§ 4. Риторика Стародавнього Ірану
1 Дхаммапада. — М.: Издво восточной литры, 1960. — С. 59, 61, 95, 99.
2 История и культура Древней Индии. — М., 1990. — С. 58.
прагнули до повного володарювання над розумом і волею підлеглих, до підкорення все нових і нових народів.
* * *
Юридичне красномовство було в цій країні не самою розвиненою сферою елоквенції: тиранія царів та їхніх намісників, безправність особистості робили Іран країною, де судочинство цілком залежало від волі володаря. Та занадто категоричними були б твердження, що в Давньому Ірані панували суцільна сваволя і несправедливість: відома давньоіранська приказка, що невинна дівчина може пройти з мішком золота за плечима всю країну вздовж і поперек, не зазнавши ані найменшої кривди. Аристократія Ірану культивувала виняткову чесність — тут вважалося за ганьбу сказати неправду. Володарі Ірану щедро робили декларації щодо власної справедивості. Ось кілька написів царя Дарія:
"Каже Дарійцар: "О ти, хто буде з часом царем, міцно оберігай себе від брехні. Людину, яка буде брехуном, суворо карай, якщо хочеш, аби твоя країна була неушкоджена"; "Каже Дарійцар: "...Тому допоміг мені АгураМазда та інші боги, які є, що я не був злочинцем, не був брехуном, не був тим, хто обдурює, ні я, ні мій рід. Я дотримувався справедливості. Ані слабкому, ані сильному я не робив зла. Людину, яка старалася для мого дому, я осипав своїми щедротами, того, хто шкодив, я суворо карав"1.
Одночасно цікавою є риторична формула, яка передає атмосферу політичного життя та характер судочинства в Давньому Ірані: найбільш наближених до царя людей, які наглядали за сатрапами, називали "очі й вуха царя".
Релігійна риторика визначена характером проповіді згаданого щойно пророка Заратуштри (IX—VI ст.
до н. е.), який закликав поклонятися лише доброму божеству АгураМазді й уникати сфери зла, над якою володарював Ангро Майнью. Із уславлення АгураМазди та підвладних йому добрих божеств склалася Авеста — книга, що сконденсувала проповіді Заратуштри. Ця книга, хоча й сповнена яскравих поетичних образів, є передусім релігійною проповіддю, пам'яткою натхненної риторики:1 Хрестоматия по истории Древнего Востока. Ч. 2. — М., 1980. — С. 30.
55
54
"Клятвою зобов'язуюся бути вірним маздаяснійській вірі, [яка вчить] припинити військові набіги, скласти зброю, укладати шлюби між своїми; артовській [вірі], яка з усіх, що існують і існуватимуть, найвеличніша, найкраща і найсвітліша, яка — агурівська, заратуштрівська. Ця бо є присяга вірі маздаяснійській"1.
В "Авесті" міститься теургічне величання сонячного бога Мгтри як "правдивого, красномовного". Водночас автори "Авести" розуміли, що красномовство може бути облудним (характеристика демонічних істотжінок, що солодкою мовою зваблюють людей)2.
Авеста формулює моральні максими та політичні декларації. Вони натхненні древнім розумінням святості й безперервності життя: "Потрібно безперестанно людей примножувати і худобу" — наскрізна думка Авести. Злочинець — це той, хто "вершить насилля над худобою і людьми праведного скотаря"3.
Царі, як і у Вавилоні та Єгипті, мисляться охоронцями закону та порядку:
"Нехай володарюють добрі правителі (нехай не володарюють погані), здійснюючи добре вчення і відданість"4.
Уціліли написи великих царів Ірану, які, підкоривши вавілонську державу, засвоїли клинопис (а почасти й арамейську мову Вавилону як загальносхідну мову спілкування) і прославляли себе в царських написах. Однотипних до месопотамських чи єгипетських. Ці написи є важливими пам'ятками архаїчного політичного красномовства Ірану:
"Цар Дарій проголошує: те, що я зробив, я зробив з волі АгураМазди лише за один рік. Ти, що пізніше читаєш цей напис, можеш переконатися в тому, що я зробив, і не вважатимеш це за брехню...
Цар Дарій проголошує: царі, що жили раніше, за все своє життя не звершили того, що я, з волі АгураМазди, звершив лише за один рік"5.1 Литература Древнего Востока: Тексты. — М., 1984. — С. 10.
2 Авеста в русских переводах. — СПб., 1998. — С. 316, 452.
3 История всемирной литературы: В 9 т. — М., 1983. — Т. 1. — С. 251.
4 Авеста в русских переводах. — СПб., 1998. — С. 253.
5 Варга Д. Древний Восток: У начал истории письменности. — Будапешт, 1985. — С. 125.
Про особливості побутового красномовства давніх іранців можна зробити висновок на підставі такого листа сестри братові:
"Привіт моєму брату. Чи будеш ти добре поводитися з моїми дітьми, коли я помру? Чи викупиш ти їх з боргової тюрми, якщо вони туди потраплять? За мого життя ти був зі мною жорстоким. Підніми голову і скажи правду, дивлячись на сонце: чи ж не ростила я тебе, начебто ти був моїм власним сином? Чи я повинна сама прийти до тебе і сказати все це прямо тобі в очі? Чому, коли наш брат Римут захворів, ти не відправив його до мене? Пришли мені ячменю і фініків, бо в мене нічого немає. Нехай цей лист пом'якшить твоє серце, і боги зроблять твоє серце милосердним