§9.3. Європейський Союз, як нова організація політичної влади в Європі

Європейський Союз являє собою економічний та полі­тичний союз 27 незалежних держав-членів, розташованих в Європі.

На сьогоднішній день Європейський Союз займає пло­щу близько 4 233 255 км² (7-ме місце в світі), з населен­ням близько 445 млн.

Юридично в ЄС не виділено столиці, але де-факто та­кою є місто Брюссель (Бельгія), де базуються більшість ін­ституцій Союзу.

Європейськими символами є прапор ЄС і Гімн ЄС, які використовуються як символи міждержавного утворення.

Прапор ЄС - це синє полотнище з 12 жовтими зірками, які створюють коло посередині. (мал.1)

Історія створення прапору ЄС починається в 1955 р. Тоді Європейський Союз існував лише у вигляді Європей­ського об’єднання вугілля та сталі (ЄОВС), до якого входи­ло шість країн. Однак на той час існувала окрема організа­ція з більш ширшим представництвом - Рада Європи, яка була заснована 5 травня 1949 р. для захисту прав людини та пропагування європейської культури. У той час Рада Єв­ропи підбирала собі емблему. Після активних обговорень було прийнято нинішній варіант прапора - коло з 12 зо­лотих зірок на блакитному тлі. Число зірок не має нічого спільного з кількістю держав-членів організації. В різних традиціях «12» є символічним числом, що означає абсолют­ну досконалість.

Так народився європейський прапор, який представляє ідеал об’єднання народів Європи. На ньому сяє дванадцять зірок, як символ довершеності, повноти та єдності. Прапор залишається незмінним протягом років, не зважаючи на розширення ЄС.

Пізніше Рада Європи закликала інші європейські уста­нови прийняти той самий прапор, і в 1983 р. його затвердив Європейський Парламент. Усі європейські інституції вико­ристовують його з початку 1986 р. З того часу європейський прапор став символом загального політичного проекту, який об’єднує всіх європейців.

Європейський прапор - це єдина емблема Комісії ЄС, виконавчого органу ЄС. Інші європейські установи та орга­ни додають до прапора свою власну емблему.

(мал. 1)

Гімн ЄС - це один із символів об’єднаної Європи. У ши­рокому розумінні - це гімн не лише ЄС, але й усієї Євро­пи. Музика гімну взята з Дев’ятої симфонії, яку Л. Бетхо­вен написав у 1823 р. У фінальній частині своєї симфонії Л. Бетховен поклав на музику «Оду до радості», написану у 1785 р. Ф. Шиллером. У цьому вірші знайшла відгук ідея братання народів, яку поділяв і Л. Бетховен.

У 1972 р. Рада Європи (той самий орган, який розро­бив дизайн європейського прапора) схвалила бетховенську тему «Оди до радості» в якості свого гімну. Відомому дири­генту Г. Караяну було доручено написати три інструмен­тальні аранжування - із соло для фортепіано, для духових інструментів і для симфонічного оркестру. Без слів, універ­сальною мовою музики, гімн виражає ідеали свободи, миру та солідарності, на яких тримається Європа.

У 1985 р. гімн було схвалено президентами та главами урядів держав-членів ЄС як офіційний гімн Європейсько­го Союзу. Цей гімн не має на меті замінити існуючі націо­нальні гімни держав-членів ЄС. Гімн ЄС - це утвердження спільних цінностей та їх єднання в усьому розмаїтті націо­нальних відмінностей.

З метою з’ясування сутності Європейського Союзу як окремого типу об’єднання незалежних держав виникає не­обхідність у з’ясуванні самої правової природи такого Сою­зу. З цього приводу, сучасна правова наука вирізняє три ос­новні теорії пояснення правової природи ЄС, за якими Європейський Союз - це:

- особливий різновид міжнародної міждержавної орга­нізації;

- специфічне державне утворення, різновид конфеде­рації або федерації;

- новий тип політико-правового утворення.

Європейський Союз - це дещо зовсім нове, що не має прецедентів в історії. Його політична система безперервно еволюціонувала із середини ХХ ст. і ґрунтується на системі міжнародних угод.

