Міжнародне право:5. Міжнародна (недержавна) територія

Міжнародна територія перебуває за межами юрисдикції держав, тобто за межами державної території даної держави, зокрема, за зовнішніми межами територіального моря, знаходяться великі простори морів і океанів, включаючи товщу морів і океанів, їхні надра і повітряний простір над ними, а також космічний простір, що не знаходиться під суверенітетом якоїсь держави.

Юридичний статус цих територій визначається в багатосторонніх міжнародноправових актах і міжнародній доктрині як територія загального користування або загальна спадщина людства. На практиці юридичний статус таких просторів визначається винятково нормами міжнародного права — звичайноправовими і конвенційними (договірними), а іноді також додатково угодами між суміжними державами. Наприклад, правовий статус: відкритого моря закріплений у Конвенції про відкрите море 1958 року й у Конвенції про континентальний шельф 1958 року; міжнародного району морського дна — у Конвенції ООН з морського права 1982 року; Антарктики — у Договорі про Антарктику 1959 року; повітряного простору — у Чиказьких конвенціях про міжнародну цивільну авіацію 1944 року; міжнародних проток і каналів — у Конвенції про режим Чорноморських проток 1936 року, у Договорі між Чилі й Аргентиною щодо Магелланової протоки 1941 року, у Конвенції щодо забезпечення вільного плавання Суецьким каналом (Константинопольська конвенція) 1888 року та ін.; космінного простору (включаючи Місяць та інші небесні тіла) — у Договорі про принципи діяльності держав із дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла 1967 року; міжнародних рік — у Конвенції про режим судноплавства на Дунаї 1948 року та ін.; багатонаціональних рік — в Угоді між Аргентиною й Уругваєм щодо вод ріки Уругвай 1946 року, в Угоді між ОАР і Суданом про використання вод ріки Ніл 1959 р. та ін. Враховуючи, що багато хто з названих об'єктів є об'єктами регулювання відповідно міжнародному морському, повітряному і космічному праву, вони будуть розглянуті в наступних розділах.

в. Міжнародні і багатонаціональні ріки Всі ріки за їх географічним і правовим положенням діляться на: а) національні ~ які протікають по території однієї держави і знаходяться під її суверенітетом, режими яких установлюються винятково цією державою на основі внутрішнього законодавства; б) міжнародні — які протікають територією двох і більше держав чи розділяють такі території, при цьому кожна прибережна держава здійснює суверенітет над тією ділянкою міжнародної ріки, що про тікає по її території. У зв'язку з цим виникає необхідність міжнародноправового регулювання цілого комплексу питань, пов'язаних із її використанням, тому що права і законні інтереси прибережних держав міжнародної ріки знаходяться у взаємозв'язку і взаємозалежності. Тому правовий режим таких міжнародних рік установлюється заінтересованими державами на основі міжнародного акту. У свою чергу, міжнародні ріки діляться на: а) багатонаціональні ріки — це ріки, у використанні яких зацікавлені винятково прибережні держави. Такі ріки не використовуються або використовуються дуже обмежено для міжнародного судноплавства, не завжди мають сполучення з морем, проте відіграють певну роль в економіці прибережних держав, їхній режим регулюється винятково прибережними державами, наприклад угода між Аргентиною й Уругваєм 1946 року з приводу ріки Уругвай. До багатонаціональних рік належать Одер, Вісла, Тиса, Дністер; б) міжнародні ріки — це ріки, що мають безпосередньо вихід до моря і які використовуються міжнародним співтовариством для інтенсивного річкового судноплавства (наприклад, Дунай і Рейн у Європі, Нігер, Конго в Африці, Амазонка і ЛаПлата в Америці та ін.). Такі ріки звичайно повинні відповідати трьом критеріям, необхідним для їхнього визнання в якості міжнародних: 1) політичному — вони повинні перетинати території двох і більше держав; 2) географічному — повинні мати вихід у море; 3) функціональному — мати можливість здійснення регулярного судноплавства. Слід зазначити особливу значимість третього критерію, що є вирішальним, тому що міжнародноправові проблеми таких рік в основному зводяться до забезпечення свободи судноплавства по ним.

