Криміналістична характеристика одержання неправомірної вигоди службовою особою

Частина 2 статті 368 КК України передбачає відповідальність за одержання службовою особою неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вчинення чи не вчинення в інтересах того, хто дає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Основними елементами криміналістичної характеристики одержання неправомірної вигоди службовою особою є:

— спосіб вчинення та приховування злочину;

— типова «слідова картина»;

— час і місце вчинення злочину;

— особа злочинця.

Спосіб вчинення та приховування злочину. Способи одержання неправомірної вигоди дуже різноманітні, тому що охоплюють значний діапазон устремлінь різних осіб у тій чи іншій сфері службової діяльності. Поряд із традиційними способами давання неправомірної вигоди, що мали місце в соціалістичному суспільстві, у сучасний період ці способи стали більш витонченими, як правило, пов’язаними з діяльністю комерційних структур, банків, реєстраційних органів та ін.

За своїм змістом неправомірна вигода може мати різний характер. Так, неправомірна вигода, що дається за певні дії або бездіяльність до їх вчинення, розглядається як підкуп. Якщо неправомірна вигода дається після виконання певних дій, про які домовлялися, то вона розглядається як винагорода. Неправомірна вигода може мати характер систематичної винагороди за загальне заступництво, систематичне сприяння у здійсненні якої-небудь діяльності тощо.

Одержання неправомірної вигоди як злочин відрізняється високою латентністю, що ускладнює розслідування таких злочинних дій. Розглядуваний злочин завжди оточений таємницею оскільки в ньому бере участь, як правило, дві особи — яка надає неправомірну вигоду, і яка отримує цю неправомірну вигоду. Вони однаково зацікавлені в приховуванні вчиненого. Тому проявами вчиненого злочину можуть бути факти й обставини, що свідчать про явну невідповідність тих чи інших

227

домагань особи й отриманих вигод.

Одержання неправомірної вигоди може мати різні форми, зокрема, це отримання коштовних подарунків (житлових будинків, квартир, гаражів, транспортних засобів, меблів, одягу); грошей (в тому числі — валюти); цінних паперів; всіляких вигод матеріального характеру — закордонних туристичних поїздок, сприяння в одержанні кредитів під занижену процентну ставку, придбання товарів за низькими цінами, оплата за вступ і навчання дітей у закордонних й вітчизняних навчальних закладах, виплата завищених гонорарів за публікації, оплата теле- та радіочасу з метою розміщення реклами службової особи, сприяння в проведенні виборчої кампанії, конкурсів краси та інших престижних конкурсів, сприяння у призначенні на вищу посаду тощо.

Одержання неправомірної вигоди, що ретельно приховується його суб’єктами, є досить очевидним, хоча і складно доказуваним злочином. Дійсно, якщо звернутися до результатів злочинного діяння, стає очевидним, що воно не може мати місця в законних правомірних формах. Так, наприклад, вступ дуже слабкого абітурієнта до престижного вищого навчального закладу одразу викликає підозру щодо того, що в даному випадку мало місце одержання неправомірної вигоди. Призначення на відповідальну посаду особи, мало підготовленої до цього, всупереч іншим гідним особам викликає не тільки здивування, а цілком природну підозру про те, що в цьому разі не обійшлося без одержання неправомірної вигоди. Це ж положення стосується всіх інших обставин, пов’язаних з необгрунтованим одержанням значимих результатів за відсутності до того правомірних можливостей.

Способи приховування одержання неправомірної вигоди вирізняються двома групами чинників: з одного боку, суб’єктивними інтересами й можливостями особи, яка надає неправомірну вигоду, з іншого — об’єктивною обстановкою, що сприяє розглядуваному злочину. Залежно від названого одержання неправомірної вигоди набуває найрізноманітнішого характеру. Водночас способи його приховування багато в чому залежать від сфери діяльності осіб, де факти одержання неправомірної вигоди мають місце.

1. Підробка в документах або створення нових документів, що відбивають прийом на роботу, просування по службі.

2. Створення фіктивних реєстраційних документів, що фіксують, відображають одержання квартири, оформлення кредиту та ін.

3. Виправлення дат, підробка підписів у документах, що фіксують створення приватних підприємств, комерційних структур тощо.

4. Підробки, що допускаються в письмових документах, пов’язаних зі вступом до вищих навчальних закладів (наприклад, виправлення помилок у письмових роботах з метою завищення екзаменаційної оцінки тощо).

