§ 5. Риторика Стародавнього Китаю

Тривалий час ця цивілізація розвивалася в умовах свідомої ізоляції від інших народів, символом чого стала Велика Китайська стіна, якою колись правителі Китаю — "Піднебесної" країни — хотіли відгородитися від "варварів".

* * *

Законодавство Стародавнього Китаю було досить розвиненим, і юридична риторика тут посідала значне місце.

"У сім'ї не можна відмовитися від нагаїв і палок; у державі — від покарань, а в Піднебесній — від виправних і репресивних походів, [але при] застосуванні їх є головне і другорядне, [а при] здійсненні їх — те, що протидіє, й те, що сприяє...

Древние цивилизации / Под общ. ред. Г. М. БонгардЛевина. — М., 1989. — С. 147.

56

57

П'ять [видів покарань] — татуювання, відрізання носа, кастрація, відрізання ноги й смерть, [кожним з яких] каралося 500 злочинів, — ось що називається "Зводом середніх [покарань], що вживалися для покарання областей, що не живуть мирно. Усіх [засуджених на] смерть страчували на ринковій площі..." (Законодавство Чжоу)1.

Цілісність держави та єдність китайського народу забезпечувала централізована, сильна влада. Становлення політичної риторики в Давньому Китаї, як і на всьому Сході, пов'язано з пропагандою сили, нездоланності, величі правителя. Поширеними в той час були царські написи, подібні до царських написів інших давніх держав Сходу. Власне, ще до об'єднання Китаю правителі окремих місцевостей фіксували свої перемоги в таких написах: "Цар By скинув з трону династію Інь і тепер він, а не владика Інь вершить жертвоприношення богам"2.

Вже в III тис.

У IV ст. до н. е. ці тексти було згруповано в "Книзі передань", "Промовах царств" та "Промовах царств, що борються". Тут присутні риторичні звертання до предків, військове красномовство, дипломатичні промови тощо. В китайській політичній риториці спостерігається неприхована тенденційність, полеміка, таврування противників і відверте замовчування невигідних речей4.

Згодом пропаганда вірності трону набула характеру майже ритуальних заклинань: "Будь підтримкою своєму володарю проти тих правителів, які не з'являються до дво

1 Хрестоматия по истории Древнего Востока. — М., 1980. — С. 186.

2 Варга Д. Древний Восток: У начал истории письменности. — Будапешт, 1985. — С. 139.

3 История всемирной литературы: В 9 т. — М., 1983. — Т. 9. — С. 143.

4 Див.: Никитина В. Б., Паевская Е. В., Позднеева Л. Д., РедерД. Г. Литература Древнего Востока. — М., 1962. — С. 350—351.

ру". Але й володар брав на себе певні зобов'язання: "Я розширю твої землі, аби ти був опорою дому Чжоу"1.

Царська влада забезпечувала як законність, так і право. Судова риторика, зрештою, виникає в Китаї не внаслідок змагань і дискусій сторін, що судяться, а, як у Вавилоні чгі Єгипті, в царських указах. Щоправда, китайська юридична проза нерідко змішує реальність і міф, щоб надати явищам авторитетності ("Закони Чжоу").

На духовне життя Китаю, його релігійну риторику справили могутній вплив дві великі релігійнофілософські системи — конфуціанство та даосизм.

Конфуцій (Кунфуцзи), який жив у V ст. до н. е., сформував поняття Високого Неба, якому підлягає Син Неба — імператор, що є батьком вельможам, а ті — батьками отців сімейств і т.

Теоретичні надбання Конфуція та його послідовників започаткували китайську дидактику. Конфуцій вбачав основу життя у дотриманні всіляких церемоніалів, покликаних оберігати існуючий порядок, забезпечувати гуманність. Усе це стало передумовою виникнення та розвитку риторичної традиції, оформленої в певну систему.

Конфуціанські повчання (які й досі визначають свідомість китайця) — типова риторика моральноетичного характеру.

"Шляхетний муж піклується про дев'ять речей: коли дивишся — бачити; коли слухаєш — чути; аби на обличчі була привітність, а у вигляді — шанобливість; у мові — відданість; а в справах — неважливість; якщо ти в сумнівах — питай, у гніві — думай про наслідки; коли що береш, пам'ятай про борг"2.

Конфуціанські ідеї живили собою велику й багату художню літературу Китаю. Серцевиною конфуціанського літературного тексту є власне риторика, пряме повчання, моралізаторство, життєві приклади тощо.

ВаргаД. Зазнач, праця. — С. 140. 2 Литература Древнего Востока: Тексты. — М., 1984. — С. 225.

58

59

Ці особливості притаманні й літературі, що втілює в слові другий великий духовний орієнтир Давнього Китаю — даосизм. Цю течію започаткував Лаоцзи, який висунув учення про дао, яке характеризує так:

"[воно] покриває небо, підтримує землю, розгортає чотири сторони світу, розкриває вісім меж. Високо, безмежно, глибоко безмірно, обіймає небо й землю, з'єднується з безформенним. Біжить потоком, б'є джерелом. Порожнє поступово наповнюється. Клекоче і бурлить. Мутне поступово очищується"1.

