§ 1. Поняття і сутність злочинів, пов'язаних із торгівлею людьми

У ХУ-ХуІІ ст. українці були основним джерелом надходження рабів на та­тарські невільничі ринки. Рабів відвозили в Крим, звідки потім продавали в країни Середземномор'я. Щороку татари укладали контракти на постачання певної кількості рабів.

На невільничому ринку українців дуже цінували як працьовитих, нехитрих, простих та незіпсованих. Найбільш дорогим товаром вважалися українські жінки, оскільки вони відрізнялися вродою та звикли багато працювати, їх доля була дещо кращою в порівнянні з долею українських чоловіків, яких викорис­товували на роботах у каменоломнях.

Це сторінки історії. А що ж відбувається в наш час?

На сьогоднішній день Україна займає майже останнє місце серед країн світу по рівню соціальної забезпеченості населення і, на жаль, одне з перших місць по рівню корумпрваності та злочинності. Саме тому такий прибутковий вид злочин­ної діяльності, як торгівля людьми, набув у нашій країні широкого розмаху.

Зберігаючи традиції замовчувати про свої негаразди, а також про свою не­спроможність в їх подоланні, наш уряд «робив вигляд» ніби проблема торгівлі людьми України його не стосується. Можливо ця позиція зберігалася б і надалі, якби в міжнародній системі Україну не ідентифікували як основну постачальни­цю «живого товару» на відкриті і таємні ринки Європи та Азії. Дуже повільно та неохоче чиновники почали надавати інформацію в пресі та по телебаченню про те, що дійсно Україна не здатна захистити права своїх громадян, внаслідок чого українці потрапляють на невільничі ринки. Ще повільніше вирішувалося питан­ня про вдосконалення чинного законодавства з цього приводу. Врешті-решт у 1998 р. було внесено зміни до деяких законодавчих актів України, в результаті чого було встановлено відповідальність за торгівлю людьми та незаконну посе­редницьку діяльність щодо усиновлення дітей, з метою їх залучення у злочинну діяльність, використання в секс-індустрії, вилучення органів і тканин для транс­плантації чи насильницького донорства тощо.²

Але як показує практика, ці закони не є дійовими, оскільки не були достат­ньо опрацьовані, а тому містять у собі суперечності.³

¹ Розділ написаний спільно з Прилипко Ю.

² Дані дослідження, які проведені Прилипко Ю. Л.

³ Важливою віхою удосконалення чинного законодавства є прийняття Верховною Радою України нового Кримінального кодексу України (2001 р.), в якому введена ст. 149 «Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини».

509

До цього часу порятунком жертв торгівлі людьми займаються неурядові правозахисні організації. Окрім активної діяльності в напрямку повернення потерпілих додому, вони здійснюють цілу низку превентивних заходів, а саме: друкують та розповсюджують листівки, буклети, статті, проводять семінарські заняття з цих питань.

Але проблеми таких масштабів повинні вирішуватися на більш високому рівні. І все ж таки як саме здійснюється торгівля людьми в Україні.

Визначення «торгівля людьми» ссрормульовано в статті 149 Кримінального кодексу України, де сказано:

По-перше, під торгівлею людьми слід розуміти «Продаж, інша сплатна пе­редача людини, а так само здійснення стосовно неї будь-якої іншої незакон­ної угоди, пов'язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам) з метою сексуальної експлуатації, викори­стання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у зброй­них конфліктах, експлуатації її праці».

По-друге, згідно ч. 2 ст. 149 КК України поняття торгівля людьми законо­давець визначає як ті самі дії, які вказані в ч. 1 ст. 149 КК України, що «вчине­ні щодо неповнолітнього, кількох осіб, повторно, за попередньою змовою гру­пою осіб, з використанням службового становища або особою, від якої потер­пілий був у матеріальній або іншій залежності».

І насамкінець, по-третє, відповідно до чинного законодавства торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини» це дії, які перед­бачені частинами першою або другою ст. 149 КК України, які «вчинені органі­зованою групою або пов'язані з незаконним вивезенням дітей за кордон чи неповерненням їх в Україну, або з метою вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації чи насильницького донорства, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки».

Для того, щоб з'ясувати причини виникнення торгівлі людьми, необхідно розділити її жертви на три категорії:

1. Чоловіки.

2. Жінки.

3. Діти.

Перша категорія - чоловіки. Вони стають жертвами переважно із-за то­го, що шукають кращих умов праці, роботи, яка б добре оплачувалась.