5. Особисті вказівки відповідальному секретареві про необхідність прийняти певних осіб до вищого навчального закладу, маючи на меті посадову залежність останнього від ректорів, проректорів та інших відповідальних осіб.

6. Прийняття неправомірних управлінських рішень про надання монопольного права торгівлі певними товарами шляхом оформлення протоколів неіснуючих зборів, видання наказів, розпоряджень, що явно суперечать наявній практиці.

7. Створення документів на аукціонну ціну будинків і споруд при передачі їх комерційним структурам як явно збиткових, однак прихованих неіснуючими недоліками останніх і відсутністю бажаючих запропонувати вищу ціну на аукціоні.

8. Поширення відомостей про сувору дисципліну в тій чи іншій установі, законослухняність її керівників, непідкупність окремих чиновників, що створює маскувальну «ширму» отриманню неправомірної вигоди під її прикриттям.

Слід зазначити, що наведені чинники не вичерпують усіх можливих варіантів приховування одержання неправомірної вигоди; більше того, названі форми удосконалюються, оскільки законодавство, яке регулює сучасні суспільні відносини відносини, недосконале, має безліч прогалин, що використовуються окремими особами в злочинних цілях.

Об’єктивними чинниками, що визначають приховування одержання неправомірної вигоди є відсутність суворої регламентації діяльності підприємств та установ, недостатній контроль з боку вищих органів або повна його відсутність, зміни в законодавчих актах, які створюють умови для використання окремих прогалин з метою одержання нібито правового підґрунтя для приховування злочинної діяльності тощо.

Типова «слідова картина». Найтиповішими слідами, що становлять слідову картину при розслідуванні одержання неправомірної вигоди, можуть бути:

а) гроші та коштовні речі, передані одержувачу неправомірної вигоди;

б) чеки, товарні ярлики, етикетки від предметів, переданих одержувачу неправомірної вигоди;

в) сліди речовин з предмета неправомірної вигоди на одязі та тілі одержувача (наприклад, в одному випадку на одязі одержувача неправомірної вигоди було виявлене волосся переданої як неправомірної вигоди ведмежої шкіри);

229

г) сліди рук давальника неправомірної вигоди на окремих предметах обстановки кабінету одержувача неправомірної вигоди при його заяві, що названа особа ніколи не відвідувала його кабінету;

д) сліди пальців рук на предметі неправомірної вигоди давальника й одержувача, при їх заяві, що вони не перебувають ні в яких взаємовідносинах;

е) сліди в транспортних засобах осіб, які брали участь у передачі й одержанні неправомірної вигоди — у машині давальника або одержувача при запереченні подібної зустрічі й передачі неправомірної вигоди;

ж) сліди взуття, транспортних засобів в місцях зустрічі, слини на залишених недопалках сигарет.

Сліди одержання неправомірної вигоди можуть мати також і упредметнений та документальний характер. Останнє має місце за обставин, коли передача неправомірної вигоди знаходить своє відображення в певних документах, що підтверджують незаконну діяльність (дії) службової особи або вуалюють певні протизаконні дії за надані послуги чи вигоди. До таких документів можуть бути віднесені:

а) ощадні книжки, перекази, квитанції магазинів тощо, як дій, що свідчать про передачу неправомірної вигоди;

б) протоколи засідань, посвідчення про відрядження, які відбивають факти незаконних дій, вчинених за неправомірну вигоду;

в) рахунки ресторанів, готелів, документи про одержання путівок, що відбивають рівень взаємовідносин давальника й одержувача неправомірної вигоди;

г) документи, які фіксують одержання квартири, кредиту, купівлю автомашини та ін.

д) розпорядження, протоколи засідань про надання монопольного права торгівлі певними товарами (так звані управлінські документи);

е) документи, що відображають дії давальника неправомірної вигоди в інтересах одержувача, зафіксовані в бухгалтерських документах про одержання премії, заробітної плати, видачу позики, путівки для відпочинку тощо (так звані бухгалтерські документи);

ж) особисті записи давальника й одержувача неправомірної вигоди, які фіксують ті чи інші обставини, пов’язані з одержанням або дачею неправомірної вигоди (листи, записки), у тому числі й такі, в яких факт одержання неправомірної вигоди завуальовано іншими найменуваннями (наприклад, послання від особи та ін.);

з) записи телефонних переговорів, одержані в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Час і місце вчинення злочину. Одержання неправомірної вигоди може відбуватися в будь-який час, як в денний, так і у вечірній. Багато в чому вибір часу залежить від місця вчинення злочину. Наприклад,

якщо одержання неправомірної вигоди відбувається в службовому кабінеті, то, зазвичай це трапляється впродовж робочого часу. Якщо як місце одержання неправомірної вигоди обрано готель, ресторан, то час обирається вечірній або нічний.