Європейський Союз - це родина демократичних єв­ропейських країн, котрі зобов’язалися одна перед іншою працювати заради миру і процвітання. ЄС - не держава, створена для того, щоб замінити собою існуючі держави; так само це не якась організація міжнародного співробіт­ництва. ЄС - справді унікальне утворення, адже його дер- жави-члени заснували спільні інституції та делегували їм певну частку свого суверенітету з тим, аби можна було де­мократично, на загальноєвропейському рівні ухвалювати рішення з конкретних питань, які становлять загальний інтерес.

Європейський Союз є результатом міжнародної солідар­ності, зміцнілої в контексті післявоєнних (Другої світової війни) подій у міждержавних відносинах та усвідомлених зусиль створити своєрідну єдність у Західній Європі.

Деякі науковці розглядають ЄС як нову форму надна­ціональної політичної організації, що прийшла на зміну міжнародній системі суверенних національних держав. ЄС разом із його державами-членами визначається як «компо­нентна (багаторівнева) конституційна система», «консоці- ативна федерація» тощо. Такі міркування ґрунтуються на тому, що легітимність Союзу має два джерела: волю дер- жав-членів і громадян ЄС.

На сьогодні серед науковців переважає думка, що з по­гляду міжнародного права ЄС є міжнародною міждержав­ною організацією, хоча і досить специфічною.

Специфіка Європейського Союзу як міжнародної організації проявляється в наступних аспектах:

- метою діяльності є інтеграція держав-членів;

- інституційна структура забезпечує представництво не лише держав-членів (через Європейську Раду та Раду ЄС), а й різних суспільних сил та інтересів (через Комісію ЄС - загального інтересу, Європейський Парламент - ін­тересу громадян, Суд ЄС - правових цінностей);

- наявне розвинуте внутрішнє право, аналогічне за об­сягом і системою внутрішньодержавному; верховенство та пряма дія права ЄС у правопорядках держав-членів; пере­дача Союзу компетенції з питань, що традиційно охоплю­ються суверенними повноваженнями держав.

Отже, можемо стверджувати, що на сьогодні Європей­ський Союз є міжнародною міжурядовою організацією ре­гіонального характеру інтеграційного й наднаціонального типу, якій притаманні риси федеративної держави та між­народної організації.

У межах Європейського Союзу здійснюється інтеграція держав-членів - їх поступове зближення через передачу все більших повноважень у регулюванні суспільного жит­тя й вплив на рівень всього інтеграційного об’єднання, яке зростає у сфері економіки, охорони здоров’я, транспорту, телекомунікації, енергопостачання, індустріальної політи­ки, освіти, культури, охорони навколишнього середовища, наукових досліджень і розвитку технологій, соціальної по­літики тощо.

Основними цілями Європейського Союзу є:

- підтримка своїх цінностей та добробуту своїх народів;

- надання своїм громадянам простору свободи, без­пеки й правосуддя без внутрішніх кордонів, на якому за­безпечено вільний рух осіб разом з належними заходами, пов’язаними із контролем на зовнішніх кордонах, при­тулком, імміграцією та запобіганням і боротьбою зі зло­чинністю;

- створення внутрішнього ринку;

- сприяння розвитку науково-технічного прогресу;

- протидія соціальній нерівності та дискримінації;

- підтримка соціальної справедливості та забезпечен­ня рівності жінок і чоловіків, захисту прав дитини;

- підтримка економічної, соціальної та територіальної єдності держав-членів та солідарності між ними;

- повага до власного культурного та мовного розмаїття, забезпечення захисту та подальшого збагачення культур­ної спадщини Європи;

- заснування економічного та валютного союзу із єди­ною європейською валютою «євро»;

- підтримка та поширення своїх цінностей у міждер­жавних відносинах за межами ЄС;

- підтримка миру, безпеки та сталого розвитку всієї планети, солідарності та взаємної поваги народів, вільної торгівлі, викорінення бідності та захисту прав людини, а також суворого дотримування й розвиток міжнародного права, зокрема дотримання принципів Статуту ООН.

У червні 1993 р.

До «Копенгагенських критеріїв», що пред’являють до держав-кандидатів на вступ до ЄС відносяться:

• стабільність інститутів, що гарантують демократію, верховенство права, повагу до прав людини, повагу і за­хист національних меншин (політичні критерії);

• наявність дієвої ринкової економіки і здатність ви­тримувати конкурентний тиск і дію ринкових сил у межах ЄС (економічні критерії);

• здатність взяти на себе зобов’язання, що випливають з членства в ЄС, включаючи суворе дотримання цілей полі­тичного, економічного, валютного союзу тощо.