Друга категорія -жінки. На першому місці серед причин поширення торгівлі жінками стоїть практична неможливість отримати роботу в Україні. За ста­тистичними даними 80% безробітних в Україні складають жінки. Опинившись у скрутному матеріальному становищі, вони змушені шукати роботу за межа­ми України через об'яви про працевлаштування за кордоном, які друкуються майже в усіх українських газетах. Але як було виявлено при проведенні аналі­зу (осінь - зима 1997-1998 рр.) у газетах «РІО», «АВІЗО», «Робота для вас», «Пропонуємо роботу» в кожному номері в середньому від 5 до 20 «загадко­вих» об'яв із запрошенням для молодих жінок. А взагалі, приблизно 80% об'яв

510

із пропозиціями роботи - для чоловіків (як у межах країни, так і за кордоном, переважно в Чехії), і тільки 20% - для жінок, причому переважна більшість пропозицій - офіціантками, хатніми робітницями, швачками, секретарками.

Україна має державні угоди щодо працевлаштування з 10 країнами світу, але на практичному рівні всі вони торкаються чоловіків. Враховуючи те, що фірми, які займаються працевлаштуванням українських громадян за кордо­ном, зобов'язані отримати ліцензію Мінпраці та соціальної політики України, що дуже важко зробити за умови існуючої бюрократії, то працевлаштуванням займаються окремі посередники та фіктивні фірми по своїм каналам, за спрощеною схемою, в коротші строки. Має місце той факт, що перевірити існування фірми - роботодавця або легальність її бізнесу зі сторони України майже неможливо, оскільки в нашій країні відсутні закони, які б дозволяли це зробити.

Інший спосіб працевлаштування за посередництвом своїх знайомих, які працюють за кордоном і мають можливість допомогти у влаштуванні на робо­ту в цій країні.

Та ситуація склалася таким чином, що українські жінки не мають можли­вості реалізувати себе та прогодувати свою сім'ю. Якщо розглядати економіч­ний бік справи, то видно, що зарплата жінок у державному секторі економіки складає 70% платні чоловіків. У приватному секторі цей розрив ще більший, тоді як робочий день жінок довший, за рахунок домашньої праці. Але жінки втрачають роботу першими.

Що стосується дітей, то вони, на жаль, зовсім беззахисні і довірливі, а то­му є легкою здобиччю для торговців та посередників торгівлі людьми. Крім того, чинне законодавство дуже недосконале, а тому питання про захист прав та інтересів наших дітей залишається досі відкритим.

Існують і загальні причини торгівлі людьми:

1. Недостатнє інформування населення засобами масової інформації про те, що насправді відбувається з людьми, які 'ідуть працювати за кордон. Особ­ливо це стосується малих міст та районних центрів, внаслідок чого їх насе­лення найчастіше стає жертвою неправдоподібних і фальшивих оголошень стосовно працевлаштування за кордоном.

2. Інтернаціоналізація тіньової економіки.

3. Прозорість кордонів.

4. Недостатньо врегульована законодавча база для того, щоб вирішувати такі питання.

5. Недостатня контрольованість діяльності туристичних фірм та допуск їх до оформлення виїзних документів.

6. Недосконалість зразка анкети для отримання закордонного паспорта, в якій не вказується країна та мета виїзду.

7. «Сексоманія», на яку хворіють всі столиці та великі міста Східної, Центральної та Західної Європи. Мова йде про Афіни, Берлін, Будапешт, Відень, Гамбург, Москву, Прагу, Ригу, Київ, Цюріх. Враховуючи те, що Украї-

511

на славиться гарними жінками, не дивно, що вона стала постачальником найдорожчого та якісного «товару» для зайняття проституцією. Так, за по­відомленням громадян України, що мають контакти з Посольством України в Афінах, у столиці Греції та Салоніках приблизно 3 тис.

Торговці людьми використовують різні шляхи та засоби для втягнення в свій бізнес українських громадян:

1. Трудові угоди складають таким чином, що умови найму і характер професії, також обов'язки роботодавця сформульовані дуже розпливчасте, в результаті чого громадяни України отримують роботу, яка їх не влашто­вує, обмежує їх права, але при цьому ніяких порушень умов угоди немає.

2. Організовують, так звані, шлюбні агентства, діяльність яких не підлягає перевірці та ліцензуванню.

