§2. Поняття і види угод

116

на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Наприклад, А. заповідав все належне йому майно сину. Складаючи заповіт, А. вчинив дію, спрямовану на встановлення цивільних спадкових прав і обов'язків сина як спадкоємця за заповітом. Згодом А. анулює свій заповіт і складає новий (ст.544 ЦК України), за яким заповідає належне иому майно в рівних частках сину і дружині. Змінюючи раніше зроблений заповіт, А. тим самим змінює цивільні, спадкові права і обов'язки сина, попереднього спадкоємця за заповітом.

Інший приклад. Наймач жилого приміщення, що здав куток громадянину за договором піднайому на невизначений строк, попередив піднаймача за 3 місяці про необхідність звільнення житлової площі. В даному прикладі наймач вчинив вольову правомірну дію, спрямовану на припинення права піднаймача на жиле приміщення чи частину жилого приміщення. У всіх наведених прикладах йдеться про вчинення угод. Але вчинення вольової правомірної дії не завжди означає вчинення угоди. Громадянин знайшов кимось загублений портфель і здав його у міліцію. 17річний підліток взяв участь у гасінні пожежі, що спалахнула на території школи. Зазначені особи, діючи правомірно і навіть благородно, разом з тим не намагаються встановити, змінити чи припинити для себе або інших цивільні права і обов'язки. У першому прикладі громадянин допомагає розшукати володільцю загублений портфель, а в іншому — особа виконує свій обов'язок по охороні державної власності.

В угоді виявляється воля її учасників, яка має пізнаватися іншими особами, а тому повинна бути виражена, виявлена зовні. Зовнішній вираз волі називається волевиявленням. Це — суть угоди. Без волевиявлення угоди немає. Іноді для укладання угоди, крім волевиявлення, необхідно вчинити фактичні дії. Наприклад, для укладання угод позики необхідні не тільки взаємне волевиявлення позикодавця і позичальника, а й фактична передача майна, визначеного родовими ознаками.

Закон (ст.42 ЦК України) допускає різні форми зовнішнього виразу волі (волевиявлення): словами (усно), письмовим актом, поведінкою особи. В останньому випадку йдеть

117

ся про конклюлентні дії (сопсіигіеге — укладати, робити висновок), тобто дії, в яких втілюється воля особи укласти угоду. Торгова автоматика робить конклюдентні дії єдино можливою формою волевиявлення укласти угоду: громадянин опускає в автомат монету або жетон (вчиняє дію) і одержує необхідну річ.

Мовчання визначається виявом волі укласти угоду у випадках, передбачених законодавством. ЦК України (ст.260) виходить з того, що у разі продовження користування майном після закінчення строку договору майнового найму при відсутності заперечень з боку наймодавця договір вважається поновленим на невизначений строк. Тут юридичного значення набуває факт відсутності заперечення, тобто мовчання з боку наймодавця.

Отже, угоди — це вольові правомірні дії громадян і організацій, спрямовані на досягнення певного юридичного результату: встановлення, зміни або припинення цивільних прав і обов'язків.'

Угоди мають велике значення у народногосподарському житті країни. Роль угод, договорів має посилитись у зв'язку з проведенням у нашій країні радикальної економічної реформи. Матеріальнотехнічне постачання народного господарства відбувається за допомогою угод, що укладаються між підприємствами — виготовлювачами продукції і підприємствами — споживачами.

Задоволення матеріальних і культурних потреб громадян досягається шляхом вчинення різних угод.

Угоди, які щоденно учиняють юридичні особи і громадяни, є досить різноманітними, а тому вимагають певної класифікації, передбаченої законодавством.

'В запропонованому визначені угоди слово «або» перед словом «обов 'язки» замінено на «і» порівняно з легальним визначенням угоди (ст.41 ЦК України).

118

Угоди бувають одно, дво або багатосторонніми. Якщо для виявлення угод достатньо волевиявлення однієї сторони, вона є односторонньою. Наприклад, розпорядження своїм майном на випадок смерті (заповіт) є односторонньою угодою, бо для складання і оформлення її необхідно волевиявлення тільки заповідача. До односторонніх угод належать також прийняття і відмова від спадщини (ст.548, 549, 553 ЦК України).

Якщо для виникнення угоди необхідні зустрічні волевиявлення двох сторін, то це двостороння угода. Вона називається договором. Наприклад, волевиявлення однієї сторони (покупця) купити майно і зустрічне (тобто протилежне за змістом) волевиявлення іншої сторони (продавця) продати майно є двосторонньою угодою купівліпродажу або договором купівліпродажу.

Для виникнення багатостороньої угоди необхідне волевиявлення трьох і більше сторін. Вони можуть бути як зустрічними (наприклад, при трьох, чотирьохсторонньому обміні жилих приміщень), так і спрямованими до однієї мети (наприклад, у договорі про сумісну діяльність три сторони або більше спільно діють для досягнення спільної господарської мети).

Залежно від способу укладання угоди поділяються на консенсуальні і реальні. Консенсуальні угоди (сопаепаив —згода) вважаються укладеними з моменту досягнення згоди сторін по всіх істотних умовах (ст.

Дія, яка повинна бути вчинена на підставі угоди, мас свою мету (саизд). Під метою у правовому значенні слід рссуміти відповідний правовий ефект, якого намагаються досягнути сторони в угоді шляхом вчинення дій.

За особливостями мети угоди поділяються на платні і безплатні, каузальні і абстрактні. У лгатнш угоді дії однієї сторони відповідає обов'язок іншої сторони вчинити зустрічну дію. У договорі купівліпродажу продавець передає майно у власність покупця, а останній зобов'язаний прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Двосторонні угоди, за певними виключенями, є платними. У ^ечплатнщ угоді одна сторона зобов ятана вчинити дії, а інша — вправі вимагати виконання цих дій без вчинення зустрічних власних дій. Односторонні угоди є безплатними. З двосторонніх угод до без

119

платних належать договори дарування, безплатного користування майном.

Деякі двосторонні угоди залежно від розсуду сторін можуть бути як платними, так і безплатними (наприклад, договори доручення, схову). Організації, як правило, укладають платні угоди, що пояснюється їхніми госпрозрахунковими інтересами, які вимагають покриття видатків прибутками від господарської діяльності.

Угоди, дійсність яких залежить від їхньої мети (саиза), називаються каузальними. Якщо, наприклад, у борговій розписці не визначено мету (саиза), тобто немає пояснення, чому Н. видав розписку М., то вона повинна бути визнана недійсною. Переважна більшість угод є каузальними, оскільки угоди між організаціями завжди мають на меті досягнення певного правового результату. Громадяни за допомогою угод задовольняють свої потреби, і тому у таких угодах також визначається мета їх укладання.

У деяких випадках законодавець допускає угоди, на дійсність яких не впливає мета, а тому навіть при її відсутності такі угоди мають належну юридичну силу. Вони називаються абстрактними (аЬхігаЬеге — відривати, відділяти). До абстрактних угод, наприклад, належать розрахунки по визнаному сальдо зустрічних вимог.