Вони, як правило, відкриті для торгового судноплавства як прибережних, так і неприбережних держав і закриті, як правило, для проходу військових суден неприбережних держав (наприклад, Дунай, Нігер). На прибережні держави покладаються адміністративні обов'язки по управлінню такими ріками як у відношенні судноплавства, так і у відношенні їхнього господарського використання. У цих цілях прибережні держави створюють спеціальні річкові комісії (наприклад, Рейнська комісія, що складається з представників Франції, ФРН, Швейцарії, а також Дунайська комісія, що складається з представників прибережних держав). Водночас слід зазначити, що підхід до питання про міжнародні ріки тільки з погляду використання їх у судноплавних цілях у даний час утратив свою актуальність. У даний час функціональний критерій міжнародних рік набув варіабельного тлумачення: вони можуть використовуватися не тільки для судноплавства, але і для промислового та сільськогосподарського виробництва, одержання електроенергії, скидання відходів і т.д. Зокрема, при будівництві гідротехнічних споруд (гребель) для електростанцій, іригаційних систем прибережні держави не повинні заподіювати шкоди навігації на ріках, створювати незручності іншим державам, у тому числі і тим, що хоча і не є прибережними, але мають право вільного плавання по цій річці. Про це, зокрема, вказувалося в Барселонській конвенції 1921 року, відповідно до положень якої: «Кожна прибережна держава зобов»язана утримуватися від усяких заходів, здатних зашкодити судноплавноплавству або зменшити зручність плавання, а також прийняти найшвидші заходи до усунення всяких перешкод і випадкових небезпек для плавання». Загальні правила щодо будівництва гідротехнічних споруд на судноплавних ріках містяться й у Женевській конвенції 1923 року. Відповідно до неї всі роботи, що можуть призвести до фізичної зміни місцевості на території іншої держави або можуть принести їй суттєву шкоду, повинні проводитися на підставі угод заінтересованих країн. При будівництві іригаційних споруд пріоритетного значення набуває питання про кількісний розподіл вод між суміжними державами.

Це ж стосується і забруднень, — будьякі роботи на річці повинні провадитися таким чином, щоб запобігти забрудненню ріки в будьякому місці за течією. Тому, виходячи з поділу природного комплексу міжнародної ріки на відповідні ділянки, що знаходяться під суверенітетом певних держав, зростає об'єктивна необхідність різнобічного співробітництва заінтересованих держав з використання таких рік із метою гармонізації індивідуальних і загальних інтересів. Як відзначалося раніше, із цією метою міжнародна практика виробила єдиний підхід, що полягає в розробці і підписанні угод, котрі регулюють порядок використання конкретної міжнародної ріки, озера або їхніх басейнів. До таких угод належать Конвенція про режим судноплавства на Дунаї 1948 року; Акт, що стосується судноплавства й економічного співробітництва між державами басейну ріки Нігер 1963 року; Угода про Міжнародну комісію з охорони ріки Рейн від забруднення 1963 року; Договір про басейн ріки ЛаПлата 1969 року; Договір про співробітництво в Амазонії 1978 року та ін. Слід відзначити, що процес практичного і міжнародноправового становлення міжнародних рік ще не завершений. Наприклад, після розпаду Союзу РСР ріка Дніпро стала міжнародною, і тому, звичайно, виникла необхідність розробки відповідної угоди з використання цієї ріки прибережними державами — Україною, Білоруссю і Росією. Угоди, що регламентують порядок використання міжнародних рік, мають відношення тільки до конкретних рік і не мають універсального значення. Якогось кодифікуючого акту «міжнародного річкового права» поки не існує. Правда, певні кодифікаційні роботи в цьому напрямку ведуться. Так, у 1992 році під егідою Європейської економічної комісії була укладена Конвенція з охорони і використання трансграничних водопотоків і міжнародних озер. У 1966 році були прийняті Гельсінські правила використання вод міжнародних рік. І хоча ці правила носять рекомендаційний характер, у деяких їхніх положеннях знайшли закріплення міжнародні порядки, що склалися в результаті тривалої практики з використання міжнародних рік. Велика робота з узагальнення великої договірної й арбітражної практики була проведена Комісією міжнародного права ООН, що у даний час приступила до завершення підготовки проекту статей, котрі стосуються несудохідних видів використання міжнародних водопотоків

<< | >>

↑

Источник: Міжнародне право: підручник. 2004

Еще по теме Міжнародне право:5. Міжнародна (недержавна) територія: