Діяльність Ліги Націй.

Найважливішими завданнями нової організації, згідно зі статутом, вважалися «розвиток співробітництва між народами та гарантія миру й безпеки». Американський сенат спрямував курс своєї політики на самоізоляцію від європейських справ.

У 20-х - на початку 30-х років у центрі уваги Ліги Націй були суперечки між Швецією і Фінляндією за Аландські острови.

Аландські острови — архіпелаг з близько 6500 островів між Швецією і Фінляндією. Острови мали шведськомовне населення, але в 1809 р. Швеція передала як Фінляндію, так і Аландські острови Російській імперії. Коли Фінляндія оголосила незалежність в грудні 1917 р. після Жовтневого перевороту, більшість населення Аландських островів висловилась за те, щоб знову стати частиною Швеції; Фінляндія, проте, вважала, що острови є частиною їх нової держави, оскільки росіяни включили їх в Фінляндське генерал- губернаторство сформоване в 1809 р. Шведський уряд підняв питання перед Лігою Націй в 1921 р. Після розгляду, Ліга Націй визначила, що острови повинні бути частиною Фінляндії, але управлятися автономно, відводячи потенційну війну між двома країнами.

Ще одним успіхом у діяльності Ліги Націй було вирішення проблеми Албанії. Адже кордон між Албанією і Королівством Югославією збережено в суперечці після Паризької мирної конференції у 1919, і югославські війська зайняли частину албанської території. Ліга Націй послала комісію представників до регіону. Комісія зробила висновки на користь Албанії і Югославські сили відійшли в 1921 р. Війні знову запобігли.

У 1920 р. за Версальським договором повинно було бути проведено плебісцит про належність Верхньої Сілезії, для того щоб визначити чи дана територія повинна бути частиною Німеччини чи Польщі.

Портове місто Мемель або зараз Клайпеда і Клайпедський край був під контролем Ліги після кінця Першої світової війни і управлявся французьким генералом протягом трьох років. Хоча населення було здебільшого німецьким, литовський уряд висловив претензії на території, і литовські сили вторглися в 1923 р. в це місто. Ліга Націй погодилась, на те щоб віддати землю навколо Мемеля до Литви, але оголосила, що сам порт повинен зберегти міжнародну зону; Литва на цю пропозицію погодилась. Дане вирішення проблеми вважалося як невдача (Ліга виступала проти використання сили), але збереження міжнародного статусу порту, без істотного кровопролиття, було перемогою Ліги Націй.

Ліга Націй вирішила суперечку між Іраком і Туреччиною, щодо контролю над колишньою Османською провінцією Мосул в 1926 р. Великобританія, отримала від Ліги Націй А-мандат над Іраком в 1920 р. і тому представляла Ірак в його закордонних справах, Мосул належав до Іраку; з іншого боку, нова Турецька республіка претендувала на провінцію як частину її історичної прабатьківщини. Три представники комітету Ліги Націй були відправлені до регіону в 1924 р., щоб вивчати ситуацію і в 1925 р. рекомендується регіону, приєднатися до Іраку, за умови, що Великобританія мала би мандат над Іраком ще 25 років, щоб гарантувати автономні права курдського населення. Рада Ліги Націй прийняла рекомендацію 16 грудня 1925 р., щоб віддати Мосул Іраку. Британія, Ірак і Туреччина підписали договір 5 червня 1926 р., щодо передачі Мосула Іраку.

Чутки про рабство в незалежній африканській країні Ліберія, примусила Лігу Націй почати дослідження щодо використання примусової праці на гумових плантаціях в цій країні.

Після декількох прикордонних конфліктів між Колумбією і Перу на початку ХХ сторіччя, і перуанського захоплення колумбійського міста Летиція 1 вересня 1932 р., розпочався збройний конфлікт між двома державами. Через місяці дипломатичних суперечок, дві держави прийняли посередництво Ліги Націй. Тимчасова мирна угода, підписана обома сторонами в травні 1933 р., запросила Лігу, прийняти на себе контроль за спірною територією, поки двосторонні переговори продовжувались. У травні 1934 р., була підписана мирна угода, за якою відбувалось повернення Летиції до Колумбії.

Ліга також боролося з міжнародною торгівлею опіумом і сексуальним рабством, полегшувала становище біженців, особливо в Туреччині в періоді до 1926 р. Одним з її нововведень в цій області було введення Паспорта Нансена в 1922 р., який був першим міжнародно визнаним посвідченням особи без громадянства для біженців.

Але слід зауважити, що у своїй діяльності Ліга Націй мала і ряд невдач. Тобто не завжди своїм втручанням вона сприяла вирішенню конфлікту, а навпаки лише його загострювала. Наприклад у Польсько-Чехословацькому прикордонному конфлікті 1919 р. Заолжя - регіон Польщі і сьогоднішньої Чехії, відомий його вугільною промисловістю. Чехословацькі солдати захопили регіон в 1919 р., поки Польща захищала себе від вторгнення Радянської Росії. Ліга Націй втрутилась, вирішивши, що Польща повинна узяти контроль над більшою частиною регіону, а Чехословаччина має взяти частину регіону, яка мала найцінніші вугільні шахти і залізницю, що сполучала Чехію і Словаччину. Місто ділилося на польський Цешин і чеський Чеські-Тешин. Польща відмовилася ухвалити це рішення; хоча не було ніякого подальшого насильства, дипломатична суперечка продовжувала ще 20 років. Кінець кінцем, ситуація привела до польської військової анексії Чеські-Тешин в 1938 р., таким чином Ліга Націй не змогла вирішити цю суперечку мирним шляхом.

Після Першої світової війни, Польща і Литва отримали знову незалежність, яку вони втратили протягом Третього поділу Речі Посполитої у 1795 р. Хоча країни мали сторіччя загальної історії в Речі Посполитій, зростаючий литовський націоналізм запобіг створенню наново колишньої об'єднаної держави. Місто Вільно було зроблено столицею Литви. Хоча Вільнюс був культурно-політичним центром Великого Князівства Литовського починаючи з 1323 р, але більшість населення в ХХ-му сторіччі було польським.

Протягом Польсько-радянської війни у 1920 р., польська армія узяла контроль над містом. Не зважаючи на заяву поляків що мешкали у місті, Ліга попросила Польщу вивести війська: поляки цього не зробили. Місто і його околиці були проголошені окремою державою Серединною Литвою і 20 лютого 1922 р. місцевий парламент ухвалив Акт Об'єднання і місто було об'єднане з Польщею як столиця Вільненського Воєводства. Теоретично британські і французькі війська могли виконати рішення Ліги; проте, Франція не бажала протистояння з Польщею, яку вважали можливим союзником в майбутній війні проти Німеччини або Радянського Союзу. Як Британія, так і Франція бажали мати Польщу як буферну зону між Європою і Комуністичною Росією. Кінець кінцем, Ліга прийняла Вільно як польське місто 15 березня 1923 р. Поляки володіли ним до радянського вторгнення в 1939 р.

Литовський уряд відмовлявся прийняти польську владу над Вільно і розглядав її як конституційну столицю, до польського ультиматуму Литві у 1938 р., коли Литва встановила дипломатичні відносини з Польщею і тому де-факто прийняла кордони свого сусіда.

Також Ліга Націй фактично не заборонила окупації Руру. За Версальським договором Німеччині довелося сплатити відшкодування. Вони могли бути сплачені грошима або товарами у обумовленому переліку; проте, в 1922 р. Німеччина не змогла провести оплату. В наступному році, Франція і Бельгія вторглися в індустріальне серце Німеччини, Рур, не зважаючи що це було пряме порушення правил Ліги. Францією, що входила в склад Ради Ліги, і Британією, що коливалась, щоб приструнити її близького союзника, нічого не було зроблено в Лізі Націй.

Слід зауважити, що у конфлікті на Корфу Ліга Націй також продемонструвала свою слабкість, адже одне головне прикордонне поселення, залишилося територіально не визначеним, після Першої світової війни, на кордоні між Грецією і Албанією. Ліга, взялася врегулювати суперечку. Рада призначила італійця Енріка Телліні спостерігачем. 27 серпня 1923 р., оглядаючи грецьку сторону

кордону, Телліні і його штат були убиті. Італійський лідер Беніто Муссоліні зажадав відшкодування від Греції і видачі вбивць. Греки відмовились.

