, періойки, Спартане.

Справжніми громадянами були однак тільки Спартане. Тільки вони могли виконувати публичні функції, тільки вони мали право брати участь в публичному житті. Але ся участь була точно означена законами, та держава приписувала ролю, яка мала кожному припасти в державних ділах.

Лікурґ.

Самі Спартане звязували свій державний устрій з особою JIikypta (620 перед Xp.).

Всі ґрунти власти і стю держави.

Тому що невеличка скількість Спартан хотіла задержати владу над далеко значнійшим від себе населенням, вони про­голосили принціп, що всі ґрунти є власністю держави, та що держава приділюе громадянам ґрунти, які може їм і відібрати. Тому право громадян на землю представлялося як рід пожитко- вого права, з тим, що власність залишалася державі. Та дер­жава робила часто ужиток зі свого права, вона переводила нераз новий розділ майна поміж громадянами, хоча не могло бути мови про конфискату дібр.

Два королі.

Помічна рада: ґерузія.

На чолі Спарти стояли два королі. Арістодемос був мовляв першим королем Ляконії. Він мав полишити двох синів-бли- знюків, Еврістенеса і Проклєса, які мовляв після його смерти обняли рівночасно владу. Ce мало дати почин до подвійного королівства, яке залишилося в Спарті аж до кінця Спартан­ської держави. Вони мали таке саме правке становище, як инші, грецькі королі в початках грецької історії, значить вони були головами культу, провідниками на війні, в законотворчій раді та в суді. Вони мали помічну раду з найстарших представників родів т. зв. Іерузію. Помічну раду вибирав народній збір, т. зв. апелля. Рада обіймала разом з двома королями ЗО членів. До членства вимагалося покінчення 60 літ життя. Рада мала за­конотворчу, виконуючу й судейську власть. Законотворча власть полягала в тому, що вона предкладала закони до затвердження народнього збору. Як найвища виконуюча власть, герузія рі­шала всі важливі питання державної управи; а найвища су- дейська власть ґерузії Обіймала суд над королями та взагалі в справах тяжких злочинів, зосібна злочинів проти держави.

Народній збір: апелля.

Ефори.

До народнього збору, або т. зв. апеллі, входили всі Спар­тане вище ЗО літ життя. Члени народнього збору мали право голосувати над предложеними їм законами. Промовляти могли тільки королі, члени ґерузії і ефори; дискусії не було жадної. Ефори мали при голосуванні констатувати, за чим заявилася більшість, та використували се право, щоби признавати біль­шість за тими справами, які самі підпирали.

Взагалі’ефори мали найвищий уряд в державі. Було їх 5. Вони були первісно помічниками королів при виконуванні судейської власти; але опісля перейшов на них верховний на­гляд над усіми публичними ділами держави. Вони контролю­вали, щоби в державі відбувалося все по законам, контролю­вали урядників, скликували ґерузію і алеллю. Первісно самі королі вибирали ефорів; пізнійше право вибору ефорів пе­рейшло на народній збір. Так прийшло помалу до того, що власть ефорів була понад властю королів, та що королі стали відповідальні перед ефорами. Навіть приватні особи могли ви­носити обвинувачення проти королів — та про ті обвину­вачення рішала герузія — але ефори мали власть відкидати такі обвинувачення. Уряд ефорів тривав однак тільки оден рік, та наслідники могли потягати своїх попередників до відпові­дальносте.

Судові справи родинного й спадкового права рішали ко­ролі; так само вони видавали засуди в менше важних карних справах. Решта судових справ належала, оскільки не відно­силися до компетенції герузії, до юрїсдикції ефорів, або низчих судових урядників.

Увесь державний лад завершувався осібною системою ви­ховання та дисціпліни Спартан. Як публичне виховання, так і публична дисціпліна були в Спарті річю держави. Ce був той мілітарний режім, який позволив Спартанам опанувати на продовж віків значно численнійше від себе населення та ча­сово обняти й гегемонію над цілою Грецією. Кожний Cnap- танин переводив від 7. до 60. року в публичному житті по суворим державним приписам. Якщо покінчив 7 літ життя, відбирано його батькам, виховувано його аж до покінчення ЗО літ життя на фізично-сильного мужа та приучувано до військової служби. В сьому часі він мусів вдоволитися малою їдою, звичайним одягом та бідним приміщенням під опікою старших, яких мусів безумовно слухати. Щойно після скінчення ЗО літ Спартаке ставали повнолітними; від тої пори вони могли набувати політичні й приватні права та могли дружи­тися. Але всеж таки вони мусіли продовжувати свої фізичні вправи та держава вимагала від них, щоби брали’участь в політичних сходинах, щоби сим чином приготовилися до тої ролі, яка їм мала припасти в майбутньому. Аж до 60. року життя оставали Спартаке під публичним дозором — бо аж до сього року тривав обовязок до військової служби. З кінцем 60. року життя Спартанин ставав свобідним громадянином та міг брати безпосередню участь в публичному житті.

Система виховання в Спарті.

III. Грецькі держави, що жили побіч себе самостійним державним життям, вязалися иноді в тіснійші звязки між со­бою. Важну ролю відіграв підчас перських війн т. зв. деліцькнй

IIL

Державні ввязки Греції.

звязок; але він не тривав довго, та не представляв собою великого значіння для теорії державних звязків. Більше зна­чіння мав щойно ахайський звязок, що утворився підчас за- войовання Греції македонськими королями (біля 280 пер. Xp.). Получилися Аргос, Епідаврос, Коринт, Мегальополіс, Меґара, скинули із себе панування Македонії та зєдинилися в однім державнім звязку. На чолі звязку став спільний народній збір, який сходився два рази в рік. У сьому зборі вирішувано спільні заграничні справи та вибирано спільних звязкових урядників. Народній збір складався з усіх вольних громадян звязкових городів, що покінчили ЗО літ життя. Голосовано на зборі не по більшости присутніх громадян, але по городам, так що про кожний город з осібна рішала більшість тих гро­мадян, яка з дотичного городу була на зборі присутна. Звя­зок мав також спільну раду, яка підготовлювала спільні справи до ухвали народніх зборів. Ся рада була сталим урядом з відповідним числом генералів та одним секретарем на чолі; крім сього належало до неї 10 адміністраційних урядників.

IV. За­гальна характери­стика установ старинної Греції.

IV. Хотячи подати загальну характеристику державних установ старинної Греції, мусимо дивитися на сі установи раз з формального, а опісля з матеріяльного боку.

Формально беручи, вже старинна Греція подає всі ті форми державного правління, які бачимо в історії державного права аж до тепірішної доби. Есть королівство, єсть аристо­кратична олігархія і демократія. Тому годі дивуватися, що як­раз в Греції займалися фільософи головними проблемами дер­жави, та що в їхніх письмах находимо ще сьогодні незви­чайно цінні основи до порішення найбільше важливих питань з области державного права й політики. Грецькі фільософи мають для науки державного права таке саме значіння, як римські юристи для науки приватного права.

Ріжниця грецької державної системи супроти систем модерного державного права.

Але з матеріяльного боку не можна ставляти основних проблем та проявів державного права старинної Греції нарівні з пізнійшими проблемами та проявами тогож права. В ста- ринній Греції, де держави почали щойно повставати, треба відріжнити племінні й родові основи від теріторіяльнпх. Де істнують племінні й родові основи державного права (напр. з початку в Атенах, та через увесь час в Спарті), має коро­лівство патріярхальне значіння, та держава має тенденцію до поширення олігархії родів. З хвилею однак, коли атенська держава зірвала свідомо з племінними й родовими основами 92

та перевела консеквентно теріторіяльну систему в усіх дер­жавних установах, було рішено, що форма правління мусить бути демократична.

Та поминувши сю ріжницю, є ще два характерні риси, якими ріжниться всі державні установи Греції від установ се­редніх і нових віків.

По перше: Зваживши, що в Греції повставали перші культурні держави континенту, зрозуміємо, що вони повстали з реальної потреби суспільних звязків, щоби витворити сус­пільний лад, а до того й форму, в якій булоб найліпше сей лад перевести. При творенні культурного звязку вищого ступня, яким була держава, мусіли перейти на неї природною силою ті аттрібути, які були уже в низчих суспільних звязках. Зна­чить: як у родині, роді і т. д. влада була привязана до озна­чених осіб або до збору осіб, так воно мусіло бути й в дер­жаві; коротко кажучи: влада в державі прислугувала по суті поодиноким членам держави, не державі, як такій. Держава не була в старинній Греції субектом, тільки обектом влади. Зате король, громадянська рада, народній збір іт.д. являлися суб- єктами державної влади, не орїанамн дерЖави. Ефори, що ставляли в Спарті королів під суд, не ділали як органи дер­жави, тільки як представники пануючої олігархії. Так само й народні збори, що обіймали в Атенах всі верстви вольного населення, не були органами державної волі, вони були справ­жніми субєктами державної влади. Про загальну волю народу не могло бути вже тому мови, бо були невільники та ме- тойки, яким не признавано політичних прав. Тому хоч нахо­димо вже в старинній Греції сліди конституціоналізму, парла­ментаризму ітд., то всеж таки треба мати на увазі, що щойно пізнійші віки витворили поняття правдивої суверенности дер­жави та суверенности народу.

По друге: Державна конструкція старинно!* Греції не опи­ралася ніде на договорі, а саме: ні на договорі між паную- ючими та населенням, ні на договорі між поодинокими верст­вами чи представниками населення. Взагалі характеристика грецьких державних установ виключає не тільки справжній договір, але й фікцію договору, яку сконструовали пізнійше середньовічні та нововічні фільософи. Грецькі держави твори­лися орїанічним шляхом із сполуки племен, та годі добачу- вати яких небудь слідів договірного єднання між поодинокими членами грецьких держав.