Законодавство англійської революції. Зміни системи права
Як зазначалося, однією з головних особливостей англійської революції стало тісне переплетення інтересів підприємницьких кіл (буржуазії) та землевласників (джентрі), які не ставили за мету кардинальну зміну старої політичної і правової системи країни.
Тому непримиренна опозиція королівській владі та англіканській церкві з боку союзу цих суспільних угруповань, які прагнули розширення своєї політичної та економічної влади, зумовлювалася неприйнятними для англійського суспільства сторонами законодавчої і судової політики абсолютизму (земельної, торгово-промислової, релігійної тощо).Перша програма змін була запропонована парламентом королю у прийнятій 1628 р. “Петиції про права”, що мала характер вимог:
не стягувати податків і зборів в королівську скарбницю без згоди парламенту, висловленої окремим законодавчим актом;
не ув'язнювати за відмову платити незаконні податки;
припинити практику військових постоїв армії у будинках цивільного населення; заборонити практику надання особам спеціальних повноважень, які можуть бути підставою для застосування до підданих смертної кари всупереч законам країни. Вимоги парламентської опозиції призвели до розпуску парламенту і тривалого одноосібного правління Карла I (1629 - 1640 рр.). Однак в умовах війни з Шотландією король був вимушений знову звернутися до парламенту. Довгий парламент прийняв ряд важливих актів. За “Трирічним актом” від 16 лютого 1641 р. парламент повинен був скликатися щонайменше один раз на три роки, а за незгоди короля міг скликатися іншими особами (перами, шерифами). Окремий закон забороняв переривати, переносити засідання і розпускати парламент інакше, як за парламентським актом.
Прийнята 1 грудня 1641 р. “Велика ремонстрація” містила перелік зловживань королівської влади за час правління Карла І. Документ передбачав свободу торгівлі і підприємництва, потребу встановлення пресвітеріанської церкви, створення відповідального перед парламентом уряду.
Акт містив вимогу призначення королем посадовців за погодженням з парламентом. Король відмовився утвердити “Велику ремонстрацію”.Велике значенні в ході роботи Довгого парламенту мало аграрне законодавство. Парламент, прагнучи покрити великі видатки скарбниці на ведення війни з Шотландією та утримання армії, видав значну кількість актів про конфіскацію земель та іншого майна роялістів з правом їх подальшого розпродажу. Прикладом є “Акт про покладання витрат по веденню війни на прихильників короля”. Аграрне законодавство підривало позиції старого дворянства, вело до знищення багатьох феодальних маєтків та перетворення значної маси земель на капіталістичну власність.
Під час громадянської війни велику увагу приділено військовому законодавству. Наприклад, “Ордонанс про нову модель війська” 1645 р., прийнятий за ініціативою Кромвеля, передбачав утворення замість ополчення окремих графств загонів постійної армії, що утримувались за рахунок держави.
Ряд законів мали антицерковний характер. Так у 1643 р. скасовано єпископат і запроваджено пресвітеріанський церковний устрій. У жовтні 1946 р. видано “Ордонанс про конфіскацію земель архієпископів і єпископів”, що поклав початок секуляризації церковних земель. Значна частина цих земель стала власністю буржуазії і джентрі. Новий статус цих земель закріпив у 1646 р. “Акт про відміну системи феодальних лицарських тримань і перетворення їх у вільні лицарські тримання “на загальному праві”, тобто передбачалася фактична їх передача у приватну власність. Колишні лицарські тримання були звільнені від умов феодального землеволодіння, але копігольд (земельна залежність селян від лендлордів) як форма тримання був збережений. Зрештою парламент підтвердив законність обгороджувань селянських земель, що мало негативні соціальні наслідки.
Наприкінці періоду громадянської війни парламент виступив у ролі судді короля. Палата Громад 23 грудня 1648 р. прийняла рішення судити короля. Однак Палата Лордів відхилила його. Тоді Палата Громад проголосила себе верховною владою і утворила комісію із 135 чоловік.
Суд визнав короля Карла І винним в розв'язанні війни проти свого королівства (шотландців) і парламенту, тобто за статтею державна зрада, і засудив до страти як “тирана, зрадника і убивцю, відкритого і нещадного ворога англійської нації”. Незабаром прийнято акти про скасування королівського титулу і Палати Лордів (березень 1649 р.).Конституційне закріплення республіканської форми правління завершене актом 19 травня 1649 р., за яким проголошувалося утворення республіки. Верховною владою в державі став однопалатний парламент. Найвища виконавча влада передана Державній раді у складі 41 особи, яка несла відповідальність перед парламентом та обиралася ним на 1 рік. Фактичне керівництво радою здійснювала військова рада на чолі з О. Кромвелем.
Подальшого розвитку набуло аграрне законодавство. У липні 1949 р. парламент видав “Акт про продаж володінь, манорів і земель, які належали королю і наслідному принцу”. Придбана конфіскована нерухомість закріплювалася за покупцями актами парламенту або через видачу відповідних патентів. Законодавчі акти про розпродаж конфіскованих земель відповідали інтересам впливових кіл держави. Земля стала власністю заможної верхівки суспільства і не могла потрапити до рук основної частини селянства. Виступи селян (рух дігерів) спричинили репресії із застосуванням військової сили.
Революція не зачепила чимало феодальних поземельних інститутів (система майорату, особливий порядок розпорядження родовим майном тощо). Однак вона сприяла перетворенню землі на товар, відкрила шлях до подальшої експропріації громадських земель у селян, зміцнення нових капіталістичних принципів і підходів до земельної власності.
Законодавство революційного періоду стосувалося регулювання промислової діяльності і торгівлі. Підприємницькі кола використовували свої позиції в парламенті для усунення залишків феодального господарювання у цій сфері та утвердження основ буржуазних відносин. У боротьбі з королівськими монополіями парламентарі навіть прийняли акт (листопад 1640 р.) про виключення зі свого складу осіб, які в період безпарламентського правління порушили закон, що забороняв монополії.
У серпні 1650 р. прийнято “Акт про заохочення і про установлення торгівлі англійської держави”. Виданий у жовтні 1651 р. Навігаційний акт (“Акт про збільшення торговельного флоту і заохочення мореплавства англійської нації”) зміцнював позиції англійських купців і судновласників в європейській і колоніальній торгівлі. Він передбачав обмеження для іноземних підприємців в Англії і колоніях.
Певне значення мало соціальне законодавство, яке, втім, було фрагментарним, оскільки парламент, опікуючись створенням умов для розвитку підприємництва, приділяв цим питанням незначну увагу. Наприклад, у квітні 1649 р. Палата Громад прийняла ухвалу про визначення заробітної плати ремісників, яка, втім, не встановила нових принципів у порівнянні із середньовічними нормами. У червні 1657 р. прийнято “Акт проти бродяг і гультяїв, ледачих і безпутних людей”, в якому йшлося про необхідність суворого застосування норм дореволюційного законодавства про жебраків і бродяг. В дусі середньовічної моралі передбачено страту за кровозмішання і подружню невірність.
Встановлення режиму протекторату з приходом військової диктатури Кромвеля закріплене у конституції, розробленій групою офіцерів, яка отримала назву “Знаряддя управління” (16 грудня 1653 р.). За ст. 1 вища законодавча влада належала лорду- протектору і народу, представленому в парламенті. Однопалатний парламент обирався на три роки. Акт передбачав високий майновий ценз для виборців (200 ф. ст.). Виборчих прав не мали католики і учасники війни на стороні короля. Закони приймалися парламентом і передавалися лорду-протектору на затвердження.
Виконавча влада належала лорду-протектору і Державній раді. Посада лорда- протектора була довічною, але виборною. Лорд-протектор командував збройними силами, оголошував війну і укладав мир, призначав нових членів вищого виконавчого органу і офіцерів, які очолювали адміністративні округи. Головною опорою протектора залишалася армія, яка використовувалася для підтримки порядку в різних регіонах.
Країна була поділена на 12 військових округів і управлялася генерал -майорами, які були особисто відповідальними перед Кромвелем та володіли широкими повноваженнями.
Схема 10.1. Державний механізм протекторату Кромвеля
У цілому парламентське законодавство, прийняте в роки революції, мало фрагментарний характер, а тому не спричинило кардинальних змін як структури законодавства, так і системи права в цілому.
Під час революції до парламенту поступали численні скарги на діяльність суб'єктів системи “загального права” і “права справедливості” - зловживання суддів і здирництво юристів, членів закритих адвокатських корпорацій (іннів). У петиціях висувалися вимоги докорінного реформування права. Під час роботи Довгого парламенту декілька разів ставилося питання про скасування старої правової системи. Комітету з реформи права доручили виявити недоліки в діючому праві і запобігти труднощам, що виникали внаслідок процесуальної тяганини та невпорядкованості судочинства. Однак діяльність комітету виявилася формальною і неефективною. Основна маса членів парламенту не була зацікавлена у докорінних реформах права. Супротив реформам чинили практикуючі юристи.
4.