Політичні критерії

Членство в ЄС під кутом зору політичних стандартів вимагає від держави-кандидата стабільності інститутів, що гарантують демократію, верховенство права, повагу і захист меншин. Союз базується на принципах свободи, демократії, поваги до прав людини і основних свобод та верховенства права.

Держави, які бажають стати членами ЄС, повинні не лише закріпити принципи демократії і верховенства пра­ва у своїх конституціях, але й втілювати їх у повсякденне життя. Конституції держав-заявників мають гарантувати демократичні свободи, включаючи політичній плюралізм, свободу слова і свободу совісті. Вони встановлюють демо­кратичні інститути та незалежні органи правосуддя, орга­ни конституційної юрисдикції, що створює умови для нор­мального функціонування державних установ, проведення вільних і справедливих виборів, періодичної зміни правля­чої парламентської більшості, а також визнання важливої ролі опозиції у політичному житті.

З метою оцінки виконання державами-кандидатами умов членства Комісія ЄС у кожному своєму Висновку вихо­дить за межі формального опису політичних інститутів і від­носин між ними. На основі ряду детальних критеріїв вона оцінює, чи має демократія реальний характер. При цьому перевіряється, як захищаються конституційні права і свобо­ди, зокрема, свобода слова в діяльності політичних партій, неурядових організацій і засобів масової інформації тощо.

Економічні критерії

Відповідно до Копенгагенських критеріїв, вимоги до членства у сфері економіки полягають у наявності як діє­вої ринкової економіки, так і здатності витримувати конку­рентний тиск і дію ринкових сил у рамках ЄС.

Хронологія розширення ЄС (Станом на 1 квітня 2020 р.) наступна:

Наявність дієвої ринкової економіки характеризується такими елементами: рівновага між попитом і пропозиці­єю, як результат вільної взаємодії ринкових сил; лібера­лізація цін і торгівлі; відсутність перешкод для доступу на ринок і виходу з нього; наявність достатньої правової бази, включаючи регулювання права власності, виконан­ня законів і контрактів; досягнення макроекономічної стабільності, включаючи цінову рівновагу, стабільність державного фінансування та платіжного балансу; сус­пільний консенсус щодо найважливіших питань еконо­мічної політики; достатня розвиненість фінансового сек­тору для спрямування збережень на інвестування вироб­ництва тощо.

Критерій здатності витримувати конкурентний тиск і дію ринкових сил у рамках ЄС передбачає: наявність діє­вої ринкової економіки з достатнім рівнем макроекономіч- ної стабільності, що дає змогу суб’єктам ринку приймати рішення в атмосфері стабільності й передбачуваності; до­статня кількість людських і матеріальних ресурсів, вклю­чаючи інфраструктуру (енергопостачання, телекомуніка­ції, транспорт тощо), рівень освіти і дослідницької діяль­ності; ступінь впливу урядової політики і законодавства на конкуренцію шляхом проведення торговельної політики, політики конкуренції, надання державної допомоги; рівень і темпи інтеграції держави в ЄС перед його розширенням; достатня частка малих підприємств у структурі економіки, оскільки малі підприємства отримують вигоду від спроще­ного доступу на ринок.

Членські критерії

Рада ЄС дійшла висновку, що держави-кандидати ма­ють бути здатними брати на себе зобов’язання щодо член­ства в ЄС у контексті відповідності цілям Договору про Європейський Союз, включаючи політичний, економічний і валютний союз.

Спільна зовнішня політика і політика у сфері безпеки є головними складовими політичного союзу ЄС.

Важливим сегментом ЄС є європейський економічний і валютний союз.

Однак слід розрізняти участь у валютному союзі, обов’язковому для всіх держав-членів ЄС, і введення в обіг «євро» як єдиної валюти. Від нових членів не вимагаєть­ся прийняття «євро» як єдиної валюти, навіть, якщо вони беруть участь в економічному і валютному союзі. Участь у ньому сприятиме розвитку держав-кандидатів, введен­ню у перспективі «євро» як єдиної валюти для усіх дер- жав-членів ЄС.