Місце передачі неправомірної вигоди визначається залежно від того, який характер вона має — упредметнений (матеріальні цінності, гроші, коштовності та ін.) або неупредметнений (різного роду розпорядження, накази, ліцензії комерційних підприємств, дозволи на видачу позичок тощо).

Місцем передачі хабара, що має упредметнений характер, можуть бути:

- службовий кабінет посадової особи;

- квартира, дача або машина давальника чи одержувача;

- ресторани, бари, громадський транспорт, сауни, в яких відбуваються як заплановані, так і незаплановані зустрічі давальника й одержувача;

- номера готелів або службових приміщень, про зустріч у яких домовлялися давальник з одержувачем;

- умовні місця в парках, на вулиці, у магазині, у потязі та інших місцях, про які заздалегідь домовилися учасники злочину.

Що ж стосується неправомірної вигоди, яка має неупредметнений характер, то місцем вчинення злочину, як правило, є та організація, відомство, структура, де відбувається оформлення тієї або іншої документації, характер якої має форму неправомірної вигоди.

Особа злочинця. Одержувачами неправомірної вигоди переважно є особи, які займають відповідальне службове становище з більшими владними повноваженнями, ніж рядові службовці. Вони бувають пов’язані за родом своєї діяльності з представниками комерційних структур. Як правило, це люди з вищою освітою та високим рівнем професійного досвіду і знань; вони працюють у державних, а також комерційних і некомерційних громадських організаціях, установах і підприємствах, наприклад, на посаді президента фонду, генерального директора товариства та ін.

У цьому аспекті певного значення набуває психологічна сторона владних повноважень, до яких посадовець ставиться по-різному. В психології прийнято розрізняти три основні типи ставлень до владних повноважень, якими наділена особа. Так, перший тип характеризується вільним, не орієнтованим на законні розпорядження ставленням, що допускає порушення, які межують зі зловживаннями або злочинами. При цьому міра відповідальності особи за допущені відступи від законних посадових рішень не є перешкодою для різного роду діяльності. Ця особа може систематично одержувати неправомірну вигоду за ті чи ін-

231

ші рішення або дії. Цій особі притаманне почуття вседозволеності, а також упевненість, що вона вправі вимагати неправомірну вигоду. При цьому право її одержання розглядається цією людиною як неодмінність, супутня її діяльності. Подібне найчастіше має місце в медичних установах, вищих навчальних закладах, в органах, які реєструють одержання ліцензій на зайняття підприємницькою діяльністю.

Другий тип вирізняється ставленням посадової особи до своїх владних повноважень з острахом, що пов’язано з побоюванням відповідальності, втрати займаного місця, посади. Така особа рідко приймає владні рішення, прагнучи їх перекласти на іншого, тим паче такі рішення, що мають протиправний характер. Як правило, такі особи залучають до розглядуваного злочину посередників, щоб позбавити себе можливої відповідальності. Одержання неправомірної вигоди вони допускають нечасто, при цьому ретельно маскують уявною вимогливістю щодо прийняття будь-яких владних рішень з метою створення враження власної непідкупності.

Третій рівень психології ставлення посадовців до своїх владних повноважень характеризується як норма, тобто розпорядження владою в параметрах і межах, установлених законодавством і посадовими функціями. Такі особи ставляться до своїх службових обов’язків достатньо відповідально, тому вкрай рідко бувають суб’єктами злочину цієї категорії. Стримуючими чинниками тут служать висока мораль і законослухняність, які зазвичай переступити неможливо. Таке ставлення до владних повноважень може мати місце на всіх рівнях, пов’язаних із займаною посадою.

Отже, психологічним моментом, який сприяє одержанню неправомірної вигоди, є деформація особи, відступ від прийнятих у суспільстві моральних принципів, ігнорування існуючих уявлень про законність.

16.2.