§5. ОРІЄНТАЛЬНІ ДЕРЖАВИ СТАРИН­НИХ ВІКІВ.

Суспільний устрій орієнтальних народів має переважно сакральний себ-то теократичний характер, послугуючися для скріплення суспільного ладу авторитетом божества. Бачимо його в усіх суспільних звязках від родини аж до держави.

Розвиток від родини до держави відбувався шляхом ро­дового принціпу через роди й племена до теріторіяльного прин- ціпу державности (пор. :І. книга § 1). Роди оселилися згодом в осібних місцевих громадах та мали своїх місцевих начальни­ків ; опісля зібралося більше число громад в оден вищий тері- торіяльний звязок; та коли вкінці полупилося зі собою більше число теріторіяльних звязків для спільної помочі та охорони і коли вони найшли свого ватажка, що станув на чолі війська, або зуміли інакше зорганізуватися на означеній теріторії, повста­вала держава. Ватажки великих орієнтальних держав ставали королями.

Розвиток від родини до держави.

Королі були звичайно деспотами, самодержцями. Як боги або заступники богів, вони були панами життя й смерти своїх громадян, мали право розпоряджувати їхнім майном, були провідниками на війні та рішали про відношення до других держав. Вони лучили в своїх особах найвищу законотворчу, виконуючу й судейську власть. Але що їх власть опиралася на теократичнім авторитеті, то вони послугувалися при вико­нуванні своїх функцій тими особами, що управляли релігійним культом; так витворювалася з духовників осібна каста, яка побіч короля, а чимало й без огляду на короля, правила най- важнійшими справами держави. Королі добирали собі також раду з заступників визначних родів, щоби радити з ними над важливими державними ділами. Та чим більша була держава, тим більше королі потребували помічників. В орієнтальних державах була значно розгалужена бюрократія на услугах королів.

Королі- деспоти.

Але побіч деспотичних королівств стрічаємо й в орієнталь­них державах також засновки демократичного устрою.

Засновки демокра­тичного устрою.

Вави­лонська держава

На особливу увагу заслугують ось які держави:

1. Стара вавилонська дерЖава мала дуже розвинену дер­жавну ідею. На чолі держави стояв король-автократ; він управ­ляв державою деспотично при помочі значно розвиненого са­крального культу. На службі короля й держави стояла ціла гієрархія урядників. Держава жила в великому добробуті та здобула собі згодом високу культуру. Жінки жили в великій пошані, а зосібна жінки королів грали значну ролю в полі­тичному житті держави.

Ассирійська держава.

2. Ассирійська дерЖава була також деспотичним королів­ством, але ріжнилася в дечому від вавилонської держави. Са­кральний характер права виступав далеко сильнійше, ніж у вавилонській державі, а з другого боку мала велике значіння військова шляхта, яка розпоряджувала великими лятифундіями і великим числом невільників. Держава ділилася на провінції, які мали своїх намісників. Крім сього ассирійська держава розпоряджувала цілою сіттю урядників.

Египетська держава.

3. Характер патріярхального деспотизму виступає найви- разнійше в Египті. Египетський король старинних віків явля­ється богом та сином бога. Як такий, він є не лише найвищим керманичем держави, але й найвищим представником релігій­ного культу.

Мимо надземського німбу, що окружував особу короля, великий вплив на судьбу держави мала каста духовників, яка ніде не мала такого великого значіння, як саме в Египті. Супроти їхньої учености й фактичної влади особа короля сходила чи­мало на другий плян. Король був щоправда найвищим суддею, але в тому ділі заступався звичайно окремою радою.

Індійська держава.

4. Иншим шляхом пішов розвиток державного права в Індіях. Індійські племена були малими республиками (ganas), на чолі яких стояли народні збори (samiti). Пять племен ста­новило суспільний звязок вищого ступня, та на чолі тої спо­луки стояв народній * збір пятки (panchayat).

Королі могли видавати закони тільки за згодою ради старших. Але й за згодою ради не вільно було зміняти т. зв. святого права, котре зберігало давні народні звичаї. На сто­рожі сього права стояла духовна каста, та хоч королі ста­ралися нераз прийти над ним до денного порядку, воно за­держало всетаки свою силу. Зосібна затвердив його Ману в осібному законі з 2. століття перед Xp. Сей закон тим за- мітний, Що запровадив у Індіях поділ властей та признав су- дейську власть Браманам. Хоч королі старалися в 4. столітті* по Xp. знести обмеження своєї власти, повернено небаром знова до закона Ману і затверджено авторитет святого права.

5. Китайська дерЖава повстала з патріярхального устрою поодиноких родин і родів. Десять родин становило т. зв. „хію", а десять хій одну „пао". З хвилею, коли ті роди оселилися стало над Жовтою й Синьою Рікою та монарх станув на їх чолі, вони стали державою. Відповідно до сакрального харак­теру королівської влади король був „сином неба й землі" та правив Китайцями патріярхально, немов одною великою роди­ною, відгородившися „Китайським муром" від решти світа. Первісно панувала система ґрунтової спільноти, яку пізнійше заступлено системою приватної власности.

Китайська держава.

6. Вкінці треба іце згадати про яванську державу. І вона виросла на родовім принціпі зі сполуки родів та племен. Родоначальники первісних племен називалися „уї". Походження королівського роду виводжено від богів. Король (Мікадо) був найвищим законотворцем, суддею та духовником. Шляхетські роди дуже різко відділювалися від ремісників та селян. Значне становище припадало шляхті; побіч короля стояв представник одного з визначнійших шляхетських родів (фуївара), сповняючи функцію канцлера. Канцлери („шогуни") здобували собі нераз так велике значіння в державі, що самі королі ставали в дечім залежними від своїх канцлерів. Абстрагуючи від того правна влада япанських королів була в старинних віках таксамо деспо­тична, як і в инших орієнтальних державах. —

Япанська держава.