Очевидно, таку містку і водночас абстрактну філософську категорію можна було розкрити не поетичними, а риторичними засобами.

Отож, риторика прислужилася становленню філософії та релігійної думки Давнього Китаю.

З часом виклад релігійнофілософських ідей набув характеру справжньої проповіді.

Існує думка, що конфуціанським пам'яткам властиві прозаїчнопобутові форми, а даосистським — поетичнопіднесені2.

Однак детальне ознайомлення з пам'ятками Давнього Китаю свідчить, що конфуціанська проповідь реалізувалася і в поетичному образі, а даосистська — у формі вишуканої та розмаїтої риторики. Нерідко вони тісно перепліталися, що ілюструє, наприклад, пасаж Лаоцзи:

"Нехай країна буде малесенькою, а народ нечисленним; скільки б у них не було знаряддя, нехай вони ним не користуються; люди нехай до самої смерті не йдуть далеко від дому; якщо будують кораблі, вози, нехай на них ніхто не їздить; якщо будують панцирі, мечі, нехай ніхто не воює; замість того, щоб писати, хай люди краще плетуть торочки й китиці; нехай буде чепурним їхній одяг, нехай буде мирним їхнє житло, нехай будуть щасливими їхні звичаї; і якщо вони зазирнуть за кордон сусідньої країни і почується звідти кукурікання півнів, гавкання собак, нехай

1 Литература Древнего Востока: Тексты. — М., 1984. — С. 257.

2 История всемирной литературы: В 9 т. — М., 1983. — Т. 9. — С. 182—183.

60

доживуть люди до старості, до смерті, ніколи не побувавши на тому боці" (йдеться про переваги малої держави)1.

На Давньому Сході склалася різноманітна й багата риторична практика. Але здебільшого вона розвивалася стихійно; красномовці не дуже піклувалися щодо теоретичного узагальнення свого досвіду. Але роль риторики у суспільному житті була досить помітною. З розвитком міждержавних відносин риторичний досвід Сходу адаптувався і на європейських теренах. Наприклад, Солон, спартанський законодавець, запозичує (за переказом) традиції юридичної риторики з Єгипту.

Ключові слова:

ме, маат, жень, дао, царські написи, етикетні формули,

теургія, психагогія, панегіризм.

Практичне заняття З Риторика Давнього Сходу

1. Що Ви можете сказати про питому вагу риторичного начала в літературах Давнього Сходу?

2.

3. Які жанри характерні для риторики Давнього Сходу? Що розвивалося активніше в країнах Давнього Сходу — теорія риторики чи риторична практика?

4. Як юридичні норми давньосхідного суспільства позначилися на особливостях юридичної риторики?

5. Які чинники зумовили становлення в державах Давнього Сходу політичної риторики?

6. Чому релігійна література Давнього Сходу містить у собі виразний риторичний струмінь?

7. Що відомо про розвиток у давньосхідному суспільстві шкільного (академічного) красномовства?

8. У чому полягають особливості побутового красномовства в давньосхідних державах?

9. Яким був вплив риторичної практики Давнього Сходу на становлення риторики в Європі?

1 ВаргаД. Зазн. праця. — С. 141—142.

61

Література Основна

1. Литература Древнего Востока. — М., 1962.

2. На ріках Вавілонських: З найдавнішої літератури Шумеру, Вавілону, Палестини. — К., 1991.

3. Рождественский Ю. В. Теория риторики. — М., 1997. — С. 42—49.

Додаткова

1. Алиханова Ю. М. Лхваньялока Анандавардханы и его учение о поэзии //Анандавардхана. Дхваньялока ("Свет Дхвани"). — М., 1974. — С. 13—61.

2. Варга Д. Древний Восток: У начал истории письменности. — Будапешт, 1985. — 166 с.

3. Гринцер П. А. Основные категории классической индийской поэтики. — М., 1987.

4. Сагач Г. М. Золотослів. — К., 1993. — С. 11.

* * *

Красномовство відіграло помітну роль у формуванні культури античного суспільства. Існував навіть міф про божественне походження риторики: Юпітер покликав до себе Меркурія і звелів дати людям риторику, яка започаткувала їх діяльність. Активно розвивалися й досягли високого рівня суспільнополітична риторика, судове й академічне красномовство. Колискою античного ораторського мистецтва була Греція. Після походів Александра Македонського (IV ст. до н. е.) грецька культура поширилася майже в усьому світі (так званий елінізм). Після засвоєння засад грецького красномовства Давнім Римом, що був в античності "володарем світу", грекоримська риторика стала основою ораторської культури народів Європи. Вже наприкінці античної епохи існувала велика кількість риторичних шкіл і писаних посібників, що суттєво прислужили розвитку цієї науки.