31 серпня, італійські війська зайняли острів Корфу, частину Греції, і вбили п'ятнадцять осіб. Спочатку, Ліга засудила вторгнення Муссоліні, але рекомендувала Греції виплатити компенсацію, поки вбивці Телліні не будуть знайдені. Муссоліні, хоча спочатку був згоден з рішенням Ліги, зробив спробу змінити їх. Працюючи з Радою Послів, він зумів змусити Лігу змінити її рішення. Греція була вимушена вибачитися і компенсація мала бути сплачена безпосередньо і негайно. Муссоліні міг святкувати перемогу в Корфу.

Захоплення Маньчжурії (1931 - 1933) було однією з головних невдач Ліги і послужило причиною виключення Японії з організації. У ніч на 19 вересня 1931 р. біля Мукдена на залізниці пролунав вибух бомби. Це була провокація, привід для вступу японських військ у північно-східні міста Китаю — Мукден, Чанчунь, Гірин та ін. Почалася японська окупація в Маньчжурії.

Китай звернувся зі скаргою до Ради Ліги Націй, щодо виведення японських військ із Китаю, адже японська інтервенція тривала. Рада Ліги Націй на прохання Китаю вирішила 9 грудня 1931 р. відрядити на місце подій спеціальну комісію на чолі з лордом Літтоном. Поки комісія Літтона понад півроку добиралася до Китаю, японська агресія в Китаї поширювалася. Наприкінці 1931 — в січні 1932 рр. японські війська окупували Цицикар, Харбін, а потім усю Маньчжурію, захопили Шанхай, та бомбардували китайські міста.

Західні держави морально осудили Японію за порушення пакту Бріана—Келлога, але не оголосили ніяких санкцій проти неї.

Нарешті комісія Літтона добралася до Китаю і в жовтні 1932 р. (майже через рік після призначення) опублікувала свою доповідь. Комісія в цілому осудила японську окупацію Маньчжурії, обвинуватила Японію в порушенні пакту Бріана—Келлога та Вашингтонського «договору 9-ти» (1922 р.) і закликала до

«міжнародного співробітництва» і «відкритих дверей» у Китаї.

В грудні 1932 р. надзвичайна сесія Асамблеї Ліги Націй заслухала представників Китаю та Японії. Лорд Саймон навіть підтримав Японію, після чого японський представник подякував йому за те, що той «за півгодини чітко сформулював позицію Японії, яку протягом 10 днів вона намагалася висловити на Асамблеї». Асамблея передала питання в «Комісію 19-ти» й підкомітети Ліги Націй. Тим часом японські війська спокійно просувалися до Пекіна й Внутрішньої Монголії.

В лютому 1933 р. Генеральна Асамблея Ліги Націй нарешті затвердила доповідь (Японія голосувала проти), осудивши Японію, але без жодних санкцій, і закликала «продовжувати переговори». Ліга Націй виявила своє цілковите безсилля. Японська делегація лицемірно заявила, що «зусилля Японії щодо співробітництва з Лігою Націй досягли своєї межі» і що Японія не може залишатися членом організації. 28 березня 1933 р. Японія вийшла з Ліги.

Окупація Маньчжурії й демонстративний вихід Японії з Ліги Націй створили вогнище війни на Далекому Сході.

Також Ліга Націй була не в змозі запобігти Чакській війні між Болівією і Парагваєм в 1932 р. у посушливому регіоні Гран-Чако Південної Америки. Хоча регіон був рідко населений, володіння регіоном надавало контроль над річкою Парагвай, яка надавала би одній з двох країн, що не мали виходу до моря, вихід до Атлантичного океану, і було також припущення, що не підтвердилось, про наявність у Гран-Чако нафти. Прикордонні сутички в кінці 1920-х рр. досягли апогею у вигляді війни в 1932 р., коли болівійська армія, виконуючи наказ президента Даніело Саламанча Урей, напала на парагвайський гарнізон Вангуардія. Парагвай апелював до Ліги Націй, але Ліга не прийняла ніяких заходів.

Війна була лихом для обох сторін, обидві країни перебували в стані економічної кризи. 12 червня 1935 р., було підписано перемир'я, за яким Парагвай захопив контроль над більшістю регіону.

Слід зауважити, що не змогла Ліга Націй протистояти Італійському вторгненню в Ефіопію 1935 - 1936 рр. Якщо говорити про Громадянську війну в Іспанії (1936 - 1939), то Ліга Націй також зазнала і тут невдачі.