Фізичні особи як платники податків

Фізичними особами - платниками податків в Україні є громадяни України, іноземці, особи без громадянства. Фізичні особи розгля­даються як суб’єкти оподаткування по значній кількості податків і зборів в Україні: це й “чисто” податки на фізичних осіб (податок на доходи, податок на промисел) і “змішані податки” (плата за землю, податок із власників транспортних засобів, податок на додану вартість, акцизний збір).

Основні ознаки фізичних осіб - платників податків визначають систему податкових обов’язків конкретної особи, підстави виникнення, зміни й скасування обов’язків, пов’язаних зі сплатою податків і зборів.

1. Податкове резидентство. У законодавстві України, як і в законодавствах багатьох держав, як кількісний критерій резидентства визначається період у 183 календарних дня (цілісно або сумарно) протягом року. Цей так званий тест фізичної присутності вста­новлюється щорічно й діє в межах календарного року. Деякі країни періодом для визначення резидентства вважають не календарний, а податковий рік, що може й не збігатися з календарним.

Податковими резидентами України зізнаються фізичні особи, які фактично перебували на території України не менше 183 днів (цілісно або сумарно) у будь-якому послідовному дванадцятимісячному строку, що починається або закінчується в податковому періоді. Днем перебування в Україні є будь-який календарний день, у який фізична особа фактично перебувала на території України, незалежно від тривалості цього перебування. Час фактичного перебування на території України включає в себе час безпосереднього перебування фізичної особи на території України, а також час, на який ця особа виїхала за межі території України спеціально на лікування, відпочинок, навчання, у відрядження.

Податковими нерезидентами України визнаються фізичні особи, які не є податковими резидентами України.

2. Здійснення економічної діяльності або одержання доходів від джерел у державі.

Економічною діяльністю є будь-яка діяльність з виробництва й реалізації товарів (робіт, послуг), а також діяльність, спрямована на одержання прибутку (доходів), незалежно від результатів такої діяльності. До економічної діяльності належить підприємницька діяльність, а також посередницька діяльність, довірче управління майном, прийняття (надання) майна однією особою, зареєстрованою як платник податку у встановленому порядку або за місцем, зазначеним в паспорті або за іншим посвідченням особи. Місцем перебування фізичної особи, що не досягла повноліття, або фізичної особи, що перебуває під опікою або піклуванням, визнається місце, де вона фактично серед інших обов’язків може здійснювати (або втримуватися від здійснення) певні дії на платній основі.

3. Наявність у власності манна, що підлягає оподаткуванню.

4. Здійснення операцій або дій, що підлягають оподат­куванню.

5. Участь у відносинах, однією з умов яких є сплата мит або зборів.

Факультативні ознаки фізичних осіб - платників податків і зборів деталізують, уточнюють систему податкових обов’язків конкретної особи, але не впливають на виникнення, зміну або скасування обов’язків, пов’язаних зі сплатою податків і зборів:

1. Місце постійного проживання. У якості такого виступає місце, де особа фактично проживає, а при неможливості встановити таке місце - місце, де ця особа живе, а при неможливості встановити це місце - місце, де ця особа зареєстрована у встановленому порядку, або місце, що зазначене в паспорті або іншому посвідченні особи, або місце перебування його батьків (одного з батьків), усиновителя, опікуна або піклувальника.

В українському й російському законодавстві немає чітко закріпленого поняття місця постійного проживання. Тому досить часто при тлумаченні за основу беруться рекомендації Організації економічного співробітництва й розвитку.

Деяким законодавствам властива невизначеність цієї характе­ристики. Так, у Швеції законодавство про прибутковий податок як платника розглядає будь-яку особу, що прибуває в країну, якщо вона придбала “реальне житло або притулок”. Корпорація вважається такою, що має місце знаходження у Швеції, якщо вона заснована й зареєстрована відповідно до шведського законодавства. Якщо у Швеції розташована тільки адміністрація компанії, зареєстрованої за кордоном, то корпорація вважається такою, що не перебуває у Швеції.

2. Принцип громадянства застосовується поряд із принципом місця проживання або місцезнаходження суб’єкта. Його застосування передбачає ряд особливостей.

По-перше, основна частина податкових законодавств виходить із рівноправності громадян, іноземців, осіб без громадянства в обов’язках із приводу сплати податкових платежів. В основі такого єдиного підходу лежать інтеграційні процеси, які відбуваються в економіці й підштовхують до формування уніфікованих податкових важелів. У жовтні 1961 року була прийнята Європейська соціальна хартія, що набула чинності в 1965 році й передбачає, що громадяни кожної з договірних країн мають право займатися діяльністю, що приносить дохід на території інших договірних країн, на основі рівності із громадянами останніх. Таким чином, диференціація громадянства не може служити підставою для використання різних ставок, застосування пільг тощо, тобто збільшувати податковий тягар на резидентів.

По-друге, залежність оподаткування від громадянства зачіпає особливості механізму нарахування й внесення податкових платежів і засновані на взаємності держав. У разі надання будь-яких пільг або зниження податкового тиску однією державою щодо юридичних або фізичних осіб іншої, остання на базі взаємності може теж використати подібний механізм.

3. Центр особистих і економічних інтересів.

4. Місце фактичного проживання. Місцем фактичного про­живання фізичної особи визнається місцезнаходження будинку, квартири або іншого житлового приміщення, де постійно або переважно мешкає ця особа.

При характеристиці фізичних осіб як платників податків навряд чи має сенс наголошувати на диференціації їх за віком. Законодавство не робить принципового розмежування за даним критерієм (швидше за все, тільки побічно - при характеристиці доходів, отриманих від різних видів діяльності, для заняття якої вже передбачається досягнення певного віку). Податки на доходи неповнолітніх сплачують батьки (опікуни або піклувальники) у порядку, встановленому законом.

Національними законодавствами й міжнародними договорами можуть встановлюватися додаткові ознаки фізичних осіб-платників або інший їх набір, послідовність, оцінка.

9.4.