За допомогою «свах», укладають угоди з українськими дівчатами про шлюб із заможними іноземцями, проте насправді продають їх у рабство. Ма­ють місце випадки, коли наречений пропонує своїй майбутній дружині здійс­нити обряд вінчання за кордоном (найчастіше в Константинополі - колишньо­му центрі християнства), сам займається оформленням всіх необхідних доку­ментів, а коли щаслива наречена виїжджає з «коханим» за межі України, потрапляє в пастку: не маючи документів та грошей, наречена перетворюєть­ся на «товар», який продається заздалегідь знайденому покупцеві. Через де­який час «наречений» повертається на Батьківщину з кругленькою сумою і шукає собі нову жертву.

3. Надсилають запрошення дівчатам на «кастинг-перегляд», з наданням короткострокових віз. Коли віза закінчується, за умови відсутності грошей, дівчата позбавляються можливості повернутися додому.

4. «Діячі мистецтва», що пов'язані з торговцями людьми, пропонують за­рубіжні гастролі театрально-концертним групам, ансамблям та хоровим колек­тивам, допомагають в оформленні виїзних документів, а потім, за допомогою фізичного та психічного впливу, змушують їх займатися незаконною діяльніс­тю та виставляють на продаж.

5. Студентам пропонують короткотермінову роботу за кордоном, пере­важно в Німеччині та Ірландії, з оплатою праці, проживанням у сім'ї, з на­данням можливості поглибленого вивчення мови.

6. Торговці дітьми застосовують такий спосіб, як запрошення хворих дітей до санаторіїв та лікувальних закладів для їх оздоровлення. Також запрошу­ють школярів до дитячих будинків відпочинку та таборів до Франції, Кіпру, Болгарії та Туреччини. Багато з тих дітей, які прийняли ці пропозиції, до

512

України не повернулися, їх використовують в якості донорів для транспланта­ції органів; залучають до злочинної діяльності; використовують у секс-індуст-рії і порнобізнесі.

7. Українських чоловіків вербують на сезонні роботи до Чехії, Сербії та Хорватії, Польщі та ін. країни. Виїхавши за межі України, в них відбирають особисті документи, після чого продають, як рабів, замовникам. Останні ви­користовують рабів для збирання урожаю, виснажливої праці на промисло­вих підприємствах, у будівництві та готують їх в якості бойовиків у збройних конфліктах. Тих, кого використовують для роботи на промислових підприєм­ствах та в сільському господарстві по закінченню одного - двох років через повне виснаження та непридатність для подальшої праці, знищують фізич­но, для попередження викриття каналів постачання «живого товару».

Торгівля «живим товаром» розвивається стрімкими темпами по всьому світі, оскільки корумповані чиновники сприяють її процвітанню. Особливо не­безпечним є те, що отримані прибутки йдуть на фінансування інших різнови­дів злочинної діяльності, таких, як торгівля наркотиками, зброєю тощо.

Ще одним негативним наслідком торгівлі людьми, з метою сексуальної експлуатації, є розповсюдження СНІДу, що стає великою загрозою для люд­ства в цілому. Ситуація ускладнюється тим, що заняття проституцією в пере­важній більшості країн є забороненим, а тому виявлення точної кількості хво­рих на СНІД та надання їм необхідної медичної допомоги стає неможливим.

За прогнозуванням Міністерства статистики торгівля людьми в Україні, за даних умов, буде збільшуватись. Крім того, йде постійний процес удоскона­лення тактики дій, механізму взаємодії організаторів, переправників, пособни-ків на міжнародному рівні.

Тому, для вирішення цієї проблеми працівниками органів внутрішніх справ і прокуратури, які безпосередньо розслідують ці злочини, слід дотриму­ватися такої взаємної тактики дій:

1) створення та поповнення єдиного банку даних та відповідних інформа­ційних програм, за допомогою яких процес розкриття та розслідування злочи­нів, пов'язаних з торгівлею людьми, значно прискориться;

2) забезпечення оперативного обміну інформацією з цього питання з Інтерполом і Європолом, представниками правоохоронних органів у посоль­ствах;

3) упровадження практики здійснення дво- та багатостороннього обміну досвідом роботи з правоохоронними органами інших країн;

4) розроблення, планування та проведення спільних заходів по виявлен­ню і перекриттю каналів провозу жінок і дітей; надання правової допомоги з цього питання;

5) вивчення на національному і міжнародному рівнях питань взаємо­зв'язку торгівлі людьми, їх прибуткової та іншої корисливої експлуатації з ін­шими формами організованої злочинності;

6) вироблення адекватних заходів правового протистояння торгівлі людьми.

IV 1-282 513